Як відомо, Володимир Жириновський — лідер Ліберально-демократичної партії Росії, віце-спікер Державної думи, а також — 12-й зареєстрований кандидат у президенти Росії. Це, як колись казали, один iз «батьків» російського народу, взiрець наслідування для молоді, опора нації, «мудрі» висловлювання якого гуляють усім світом. Черговий наочний урок для молодого покоління пан Жириновський провів у середині лютого в Санкт-Петербурзі, де, як повідомляє РІА, відповідав на запитання професури та студентів Російського державного педагогічного університету. Там він чудово продемонстрував перед молодим поколінням «зразкові» якості успішного російського державного діяча й «філософа». Нижче наводимо декілька висловлювань гостя на зустрічі зі студентами й ученою елітою Санкт-Петербурга.
На одне з перших запитань про «природу» вітчизняних олігархів Володимир Вольфович повчально відповів: «Коли ми прибрали КПРС, умови стали однаковими для всіх... Так звані олігархи вас не грабували, не залізали до вас у кишеню, вони швидко зробили крок уперед і стали багатими. Чому не став багатим ти? Треба бути сміливим і не бути наївним... А взагалі, люди поділяються на ведучих і ведених. Не хочеш бути веденим — будь сміливим. І тоді Росія стане ситим бюргером, городянином. А російська душа, тим часом, хоче Стєньки Разіна!». Тут же пролунало ще одне прозріння: «Взагалі, Росії заважає надто великий ухил у духовність. І якщо первинним тут так і залишиться духовне, то ми з вами загинемо як країна — ми погано вдягнуті й голодні. В Америці ж навпаки — дух осторонь, зате вони ситі й добре вдягнуті. Краще бути ситим дурнем, ніж голодним розумником!» — закінчив цей пасаж «батько нації».
Жириновський відверто висловив своє «нетрадиційне» ставлення й до Російської православної церкви (РПЦ). Зокрема, він сказав: «Робити ставку на Православ'я в нашій країні, звісно, можна, але це марне. Ось кажуть, що Росія може бути тільки православною. Але все це вже застаріло — так само, як раніше всі їздили на возах (це про РПЦ), а тепер усі їздять на автомобілях. До того ж, церква у нас грає реакційну роль. Ну, що таке, наприклад, це правило: «Не бажай дружини ближнього свого»? Як же тоді жити? — патетично питає Жириновський у студентів. — Або ось: «Не кради». Адже всі крадуть! Тому впевнений, що якщо жити за законами церкви, суспільство помре». На цьому місці в залі почали лунати протести студентів: «Не всі крадуть!» Однак лідер ЛДПР уваги на це не звернув і продовжував просторікувати в тому ж дусі.
Були озвучені, серед інших, його «нетрадиційні» погляди з приводу відносин Росії й Білорусі (яку «легко стерти в порошок»), «золотої доби» накопичення материнського капіталу, Болонського навчального процесу, приватної власності на землю, парламентських справ та iнше. Наприклад, стосовно об'єднання з партією Рогозіна він сказав: «Усе це нісенітниця! ЛДПР ніколи ні з ким не об'єднувалася й об'єднуватися не буде. Об'єднуються лише слабкі й боязкі. А ми — чесні й розумні!» — визначив себе «батько нації».
Не обійшлося й без маніловських мрій: «Попереду добрі часи — в найближчі п'ять років ми пануватимемо на Кавказі, в Середній Азії, й рухатимемося далі на Південь. Туреччина теж руйнуватиметься поступово! Усе йде правильно. Треба махом покінчити з національним питанням і «вишкребти» з лиця землі й витравити хлоркою малі народи». Наведемо ще одне святотатство ліберально-демократичного «генія», висловлене в іншому місці: «Пушкін нещасний був. Краще б його не було зовсім!» (!)
До сказаного додамо таку ідилічну картинку. Минулого року «країна відзначила 60-річний ювілей голови ЛДПР, заступника голови Державної думи, заслуженого юриста Росії, доктора філософських наук Володимира Вольфовича Жириновського». Цього дня в Кремлівському палаці з'їздів відбувся 18 з'їзд ЛДПР (читай «вшанування Жириновського»), а на Васильєвському спуску перед Покровським собором — народні гуляння зі святковим концертом». А чому ні? Адже пан Жириновський займає гідне місце серед «великих» Росії. Тому можна передбачити, що, коли мине час, його останки будуть належним чином бальзамовані й покладені в розкішному мавзолеї поруч iз Мавзолеєм Леніна, який теж любив епатувати публіку.
Жириновський, його промови, його ескапади, а головне — його «філософія» й «мораль» сьогодні становлять найбільш помітну й агресивну частину російського політичного істеблішменту. З великою ймовірністю можна також передбачити, що значна частина молодих росіян, які вступають у життя, сповідує «євангеліє від Жириновського» і вважає його своїм героєм і прикладом для наслідування. Чималу роль у цьому культі грають, звісно, серйозні капітали, накопичені в сім'ї «філософа». Це вам не жалюгідний голодний п'яненький пан Хлєстаков iз дірявими кишенями і з царем в голові!
Так збіглося, що перед тим як ознайомитися з черговим «виховним» уроком для росіян пана Жириновського, я перечитала «Біси» Федора Михайловича Достоєвського — містичне передчуття Генієм майбутнього Росії. І ще раз переконалася в тому, що Жириновський, звісно, нічого нового світу не сказав — ні про себе, ні, тим паче, про Росію. І що він надзвичайно нагадує Петра Степановича Верховенського з «Бісів» — людину, для якої не існує нічого святого або забороненого; для якого чим гірше всім навколо, чим капосніше, тим краще. Нижче наведу декілька витримок iз «Бісів».
«В смутное время колебаний или переходов всегда и везде появляются разные подлые людишки …
Они (социалисты) первые были бы страшно несчастны, если бы Россия как-нибудь вдруг перестроилась и как-нибудь стала богата и счастлива …
В чем состояло наше современное смутное время и от чего к чему был у нас переход — никто не знал, вот разве что некоторые посторонние гости …
У нас все от праздности — и доброе и хорошее. Мы своим трудом жить не умеем. Мы мнения не имеем. Потому что, чтобы иметь мнение, надобен труд, практика! Даром никогда ничего не достанется. Будем трудиться, будем и свое мнение иметь. А так как мы никогда не будем трудиться, то и мнение за нас будут иметь те, кто вместо нас до сих пор работал, то есть все та же Европа, все те же немцы — двухсотлетние учителя наши. К тому же Россия есть слишком большое недоразумение, чтобы нам одним его разрешить — без немцев и без труда».
