Помітний слід в суспільному житті, розвитку науки та культури
України залишили члени сім’ї Симиренків. Цю родину по праву вважають засновниками
цукроварної справи в Україні, великий внесок члени сім’ї зробили також
у розвиток садівництва, помології.
У Києві збереглася садиба цукропромисловця Симиренка на
вулиці Десятинній, 9. Цю садибу Василь Симиренко придбав у 1889 році. Відомий
історик Ф.Ернст у путівнику по м. Києву, виданому у 1903 році, повідомляє,
що особняк В.Симиренка був побудований за проектом архітектора В.Ніколаєва,
одного з найпопулярніших київських зодчих кінця ХIХ — початку ХХ століття.
Старший брат Василя Федоровича — Платон Федорович — був
відомим українським підприємцем та меценатом, вивчав цукроварне виробництво
у Франції, листувався з Т.Шевченком. На свої кошти Платон Симиренко видав
два варіанти Шевченківського «Кобзаря» у 1860 році. Один для цензури, легальний,
а другий — лише для вузького кола друзів.
Василь Симиренко увійшов у історію України як «...найвидатніший,
найщиріший українець з-поміж так званих «буржуїв», який захоплювався українською
справою не тільки до глибини своєї кишені». Так писав у своїх спогадах
відомий просвітитель i громадській діяч Євген Чикаленко.
Як і його брат Платон, Василь учився у Паризькому політехнічному
інституті, закінчив його, отримавши звання інженера-технолога цукроваріння.
Повернувшись із Франції після смерті брата Платона (1863 р.), він з ентузіазмом
взявся за розширення бізнесу, який став сімейним: спроектував за новим
принципом машину для рафінації цукру, одним із перших промисловців у Російській
імперії почав виробництво пастили.
Василь Федорович володів багатьма європейськими мовами,
передплачував безліч газет, різні каталоги та журнали. Завдяки своїм здібностям
та енергії він накопичив чималі кошти, котрі з великою охотою витрачав
для допомоги інтелігенції. Зокрема, В.Ф. Симиренко фінансував хор Миколи
Лисенка i його зарубіжні гастролі, матеріально допомагав відомому історику
Михайлу Драгоманову, письменнику Михайлу Коцюбинському. Він регулярно покривав
річні дефіцити журналу «Київська Старовина». Завдяки грошовiй підтримці
Василя Федоровича почали виходити перші україномовні щоденні газети — «Громадське
слово» та «Рада».
Не маючи прямих нащадків, В.Ф.Симиренко заповів всі свої
кошти на розвиток вітчизняної науки та культури. Після смерті В.Ф.Симиренка
(грудень 1915) його садиба по вулиці Десятинній, №9, згідно із заповітом,
перейшла у власність Українського наукового товариства. На другому поверсі
колишнього помешкання цукропромисловця було розміщено музей.
З 1920 року сад, що знаходився на подвір’ї цієї садиби,
став дослідно-показовим садом Українського наукового товариства. Саме тут
працював український вчений — помолог Левко Платонович Симиренко, рідний
небіж Василя Федоровича, який вивів сорт яблуні, відомий під назвою «Ренет
Семиренка».
Після війни особняк Симиренка використовувався як спеціальне
помешкання, нині тут розташована резиденція посла Великої Британії.
