Закінчення. Початок читайте на стор. «Україна Inkognita», «День» № 48
В березні 1669 року до Чигирина прибув турецький чауш (посланець) iз листом, в якому султан погоджувався прийняти під опіку козацьку Україну; на раді в Корсуні гетьман Петро Дорошенко зі старшинами домоглися такого жаданого протекторату Туреччини, щоправда, квапитися з присягою на вірність султанові не стали.
Згідно з укладеним договором, Порта обіцяла утворити з відвойованих (звичайно ж, козацькими шаблями) у Польщі та Московського царства землях єдине політичне тіло: саджак — по-турецьки, або провінцію — по-нашому. Подібний статус мали Молдова, Волощина та Семиграддя (Трансильванія): вони розглядалися як окремі самостійні, проте не суверенні, території, які управлялися за власними законами і навіть мали право на міжнародні зносини з іншими державами. Здобути в Османській імперії подібний статус було вельми просто: досить було визнати її протекторат і формально стати країною ісламу.
В свою чергу, згідно з договором, П.Дорошенко зобов’язувався брати участь у війнах, які вела Туреччина проти християнських держав. Хоча Україна й оголошувалася країною ісламу, гетьманові вдалося відстояти пункт договору, щоб турки не будували мечетей на козацькій території.
Прийняття протекторату Османської імперії означало, що козацька війна, розпочата Богданом Хмельницьким, уже навіть формально переросла етнічні межі, тобто в ній вирішувалися не лише завдання українського етносу (на кшталт локальної незалежності тощо), а, насамперед — надетнічні проблеми Східної християнської Європи. Україна опинилася у самому вирі протистояння Мусульманського Світу з Християнським.
Вся Європа готувалася до війни, яку — згідно з повідомленнями резидентів зі Стамбулу — збиралася розпочати Османська імперія, на теренах континенту. Турецький володар Мухамед IV вирішив особисто повести війська проти Польщі. Завершивши воєнні дії проти Венеції, він влітку 1672 року переправляє 200-тисячне військо через Дністер і бере в облогу статегічно важливу фортецю Кам’янець- Подільський. Там до нього приєдналася 50-тисячна татарська орда і 12 тисяч козаків на чолі з П.Дорошенком. Після того, як захистники фортеці капітулювали, султан і два його васали — татарський і козацький — урочисто в’їхали до міста, а польське військо під командуванням коронного гетьмана Яна Собєського відійшло на захід.
Новообраний король Речі Посполитої Михайло Вишневецький, кволий син знаменитого войовника Яреми Вишневецького, змушений був укласти мир з Туреччиною. Але восени 1673 року Собєський розгромив турецьке військо під Хотином, і тільки несподівана смерть короля не дозволила розвинути успіх, а наступного року османи відтіснили поляків iз Молдови.
Наступного року на українських землях почалася нова війна між султаном Мухамедом IV і новообраним польським королем Яном Собєським. Залишений напризволяще, «турецький гетьман» Петро Дорошенко зрікся осоружної булави, і його відвезли до Москви. Там він отримав на «кормление» село Ярополче і навіть був деякий час воєводою у далекій Вятці.
17 жовтня 1676 року Річ Посполита уклала з Туреччиною мирний договір, розв’язавши таким чином султанові руки у війні проти Православного світу.
Спочатку Мухамед IV звернувся до константинопольського патріарха, щоб той вмовив Дорошенка опам’ятатися, але патріарх порадив використати для вакантної посади українського санджак-бея більш гідну на його думку кандидатуру: сина Богдана Хмельницького — Юрія. Останній з 1673 року, після того, як Дорошенко передав його туркам, перебував у Стамбулі, в одному з грецьких монастирів і навіть досяг чину архімандрита.
В 1677 році Юрій Хмельницький, на вимогу великого візира, підписав звернення до козаків дотримуватися договору з Туреччиною; потім патріарх «розстриг» архімандрита, а султан надав йому титул гетьмана (точніше — еміра санджака) і «князя Сарматії».
На початку серпня того ж року проти Православного Світу вирушила 100-тисячна османська армія під орудою Ібрагім-паші, у свиті якого везли й «князя Сарматії». Турки облягли козацьку столицю Чигирин, але, зазнавши значних втрат, восени відступили. Проте через рік нова армія, уже чисельніша (200 тисяч вояків), на чолі з великим візиром Кара-Мустафою, знову з’явилася під стінами Чигирина і після запеклого штурму таки оволоділа містом. Щоправда, втримувати Чигирин турки довго не могли, і восени вони знову відійшли за Дністер, у межі своїх володінь. Але до цього великий візир звелів зруйнувати дощенту козацьку столицю Богдана Хмельницького. «Паде, — писав козацький літописець Самійло Величко, — паде Україна тогобічна, малоросійська, козакоруська... Як стародавній великий град Вавілон... через незгоду тогдашню козаки всі пропали, самі себе звоювали».
Після двох невдалих Чигиринських походів Османська Порта не відмовилася від своїх намірів наступу на Православний Світ. Але ці події примусили християнські держави консолідувати свої сили і узгодити свої дії для відвернення мусульманської загрози.
В 1679 р. до Москви прибули польські посли з давньою пропозицією: забути колишні незгоди між католиками і православними і укласти союз християнських володарів проти Мусульманського Світу. Московський уряд ухилився від прямої відповіді, про що негайно довідався султан і запропонував Московському царству перемир’я, бажаючи сконцентрувати свої сили проти Католицького Світу. А 13 січня 1681 р. в Бахчисараї було укладено угоду, згідно з якою передбачалося перемир’я на 20 років і зазначалося, що кордон між Москвою і Туреччиною, тобто — між Православним і Мусульманським Світами, буде прокладено по Дніпру.
Відтак турецьке військо вирушило в свій оставній великий похід проти Католицького Світу, і в 1683 р. взяло в облогу Відень, столицю Австрійської імперії Габсбургів. І цього разу Відень героїчно захищався. Тим часом Леопольдові II вдалося таки сформувати антитурецьку Священну Лігу, провідні ролі в якій відігравали Австрія, Річ Посполита і Венеціанська республіка. Командування об’єднаними силами доручили польському королю Янові Собєському. І 12 вересня 1683 р. багаточисельна турецько-татарська армія була розгромлена, облога Відня знята, а з тим назавжди було поховано заповітну мрію османів підкорити Християнський Світ. Мабуть, під враженням блискучої перемоги польського короля над турками у Москві збагнули, що пора приставати до спілки християнських держав. Після переговорів, 6 травня 1686 р., у Москві було підписано «Трактат про вічний мир» між Річчю Посполитою та Московським царством. Обидві держави зобов’язалися не укладати сепаратного миру з Туреччиною. Москва погодилася пристати до Священної Ліги і пообіцяла, в рамках цього союзу, йти походом на мусульманський Крим.
Після укладення мирних договорів з Туреччиною в 1683 р. і з Польщею в 1686 р. та розгрому турків під Віднем, у Східній Європі настала певна стабілізація воєнно-політичної обстановки, в тому числі — і на теренах України.
Згодом настає епоха натиску Християнського Світу на Мусульманський. Але в цих зіткненнях цивілізацій українці самостійної участі вже не беруть.
