Михайло Кравчук — славетний алгебраїст нашого століття, його математичний талант і внесок у математичну науку дорівнюється талантам великим і неповторним.
Ці слова сказав всесвітньо відомий вчений у розмові зі мною тридцять років тому. А ще до того, років десять, ім’я математика Кравчука годі було шукати у вітчизняній науковій літературі, пресі, почути про нього спомини колишніх колег, навіть співавторів виданих праць.
Життєва доля Михайла Кравчука склалася настільки трагічно, що й сьогодні вона ще не осмислена. Історія науки не знає болючішого феномена!
Народився Михайло Пилипович Кравчук на Волині в сім’ї землеміра. Закінчив Луцьку гімназію із золотою медаллю й поступив до Університету cв. Володимира в Києві на фізико-математичний факультет. І цей щабель освіти він завершив із дипломом I-го ступеня. Успішно склавши магістерські іспити, Михайло Кравчук здобув звання приват-доцента. Відтак викладав математичні дисципліни в новостворених першій і другій українських гімназіях, Українському народному університеті, став співробітником Української академії наук. А з початком двадцятих років — членом комісії математичної термінології при Інституті наукової мови УАН, викладав різні курси математики в університеті, політехнічному, архітектурному, ветеринарно-зоотехнічному, сільськогосподарському інститутах Києва.
Потім буде блискучий захист докторської дисертації «Про квадратичні форми та лінійні перетворення», обрання 1929 року дійсним членом Всеукраїнської Академії наук.
Сьогодні ми знаємо, що наукові праці Михайла Кравчука збагачували теорію алгебраїчних рівнянь і аналітичних функцій, теорію змінного дійсного та інтерполяції, диференціальних та інтегральних рівнянь, математичну статистику, різні розділи аналізу, теорії чисел. Його працями цікавилися вчені Франції, Італії, Німеччини, Японії. Талановитого математика запрошували на роботу, зокрема, американська фірма «Вестінгауз» і Стенфордський університет, де гарантувалися найсприятливіші умови для творчої праці.
Та душею і серцем учений був з Україною, за яку і за царату, і в громадянську війну, і в наступні роки він вболівав любов’ю сина.
І все ж... Ціле покоління українців імені Михайла Кравчука не знало. Науковий світ знав многочлени і моменти Кравчука, формули Кравчука, осцилятори Кравчука, про те, що його наукові праці прислужилися й винаходу першого в світі електронного комп’ютера. В Україні наукові праці вченого були знищені: їх спалювали у дворі Інституту математики, а в бібліотеках вилучали із збірників.
Що ж сталося, як тоді казали, з «поетом німого числа»?
14 вересня 1937 року в газеті «Комуніст» була опублікована замітка «Академік Кравчук рекламує ворогів». «У вересні цього року, — йшлося в ній, — вийшов з друку журнал «Успехи математических наук» №3, де вміщено статтю академіка М. П. Кравчука, яка викличе глибокий гнів всіх чесних радянських математиків.
У цій статті автор з запопадливістю, вартою кращого застосування, рекламує заклятих ворогів народу, вже давно викритих органами НКВС. Треба відзначити, що появу цієї статті пояснити випадковістю аж ніяк не можна; Кравчук мав досить часу, щоб забрати з редакції статтю чи зробити в ній відповідні поправки. Він цього не зробив.
До того ж Кравчук весь час підтримував дуже тісні зв’язки з цими ворогами народу; адже він разом з цими мерзенними фашистськими запроданцями є співавтором кількох книжок.
Політичну сліпоту та безтурботність виявила також редакція цього журналу, яка вмістила цю статтю.
Академік-орденоносець Д. Граве, директор Інституту математики Академії наук УРСР; учений-секретар К. Бреус».
А вже у жовтні в тій же газеті в недільному номері з’явилася стаття В. Чернявського і С. Фещенка «Обличчя «академіка» Кравчука».
Ясна річ, після публікації академіка-орденоносця ці «колеги» вийшли на пряму:
«...Треба сказати, — зізнавалися вони, — що справжнього обличчя цієї людини, яка вважається академіком, ще остаточно не викрито. А проте всі дії Кравчука за останні роки показують, що ми маємо справу з прихованим буржуазним націоналістом, який хитро намагається замаскувати свої антирадянські дії.
...Під великий сумнів треба взяти і наукові роботи академіка Кравчука. Протягом останнього часу він практично нічого не зробив для математичної науки, якщо не рахувати кількох робіт своїх працівників, які він безсоромно собі приписав. Та й попередні його роботи, на думку авторитетних спеціалістів, невисокої якості...».
Ця стаття обговорювалася на засіданні президії Академії наук, де було ухвалено: «осудити дії Кравчука, як антирадянські, буржуазно-націоналістичні, зняти його з завідування відділом в Інституті математики; доручити комісії додатково вивчити справу про можливість перебування Кравчука в складі академіків...». (Деталь: С. Фещенко в подальшому стане професором. Але найогидніше — після реабілітації Михайла Кравчука запропонує його безробітному синові Євгену роботу на своїй кафедрі).
Дехто вважає і досі, що академік Дмитро Граве непричетний до першої публікації в газеті «Комуніст». Родичі академіка погрожували навіть судом авторові цих рядків, мовляв, недостовірна інформація... А як же тоді розуміти мовчання академіка Граве, який 4 жовтня 1937 року був особисто присутній на засіданні президії Академії наук, де розпинали Михайла Кравчука за націоналістичну й антирадянську діяльність? Як розуміти те, що в своїх спогадах Граве не залишив жодного слова спокути перед своїм учнем?
Для Михайла Кравчука публічні звинувачення Дмитра Граве були жахливими. Як же так, ще ж недавно він був одним із найталановитіших учнів метра, а став...
21 лютого 1938 року Михайла Кравчука заарештували.
В обвинувачувальному висновку значилося: «Управлінням державної безпеки НКВС УРСР розкрита і ліквідована антирадянська українська націоналістична терористична організація, якою керували колишні боротьбисти і яка ставила собі за мету насильницьке повалення радянської влади і відновлення фашистського ладу. Одним з активних учасників і керівників цієї організації є заарештований Кравчук...». (Деталь... За протоколом обшуку в помешканні академіка було, зокрема, вилучено: «друкарську машинку системи Adler, записки історико-філологічного товариства Грушевського — 4 томи, історію України — Руси» Грушевського»).
Вирок виїзної сесії Військової колегії Верховного суду СРСР — двадцять років тюремного ув’язнення і п’ять років позбавлення політичних прав. Після оголошення судового вироку у Києві Кравчук близько півроку перебував у спецкорпусі Лук’янівської тюрми. Звідти 17 січня 1939 року він надіслав до Президії Верховної Ради СРСР заяву, в якій писав, що всі його провини були вигадані ним самим або підписані в заготовлених слідством формулюваннях за умов тяжкого морального і фізичного впливу. «Даремно я доводив слідству свою невинність, — зізнавався вчений. — Все одно вийшло так, що існуюча у 1928— 1929 роках академічна група «Молода академія» стала контрреволюційною... Що я знав про існування нібито якогось повстанського загону на чолі з моїми спільниками по неіснуючій організації? Під тиском слідства я визнав свою провину і на суді... Та яка б доля мене не спіткала, я хочу цією заявою звільнити себе від тягаря неправдивих свідчень». (Деталь... За свідченням професора Павла Бондаренка, Михайла Кравчука привезли на збори в Київський університет побитим. Він увесь час прикривав хустиною своє зранене синюшне обличчя).
Трохи згодом Михайло Кравчук послав ще одну заяву з Лук’янівської тюрми про вчинене щодо нього свавілля — Генеральному прокуророві СРСР.
Але... Москва мовчала!
Звідки було знати Кравчукові, що в зореносній столиці Сталін, Молотов і Жданов ще до суду персонально визначили йому міру покарання. 12 вересня 1938 року вони підписали вирок ще 633 політв’язням з України. Ім’я Кравчука стояло другим у списку тих, кому кремлівський Торквемада призначив «першу категорію покарання» (розстріл), а розстріл призначили 85 відсоткам в’язнів з України, внесених у цей список.
Тут, у Лук’янівській тюрмі, була заведена особова справа в’язня Кравчука за №11954 з навкісним написом на всю титульну сторінку — «Націоналіст». У справі — форма №2, де, за всіма правилами дактилоскопії, зроблено відбитки пальців і долонь засудженого, вказана особлива прикмета — на правій скроні родима пляма.
Із Києва Кравчука доправили до Новочеркаська. Новочеркаські тюремники недовго утримували в себе ув’язненого. Вже 28 квітня 1939 року, незважаючи на явні серцеві недуги, вкрай підірване здоров’я, він був визнаний придатним до фізичної праці в умовах Крайньої Півночі. Після такого медичного висновку шлях українського мученика науки проліг аж у Владивосток, потім четвертим рейсом пароплава «Джурма» — у Магадан. Звідти — ще далі на північ — у зловісні колимські копальні.
У справі №238943 збереглася карта обліку робочих днів академіка-в’язня у найстрашнішому колимському концтаборі Мальдяк. Зазначено, що з 1 липня по 1 жовтня 1939 року він пропрацював тут 46 днів, 46 — пропущено — етапи. Працював вибійником. Тут же трудова характеристика: до роботи здатність незадовільна... через серцеві напади.
Можна тільки уявити, що то була за робота в’язнів у колимських умовах, коли морози сягали шістдесяти градусів, а щоденна норма гірника становила півтори тонни породи. Навіть за царату, у Нерчинську, каторжани добували її не більше півсотні кілограмів!
Природно, із хворим серцем Кравчук не міг довго протриматися в забої. Міокардит спричинив набряки ніг і 26 березня 1940 року він був визнаний навіть табірними медиками непридатним до фізичної праці з «подальшим етапуванням на 23 км».
Змучений безнастанними хворобами, відчуваючи близький кінець свого життя, Михайло Кравчук 16 серпня 1940 року втретє звернувся до Москви — цього разу до Голови Верховного суду і Генерального прокурора СРСР.
Уже не в заяві, а в скарзі він рішуче заперечив свою причетність до сфабрикованих злочинів, які нібито вчинив, описав моральні і фізичні тортури, застосовані до нього під час слідства, висловив своє ставлення до блюзнірського судового вироку.
«...Я був приголомшений тими дикунськими звинуваченнями, — писав змучений Кравчук. — Але безнастанні нічні допити під прямим фізичним впливом, зокрема, повне позбавлення сну упродовж одинадцяти діб, робили своє. Остаточно зламали мене погрози: в разі відмови взяти на себе нездійснені злочини — заарештують і знищать мою сім’ю».
Закінчувалася скарга такими словами: «Стан мого здоров’я звільняє мене від особистої зацікавленості в перегляді моєї справи. Проте відновлення істини важливіше само собою. Через те я прошу переглянути її, піддавши мене, якщо необхідно, новому слідству за умов, що дали б можливість уникнути неправдивих свідчень».
Але Москва мовчала!..
6 червня 1941 року Кравчука було звільнено від робіт в гірничому управлінні, а 23 лютого як інваліда направлено на стаціонарне лікування.
У справі №238943 підшито два акти. Перший — про смерть в’язня Кравчука, другий — про поховання небіжчика. Нехай світ знає, як був похований автор української алгебраїчної термінології!
Акт свідчить: «Ми, що нижче підписалися, черговий комендант т. Кузнецов, начальник санчастини т. Красовська Т. М. та староста в/з Борисов склали цей акт про те, що 13 березня ц. р. похований померлий 9 березня в/з Кравчук Михайло Пилипович о. с. №238943 заритий на глибині 1,5 м головою на захід».
Останній аркуш у справі №238943 — ще одна форма №2 — відбитки пальців рук померлого. Мабуть, тільки дактилоскопічні зображення, зроблені в Лук’янівській тюрмі, і родима пляма на скроні померлого дали можливість встановити, кого ж викреслили із живих у багатомільйонному списку невільників сталінського ГУЛАГу.
А Кравчукові не було тоді і п’ятдесяти років! Скільки ще міг він зробити для розвитку вітчизняної і світової науки? Де поділися навіть ті математичні досліди, які він створив у нестерпних каторжанських умовах і передав табірному начальству? Одна втіха — похований він головою на захід! На захід — до рідного Дніпра, матері-України!
Ото і все, що заслужив видатний український академік у радянської влади...
З висоти сьогоднішнього дня не хотілося б ворушити «чесність» деяких «колег» Михайла Кравчука. Скажімо, член-кореспондент АН СРСР Борис Делоне і через десять років після реабілітації вченого відкрито вважав його «українським націоналістом». А й тоді цього було досить... Власне, то справа особиста.
А от щодо державних установ, їхньої байдужості до національної пам’яті словом- другим не обійтися. Тільки через тридцять шість років після офіційної реабілітації славетного математика було відновлено в складі дійсних членів Академії наук України. Чому тільки через сорок шість років були видані його математичні праці (накладом 500 примірників)? Світ ними користувався, а в Україні годі було їх знайти в бібліотеках. Зрештою, чи не видається дивним той факт, що на території Київського політехнічного інституту, де Михайло Кравчук завідував лише кафедрою, стоїть пам’ятник великому мученику науки, є аудиторія його імені, а в Київському національному університеті, який він свого часу закінчував, де працював деканом, такої уваги не виявлено.
Таке не повинно благословлятися державою. Адже, як написав Іван Драч:
Люди круто жили. Люди в сонце ходили
І державу науки несли на плечах.
Люди гупали кайлом в оранжеві брили,
Люди шквально горіли, щоб день не зачах.
Щоб день не зачах!
