Святковими днями в Національній філармонії України відбувся концерт «Різдвяні вечори», де співав відомий камерний хор «Київ». «Київ» та його художнього керівника і диригента Миколу Гобдича представляти немає потреби — вони добре відомі як вдома, так і за кордоном (власне, точніше було б сказати навпаки: не тільки за кордоном, але навіть вдома). Виступ цього колективу — завжди подія для шанувальників бездоганного хорового співу, старовинної музики та артистичного виконання. І як тільки в місті з'явилися афіші, люди поспішили до кас.
З'ясувалося, однак, що для київських шанувальників хору «Київ» призначалися тільки афіші, а не сам концерт. До кас квитки не поступали, бо концерт «було повністю закуплено» для обраних, якими виявилися фінансові спонсори хору. Власне, чому б і ні? Адже сьогодні проблеми грошей — то питання «бути чи не бути» для найталановитіших художніх колективів. Знак питання, однак, залишається — якщо це була чисто комерційна акція, то навіщо тоді було надано концерту широку гласність, рекламу?
Слухачів, яким пощастило-таки потрапити на концерт, очікував ще один не дуже приємний сюрприз. Виявилося, що «Київ», особлива привабливість якого криється у філігранному виконанні, у багатстві чарівних нюансів, виступав у дуеті із повним симфонічним оркестром. Камерному хору, зрозуміло, годі було й намагатися «перекричати» оркестр — всі незрівняні вокальні тонкощі потонули в інструментальній бурі. На концерті зі мною були іноземці. Почувши після цього громоподібного дуету одну колядку, виконану без оркестру, вони вражено запитали: «Якщо вони так співають, то навіщо їм оркестр?» Дійсно, навіщо? Хору «Київ» набридло співати? Чи може такий гучний та помпезний дует з оркестром замовили спонсори?
Зал, між тим, не виявляв особливого ентузіазму під час концерту, що пояснюється досить просто — публіка, яка ніколи не втомлюється викликати на біс, часто слухає виконавців стоячи, дарує букетики, залишилася за дверима філармонії. (До речі, в партері та на балконі пустувало чимало місць. Чому було не віддати їх бажаючим і навіть безкоштовно — адже святкували Різдво Христове? Для багатьох не дуже ситих людей це більш важливо, ніж благодійницькі обіди.) Справедливості заради відзначимо, що з квітами на закритому концерті було все гаразд — коштовні й однакові букети підносили всім виконавцям одні й ті самі шикарні дівчата у шикарних вечірніх сукнях.
Із ностальгією згадую один виступ «Києва» в березні 1996 року — безкоштовний концерт у соборі Св. Олександра. Хор співав «Літургію Івана Златовустого» Петра Чайковського. Собор, тоді дуже холодний, був переповнений, можна навіть сказати — набитий, як автобус у годину пік. Викликали подив дві обставини — абсолютна тиша під час виконання та кількість іноземців у цьому натовпі. А що вже казати про вдячні оплески!
В антракті «Різдвяних вечорів» у фойє з'явився призначений в той день новий міністр культури і був негайно оточений новими вірнопідданими. Захотілося сказати: «Прісно і глибоко шанований Богдане Ступко! Що ви тут робите? Адже в цей час ви маєте бути на сцені колись великого театру Івана Франка або на репетиції нової вистави. Вистави, що може стати давно нами очікуваним сценічним шедевром. А після фіналу спектаклю вас знову оточать глядачі і, як колись, стануть перед вами на коліна, цілуватимуть вам руки, плакатимуть. У чиновники ж, хоча й високі, нехай ідуть інші актори або співаки, ті, яким нічого робити на сцені (можна додати довгий перелік підходящих кандидатур)».
У той «Різдвяний вечір» напій у магічному келиху високого мистецтва вельми гірчив.
