Середньовічні замки — німі, в основному забуті свідки
нашої часто трагічної історії. Їх так багато було збудовано на нашій землі
для захисту від різних ворогів, проте збереглося близько 20, в основному
на Галичині, Поділлі, Волині та Закарпатті.
Різні вони: рівнинні і на пагорбах, баштового та бастіонного
типу. Більшість замків Львівщини ще дерев'яними було закладено нашими далекими
предками — галицько-волинськими князями, потім привласнено й розбудовано
польськими магнатами, які за походженням, переважно, що відзначають і польські
історики, походять із руської, тобто української шляхти.
На превеликий жаль, ці унікальні споруди із загадковою
історією, нерозгадані, забуті та занедбані, руйнуються часом і людьми,
відходять у небуття. Охорона замків, їх збереження та реконструкція, безумовно,
є справою держави, яка має створювати сучасний образ України, її архітектурне
обличчя з урахуванням пам'яток минулого. Звичайно, на ці потреби нема відповідного
фінансування, хоча замки могли б служити розвиткові економіки як винятково
цікаві об'єкти в прибутковій туристичній галузі. Необхідна державна політика,
яка б забезпечила інвестиції в цю галузь. І поки держава бездіяльна, є
уже люди (поки що їх одиниці), які розуміють цінність цих пам'яток і докладають
максимум зусиль, щоб зберегти рідкісний спадок минулого для майбутніх поколінь.
На Львівщині опікою замків в Олеську, Підгірцях, Золочеві
займається Львівська галерея мистецтв. Завдяки багаторічній подвижницькій
діяльності президента Українського національного комітету Міжнародної ради
музеїв, директора галереї Бориса Григоровича Возницького і його колективу,
замки, що стали власністю галереї, є її філіями і з часом перетворюються
на музеї-заповідники.
Понад 20 років тому піднятий із руїн один із найдавніших
в Україні Олеський замок і створений в ньому перший на Львівщині музей-заповідник.
Замок є визначною пам'яткою історії та архітектури ХIII— ХVIII ст. Перша
згадка датується 1347 роком, коли він перейшов у власність князя Юрія Тройденовича.
От уже два десятиліття як у замку працює музей регіонального мистецтва
і експонується велика колекція української ікони, портрету, предметів декоративно-ужиткового
мистецтва ХIV–ХVIII ст.
У монастирі капуцинів, що входить до музею-заповідника,
розташована скарбниця-фондосховище, де зібрано численні мистецькі твори
з теренів Західної України: колекція дерев'яної скульптури ХV–ХХ ст., портрету
та меблів.
Теперішній «власник» замку, завідувач відділу Львівської
галереї мистецтв, Роман Соломка зі своїм колективом докладають усiх зусиль,
щоб підтримувати у належному станi будівлю замку, власними силами ремонтувати
його, доглядати парк, який має територію близько 14 гектарів. У дворі біля
монастиря капуцинів оформлено на диво гарний живопліт і надано йому різних
форм. І не віриться, що в наш час садівники можуть творити таку красу.
У процесі реставрації перебуває Золочівський замок, видатна
пам'ятка оборонної архітектури ХVII ст., яка збереглася з давніх часів
майже в незмінному вигляді, і є єдиною в Європі спорудою такого типу. Цей
замок — ансамбль споруд, що включає укріплення з кам'яними куртинами та
бастіонами, на дитинці якої міститься Великий палац — типова італійська
споруда. Окрасою ж замку є безперечно Китайський палац.
З історії замку ми мало що знаємо. З кінця XVI ст. — це
родинне гніздо чотирьох поколінь польських магнатів Собєських. Замок збудовано
Марком Собєським, він розбудовувався й зміцнювався його сином Яковом Собєським
і внуком — польським королем Яном III Собєським. За їх часів замок був
не лише оборонною фортецею, але й житловою садибою. Останні 200 років споруда
використовувалася під в'язницю різними владами: австрійською, польською,
німецькою, радянською. Золочівці не забувають трагічних сторінок історії,
коли в замку була в'язниця НКВС і в ній було замордовано сотні людей. В
пам'ять про них при вході до замку на пожертви золочівців поставлено гарну
каплицю, стіни якої прикрашено мозаїкою.
У даний час споруда відновлюється — не тільки реставруються
її стіни, але й повертається дух доби Відродження. В міру того, як реставруються
приміщення, вони використовуються для проведення різних заходів. У відновленій
гостинній залі Великого палацу, що має гарний середньовічний інтер'єр,
проводяться музичні вечори та художні виставки. В розчищених підземеллях
організовано дитяче шоу «Форт Буайяр у підземеллях Золочівського замку»,
де діти змагаються в кмітливості та винахідливості. В майбутньому, після
завершення реставраційних робіт, у Великому палаці планується відкрити
музей інтер'єру XVII ст. і музей образотворчого та ужиткового мистецтва
другої половини XIX ст. Завершується реставрація Китайського палацу. Є
надія, що весною тут відкриється музей східного мистецтва, і за всіма правилами
відбуватиметься чайна церемонія. Так поступово замок перетворюється на
музей і культурно-мистецький осередок. Реставрація замку проводиться за
кошти меценатів. Результативною є діяльність благодiйного Товариства Золочівського
замку, яке включає зацікавлених в реставрації золочівців, в тому числі
з-за кордону. Товариство організоване за ініціативою професора із Торонто,
уродженця Золочева Володимира Болюбаша, а очолює його Борис Возницький.
Перераховано значні кошти з-за кордону, за які ведеться реставрація Китайського
палацу. На покрівлю Великого Палацу місцевий лісгосп виділив дерево, а
Міністерство культури Польщі — $5000. Вітальню поновлено на пожертви німецького
міста Шенінгена — побратима Золочева. Місцеві організації, що обмежені
в коштах, допомагають робочою силою, технікою, будівельними матеріалами,
пальним. Прізвища меценатів, що найбільше сприяли відновленню замку, викарбувані
на цеглинах і вмуровані в стіні при вході до замку і є своєрідними цінними
експонатами.
Цю велику роботу проводять наукові працівники «Музею-заповідника
Золочівський замок», що є відділом Львівської галереї мистецтв. Вони безпосередньо
займаються реставраційними роботами, разом з тим стараються розкрити таємниці
стародавнього замку, по краплинах збирають історичні факти, здійснюють
наукові дослідження, вивчаючи фонди книгозбірень Львова і Кракова, проводять
екскурсії в замку, організовують спонсорську діяльність. Двоє з них поглиблюють
свої знання в Гуманітарній школі Центрально-Східної Європи, при Варшавському
університеті, основною метою якої є спільне вивчення спільної європейської
спадщини за допомогою нових методологій досліджень. Навчання в цій школі
наших фахівців має велике значення, і є не тільки підтвердженням знань
на міжнародному рівні, але й наша участь у створенні сучасного європейського
культурно-мистецького середовища.
Тетяна КОСТЕНКО, мистецтвознавець,
спеціально для «Дня»
Закiнчення в наступному номерi на стор. «Україна Incognita»
