Багато дослідників життя Олександра Пушкіна знають, що саме графиня Єлизавета Воронцова подарувала поету знаменитий перстень, який, по- перше, був парним (другий залишився у неї), а, по-друге, — і це знають зовсім небагато дослідників! — персні були виготовлені у Криму, вірніше, у Джуфт-Калє караїмськими ювелірами. Історія цих перснів така.
Коли 1783 року Кримське ханство анексувала Російська імперія, законослухняні караїми не залишили батьківське гніздо Джуфт-Калє (Чуфут- Калє). Катерина II, приїхавши до Криму 1787 року, на прийомі в Бахчисараї запитала колишнього міністра ханського двору караїма Веньямін-агу: як йому живеться без хана? Він попросив відпустити його до Туреччини, на що цариця сказала: «Як вовка не годуй, а він все в ліс дивиться!» Однак Шахін-Гірей не поїхав до Туреччини, саме тому переважна більшість караїмів також залишилися у Криму. Кілька років по тому хан все ж таки виїхав до Таманi, а потiм до Стамбула. Володар Оттоманської Порти поселив його на острові Родос, а там за його наказом хана вбили, як вважають, за близькість до Росії.
Вбивство турками-османами Шахін-Гірея кримські караїми, які служили хану на совість, сприйняли як особисту образу. Цей факт найголовніше спричинив те, що під час Кримської війни вони воювали на боці Російської імперії, багато хто з них мужньо захищав Севастополь. Російські царі прихильно ставилися до караїмів, які відрізнялися надзвичайною вченістю (пригадаймо канцлера Петра I Шафірова). Катерина II видала указ про надання їм значних пільг. 1818 року імператор Олександр I зупинявся в Євпаторії у сюзерена (гахана) караїмів Хаджi Бабовича, навіть відвідав його гарем (див. акварель), де захоплювався наложницями. 1838 року Микола II видав указ про караїмське духовенство, Олександр III часто приймав останнього гахана С. Шапшала. 1916 року Микола II, будучи в Євпаторії, прожив на дачі міського голови караїма Дувана шість днів.
Караїми були відомими у Криму ювелірами. До нас дійшла історія з перснем Пушкіна. Як відомо, поет дуже пишався своїм перснем, називав його не інакше як «мій талісман». Це був сердоліковий перстень-печатка, яким запечатано чимало листів Пушкiна, його відтиск поет ставив на багатьох рукописах, а під віршем «Талісман» поставлено навіть п’ять відтисків. Перснем Пушкін дуже дорожив, не розлучався з ним. Вже після дуелі вмираючий поет заповідав його Володимиру Жуковському, своєму другу та «переможеному вчителю». Після смерті Жуковського його син Павло передав перстень як дорогоцінну реліквію письменнику Івану Тургенєву, який у свою чергу заповідав, щоб після його смерті перстень передали самому Льву Толстому, і просив, щоб той, у свою чергу, заповідав його гідному продовжувачу пушкінських традицій у літературі.
Але спадкоємиця І. Тургенєва Поліна Віардо відіслала перстень до Пушкінського музею Олександрівського ліцею, де він і зберігався. На жаль, навесні 1917 року серед інших цінних предметів цього музею перстень було викрадено. На цьому його історія поки що припиняється. Цілком можливо, що його все ж таки не переплавили як «брухт дорогоцінних металів» більшовики, і слід караїмського персня ще можуть знайти. Адже навряд чи існувала третя (за переказами, як побачите далі, перстень був парним) копія цього дуже рідкiсного та дорогоцінного не стільки вартістю металу, а саме своєю історією, ювелірного виробу.
У музеї залишилися лише футляр, зліпок каменя та його відтиск на сургучі й воску. Цього, очевидно, досить, щоб ідентифікувати знахідку, якщо людству випаде можливість знов побачити цю реліквію. Крім того, існує опис персня одного з відвідувачів пушкінської виставки 1899 року в Санкт- Петербурзі: «Цей перстень — велике золоте кільце витої форми з великим каменем червонуватого кольору та різьбленим східним написом. Такі камені з віршами Корану або ж мусульманською молитвою ще й нині часто зустрічаються на сході…»
У творчості Пушкіна образ саме цього персня зустрічається дуже часто. Відомо, що перед від’їздом Пушкіна з Одеси до Михайлівського графиня Воронцова подарувала йому на згадку свій портрет у золотому медальйоні та перстень-талісман — золоте кільце з восьмигранним сердоліком і вигравійованим на ньому таємничим написом. 1825 року Пушкін писав: «В пещере тайной, в день гоненья, Читал я сладостный Коран, Внезапно ангел утешенья, Влетев, принес мне талисман...» Вже 1827 року він був значно відвертішим: «Где, в гаремах наслаждаясь, Дни проводит мусульман, Там волшебница, ласкаясь, Мне вручила талисман...» Такий самий перстень залишився у графинi, ним Єлизавета Ксаверіївна запечатувала листи до Пушкіна у Михайлівське, звелівши їх негайно ж спалювати. Підтвердження знаходимо у пушкінському вірші «Сожженное письмо»: «Прощай, письмо любви! Прощай, она велела...» У ньому є такі рядки: «Уже перстня верного утратя впечатленье, Растопленный сургуч кипит...» Образ персня-подарунка Воронцової зустрічаємо у блискучих віршах — вершинах любовної лірики — «Талисман», «Храни меня, мой талисман», «В пещере тайной...», «Сожженное письмо». Саме з цим перснем на руці Пушкін зображений на картинах роботи В. Тропініна, К. Маузера. Згодом Пушкін почав приписувати персню магічні властивості, вважав напис на ньому кабалістичним і наділеним чудодійною силою.
Як виявилося, історія цього персня, хоч і маловідома через зрозумілі причини, проте вже розшифрована істориками. Ще у 1933 році відомий вчений-тюрколог С. Шишман в Парижі в «Бюлетені караїмських досліджень» опублікував статтю французькою «Талісман Пушкіна». Її російський переклад був опублікований у «Віснику Російського фонду культури».
Виявляється, що 1888 року напис на персні прочитав дослідник Д. Хвольсон (відомий російський сходознавець, доктор філософії, професор східних мов Санкт-Петербурзького університету, автор наукового перекладу Біблії російською), який визначив, що напис зроблено саме караїмським курсивом і скорочено означає дослівно: «Сімха, син святого старця Йосифа, нехай буде благословенною його пам’ять». На думку Хвольсона, а також Шишмана, саме текст (традиційне для Криму караїмське вживання слова «старець», особливості написання літер і шрифт) дає підстави безпомилково визначити час і місце виготовлення персня — кінець XVIII — початок XIX сторіччя, Крим, Джуфт-Калє. Крим тоді входив до складу Новоросійського краю. Генерал-губернатор його з 1823 року Михайло Воронцов мав на півострові свої володіння. Подружжя Воронцових, як відомо, мало хороші відносини з караїмами, а саме від них графиня й отримала в подарунок (або як плату за послуги) ці персні.
Цікаво, як пише Ельжбетта Безекавічене, що дослідник зв’язків Пушкіна з Кримом Л. Февчук, ще за 15 років до Шишмана у роботі про особисті речі Пушкіна вмістив знімок персня. По цьому знімку напис самостійно прочитав і караїмський філолог і дослідник С. Фіркович. Його дослідження опубліковано російською, польською та литовською у тракайській районній газеті (в Тракаї знаходиться одна із найчисленніших колоній караїмів). Караїми — релігійно-етнічна група, нащадки тюркських племен. З IX ст. селилися в горах Криму. З кінця XV ст. частина караїмів емігрувала до Литви (великі князі Литовські відзначали їхню непідкупність і вірність присязі), в Київ, на Волинь та Галичину.
Ілюстратори четвертого тому «Караїмської енциклопедії» вмістили у цій книзі також акварельний малюнок, який ми копіюємо тут — «Гахан караїмів Ходжi-Ага-Бабович дарує талісман графині Воронцовій». Читачеві «Дня» буде цікаво порівняти портрети Воронцової у № 66 «Дня», і тут — той самий поворот голови, те ж саме волосся, намисто, обличчя — безперечна схожість, майже цілковита ідентичність. І хоча зрозуміло, що перстень має, безсумнівно, караїмське походження, немає свідчень, однак, ані про інші роботи майстра, ані про його життя. Як немає документальних свідчень також і про те, що перстень подарований (проданий, обміняний?) графині саме Хаджі Бабовичем; це лише одне із можливих припущень дослідників караїмського життя, які обрали найімовірніший шлях перснів від майстра до Воронцової.
Подальша доля персня Пушкіна добре відома, а персня самої Воронцової не відома зовсім і навряд чи тепер вже коли-небудь проясниться. Хаджі Бабович (1788—1855) перший офіційний гахан кримських караїмів у Росії, міський голова Євпаторії, з його ім’ям пов’язане спорудження кафедральної кенаси в Євпаторії, реставрація ханського палацу в Бахчисараї, видання караїмської літератури, ведення зразкових садових господарств у Криму. Представляючи інтереси караїмів, Бабович зустрічався з російськими государями, провiдними чиновниками, зокрема Воронцовими, підтримував вiдносини з вищим духовенством християн і мусульман. З кавалерійським взводом караїмів- джигітів супроводив Миколу I до Бахчисараю і Джуфт-Калє. У будинку Бабовича в Євпаторії, який зберігся й донині, але знаходиться у досить жалюгідному стані, зупинялися Олександр I та великий польський поет Адам Міцкевич.
