Поговоривши з царем, мудреці пішли прямо до місця народження Ісуса, тому що зоря весь час йшла перед ними і вказувала найкоротший шлях, аж поки вони не зупинилися біля печери. Увійшовши в печеру, королі- мудреці побачили Дитя з Марією та Йосипом і, «впавши на коліна, поклонилися новонародженому, а потім відкрили свої скарбниці й поклали до його ніг дари — золото, ладан та миро». Золото вони принесли йому як Царю царів, ладан — як благовонну пожертву Богу, а миро (східні мазила, що зберігають тіло від тління) мудреці подарували Тому, хто був приречений на смерть заради людей і поправ цю смерть.
Тут нам конче необхідно трохи повернутися назад, до недавніх подій у Єрусалимі. У той час, як мудреці розповідали на площі перед храмом про зірку та про народження Царя Юдейського, у натовпі, серед слухачів випадково опинився обірваний, майже голий хлопець років 10—12. Почувши про чудесне народження, він чомусь негайно вирішив іти до Вiфлеєма і побачити дитя-царя. То ж, коли караван мудреців рушив на південь, хлопчик пішов за ним. Дорога була нелегкою, а малий мандрівник не мав із собою ні води, ні шматка хлібу. Все його майно складала маленька гілочка іссопу, яку він підібрав біля стін Єрусалимського храму (Пучками таких гілок жерці кропили-очищали храмові приміщення.) На довгому шляху до Вiфлеєма хлопчик весь час плівся у хвості каравану, а його єдиним компаньйоном була гілка іссопу. Він то розмахував нею, як списом, то ніс на плечі, уявляючи, що за спиною висить вузлик із хлібом, а іноді скакав на гілочці, як на віслюку, доганяючи караван. Таким чином хлопець, зрештою, дійшов разом зі східними мудрецями, до входу у ту вiфлеємську печеру, де перебувало Святе сімейство.
Ми вже згадували, що східні мудреці принесли у дар народженому Ісусу великі скарби і поклонилися йому. І диво дивне! Коли вони припали до ясел, де лежало Дитя, вклонилися також бальзамові дерева Галаадські, які росли біля самого входу до печери. Все це уважно спостерігав хлопчик. І тут, раптом, вперше в житті, він усвідомив свою бідність, зрозумів, що не має абсолютно нічого для подарунка новонародженому. Йому було гірко й соромно, як ніколи раніше; по худим, вкритим пилом щоках, текли рясні сльози. В цей момент він помітив, що Ісус уважно, приязно дивиться на нього і начебто манить до себе. У повному відчаї, не зовсім розуміючи, що він робить, хлопчик сів верхи на гілку іссопу і галопом проскакав навколо ясел. Завжди сумне обличчя Матері засвітилося ніжною посмішкою, а Ісус весело засміявся. І не встиг хлопчик оком моргнути, аж у його руці опинилася шкіряна вуздечка, а на другому її кінці — незвичайної краси сріблясто-білий віслюк, тої породи ослів, якими у Єрусалимі володіли тільки найбагатші люди. (Коли через 33 роки розіп'ятий Ісус Христос попросив напитися, йому подали губку, змочену у кислому вині й надіту на прутик іссопу).
Із того часу хлопчик, а потім вже дорослий чоловік, ніколи не розлучався з Ісусом. На своєму віслюку він супроводжував Святе сімейство до Єгипту; постійно був з Ісусом, коли той підростав, а як почалося Служіння Сина Божого, їздив за ним по всій Палестині. Саме на цьому віслюку Ісус у останній раз в'їхав до Єрусалима; тоді натовп кидав пальмове листя Йому під ноги і кричав «Осанна! Осанна!», а хазяїн осла гордо йшов поруч, тримаючи в руках вуздечку. Через кілька днів він, вбитий горем, проводжав Ісуса Христа на Голгофу, ведучи за собою свою тварину. Наступного дня той чоловік і його віслюк одночасно померли, — ще до воскресіння Ісуса Христа.
