Почну з того, що нам порекомендували летіти до Барселони не з Києва, а з Москви — заради економії. Адже, як ми з подивом довідалися, квиток до Барселони із Києва помітно дорожчий, ніж із Москви. Звичайно, існує недоступна простому смертному як комерційна, так і географічна логіка, але достатньо подивитися на шкільну карту, щоб, принаймні здивуватися — Москва знаходиться помітно далі на схід і на північ від того іспанського міста, ніж Київ. То ж, замість того, щоб за годину доїхати до Борисполя і полетіти до Іспанії, ви, бідні, віддалені від цивілізації провінціали, маєте плуганитися 14 годин поїздом до Київського вокзалу Москви, звідти — до одного із неблизьких московських аеропортів (метро + автобус чи електричка), а вже звідти — на захід Європи — після кількох годин очікування в аеропорту. Ситуація ускладнювалася для нас і тим, що зворотній рейс прибував до Домодєдова (Москва) після півночі, коли потрапити до Київського вокзалу не так просто і вже зовсім не дешево.
Нагадаю, що подібний маршрут — то не тільки незручності для клієнтів; страждають також українські авіалінії, бо їхніх пасажирів обслуговують російські авіакомпанії. До речі, автори лукавого лозунгу «До Європи — разом із Росією» саме так уявляють його реалізацію.
У спілкуванні з попутниками із Москви, Новосибірська та інших міст з’ясувалася ще одна цікава відмінність між українськими та російськими туристами. А саме — путівки, придбані у Києві, були дорожчі (без врахування поїздки Київ — Москва — Київ) від куплених у Москві приблизно на 15 — 20%. Очевидно, за рахунок вартості послуг посередника. І це ще не все. Сьогодні московські фірми — на зразок західних — пропонують клієнтам суттєві сезонні знижки і навіть невеликі пільги для пенсіонерів (не у розпалі сезону). Київські агенції-посередники, тобто працівники тих самих московських фірм, таких знижок не надають. Через що приваблюють значно менше клієнтів, а значить — менше прибутку, ніж могли б мати.
Автор цих рядків вельми далека від економіки, комерції, від статутів об’єднаних підприємств і правил роботи посередницьких фірм. Та чи не є описана вище історія певним індикатором того, які «вигоди» отримують українські громадяни за рахунок спільних підприємств і яким рівноправним партнером Росії є іноді наша країна? Можливо, також тоді, коли йдеться про прибутки або втрати, відчутні не тільки на персональному, а й на державному рівні? У будь-якому разі дозволю собі порадити майбутнім мандрівникам не користуватися послугами посередників-агенцій. Або звертатися прямо до Москви.
Вимушене перебування у Москві на шляху додому ми використали для прогулянки по оновленому стараннями п. Лужкова центру столиці Росії. Побачили чимало несподіваного; вельми втішилися тим, що Манежна площа не поступається за художнім, вибачайте, рівнем майдану Незалежності (втім, треба було згадати їх у зворотному порядку); пройшлися Красною площею, суттєво зменшеною і якоюсь стиснутою останніми перебудовами. Тоді якраз наближалося 1 травня — «День солидарности трудящихся» і на площі проводили акції комуністи-ампіловці та комуністи- зюганівці. Не дуже численні, але вельми помітні. Одні торгували партійною пресою, інші провадили non-stop мітинг і закликали до «всероссийского восстания пролетариата», ще інші маленькими загонами дефілювали серед святкової публіки. Найбільш активними були вбрані в убогий і брудний одяг, не зовсім тверезі старі люди (кажуть — бомжі); загальну увагу вони привертали до себе екіпіровкою — на голові вже добре забуті «іспанки», груди і живіт в орденах і медалях, на шиях — червоні галстуки. Іноді серед них траплялися старенькі, скромно вбрані жінки в червоних хустинках. Кожна групка із 5 — 10 осіб несла над собою червоний прапор, била в барабан і намагалася навести на площі революційний порядок. Ось із криком «Долой самодержавие!» такий загін накинувся на декількох вуличних акторів, які зображують царя Івана Грозного з царицею, і за певний «гонорар» фотографуються із бажаючими на фоні Василія Блаженного. «Цар», втім, тільки повів могутнім плечиком і «пролетаріат» захитався і помарширував собі далі, б’ючи в барабан під акомпанемент оплесків. Однією із жертв комуністів стали наші «земляки» — хлопець і дівчина в українських костюмах, які заробляли на хліб тим самим, що й «Іван Грозний». На них напав досить численний натовп «інтернаціоналістів» і, під гасла «Позор мазепинцам- махновцам-бендеровцам-националистам-хохлам!», почав зривати з них костюми. Тут уже мала втрутитися міліція.
Всього того, що робилося на Красній площі, «ні в казці розповісти, ні комп’ютером набрати». Прошу повірити одному — то була першокласна вулична вистава, значно яскравіша і значущіша, ніж те, що показують сьогодні на московських театральних підмостках. І, певно, варта того, аби зробити повітряну петлю маршрутом «Барселона — Москва — Київ». Як сказав французький класик, «все відбувається на краще у цьому найкращому з усіх світів»!
