Про князя Василя-Костянтина Острозького (1525 — 1608) знаємо небагато. У кращому випадку — що це був багатий магнат. Хтось може згадати, що він заснував Острозьку академію та на його кошти видали Острозьку Біблію.
Сама ж діяльність князя (а була вона багатогранною!) належним чином не цінена. Хоча те, що він зробив, мало велике значення для української історії, спрямувало її у відповідне русло.
Звернемося до основних моментів діяльності В.-К. Острозького. Його батько, Костянтин Іванович, був видатним полководцем. Обіймав високе становище у Великому князівстві Литовському. Йому вдалося, передусім за рахунок великокнязівських пожалувань, які давалися переважно за воєнні звитяги, значно розширити свої володіння. Проте за військовими справами йому не залишалося часу зайнятися господарською діяльністю.
Молоді роки В.-К. Острозький присвятив збиранню батьківських земель і розширенню свого домена. Зрештою, в середині 70 х рр. XVI ст. в йогоруках опинилися величезні володіння, які охоплювали значну частину території сучасної України. Цьому володарю належала третина земель історичної Волині (зараз це переважно землі Рівненської, Хмельницької та Тернопільської областей), 14 міст і більших поселень з округами на Київщині, 8 — на Брацлавщині, 4 — на Галичині, 32 — на території Польщі.
Річний прибуток князя становив 10 мільйонів золотих — величезна на той час сума. Його вважали найбагатшою людиною не лише тодішньої Речі Посполитої, а й усієї Європи. Статки князя дозволяли виставити військо чисельністю 15— 20 тис. чоловік. Не кожен європейський правитель мав таку армію в той час.
Двір В.-К. Острозького багато в чому нагадував інституцію незалежного правителя. У його резиденціях в Дубні й Острозі перебувало близько двох тисяч слуг, переважно молодих людей. Для них це була своєрідна школа управління, де вони набували потрібного досвіду. Пізніше ці люди ставали до служби в надвірному війську, канцеляріях, їх призначали управителями маєтків, опинялися вони й на церковних становищах.
Велику увагу В.-К. Острозький приділяв обороні земель від татарських наїздів. У ХVI—ХVII ст. це була найболючіша проблема України. Князь власним коштом утримував кількатисячний загін вершників для оборони від татар. Він неодноразово в 70— 90 х рр. XVI ст. успішно відбивав напади ординців. Саме в обороні українських земель В.-К. Острозький виявив неабиякі військові і дипломатичні здібності, а його боротьба проти «поган» була високо оцінена в тогочасних хроніках та поетичних творах.
Коштом князя було засновано й побудовано чимало міст і замків, передусім на південно-східній Волині та Київщині. Наприклад, завдяки його зусиллям були збудовані замки на межі з Диким полем — у Білій Церкві, Переяславі, Богуславі. Наслідком цих дій стала більш інтенсивная колонізація українцями нинішніх центрально-українських земель. Сам же князь неодноразово рятував Київ від татарських наїздів. Так, у 1578 р. він виплатив татарам 3000 дукатів, щоб ті не грабували це місто. Будучи київським воєводою, В.-К. Острозький зробив багато для відродження як Київської землі, так і Києва, котрі в ХVI ст. були відкриті для татарських нападів і лежали в руїнах. Також він чимало зробив для культурного розвитку цього міста, зокрема такого його культурно-релігійного центру, як Києво-Печерська лавра. Саме вихованці двору князя В.-К. Острозького (Єлисей Плетенецький, Мелетій Смотрицький, П. Конашевич-Сагайдачний та інші) продовжили справу свого патрона — відродження Києва. Є підстави говорити, що без В. К. Острозького не було бні «Могилянського ренесансу», ні піднесення Києва в ХVII ст., ні перетворення його на духовну столицю України. На жаль, кияни цього вже не пам’ятають. І на вулицях нашої столиці ви не знайдете навіть скромного пам’ятника В. К. Острозькому.
Взагалі, завдяки діянням князя українські землі в кінці ХVI ст., будучи хоча б частково захищені від татарських нападів, отримали змогу відносно нормально розвиватися як у плані господарському, так і культурному. Саме в таких умовах стало можливим так зване «українське відродження» кінця ХVI — початку ХVII ст., про яке писали М. Грушевський та інші дослідники. Однак сумнівно, щоб це відродження відбулося без В.-К. Острозького.
Саме він заснував першу в Східній Європі вищу школу — Острозьку академію. Ця школа проіснувала близько 60 років. З її стін вийшло чимало видатних культурних діячів, які стали письменниками, вчителями, вченими, священнослужителями. Вихованці Острозької академії стояли біля витоків школи Київського братства й Києво-Могилянки. Випускник цієї академії Мелетій Смотрицький створив граматику старослов’янської мови, яка справила значний вплив на розвиток філологічної науки як в Україні, так і за її межами.
Під керівництвом В. К. Острозького і за його сприянням була видана Острозька Біблія. Це, по суті, перше в Європі критично-наукове видання біблійних книг, укладене на основі різних текстів. Подібного роду видання в Західній Європі з’явилися лише в 90 х рр. ХVI ст.,тобто через десять років після появи Острозької Біблії. Саме ця Біблія стала канонічним текстом для християн, котрі використовували в богослужінні старослов’янську мову.
Також в Острозі під покровительством князя розвинулася полемічна література — предтеча української новочасної літератури. Сам князь виступав замовником полемічних творів, друкував їх на свої кошти й винагороджував авторів.
В.-К. Острозький, виступаючи покровителем православ’я в Речі Посполитій, чимало уваги звертав на розбудову церковних структур. Він став фундатором численних церков, монастирів. Навіть виношував амбітний план створення патріархату на українських землях. Якби цей план було реалізовано, ми би вже тоді мали незалежну українську церкву. На жаль, в силу певних обставин, цей план так і не став реальністю.
Фактично В.-К. Острозький і в господарському, й політичному, і культурному та церковному планах творив незалежну державну структуру. І хоча він визнавав зверхність над собою короля Речі Посполитої, проте поводився незалежно. Навіть у листах писав «Ми, Костянтин, з Божої ласки князь на Волині». Так у той час іменували себе суверенні правителі.
Якби справи князя отримали своє гідне продовження, ми б мали й іншу державу, і більш нормальну історію, яку можна було б «читати без брому». Але навіть те, що він зробив, заслуговує високої оцінки.
Безперечно, варто уважніше придивитися до політичної, військової, дипломатичної, господарської, культурної, церковної діяльності В.-К. Острозького. Власне, це потрібно не йому. Це потрібно нам.
