Донедавна дослідники історії Північної війни 1700 — 1721 рр. і шведсько-українських відносин XVII — початку XVIII ст. у пошуках документальних джерел тієї епохи концентрували свою увагу переважно на архівах нинішньої шведської столиці — Стокгольма. Та ці сховища були ретельно вивчені ще на початку минулого століття, коли відзначалося 200-річчя Північної війни.
Тільки дехто з учених звертався до інших архівів. Так, наприклад, відомий шведський історик Петер Енѓлунд при написанні своєї неодноразово перевиданої та перекладеної різними мовами книги «Полтава. Розповідь про загибель однієї армії» (переклад українською вийшов торік) опрацював матеріали справи 141 рукописного відділу бібліотеки Упсальського університету, де відшукав старовинну гравюру гетьмана Івана Мазепи. Українські дослідники вирішили продовжити вивчення фондів цієї бібліотеки.
Міркування при цьому були такими. Упсальський університет, заснований 1477 року, є найстарішим у Скандинавії. І хоча з 1634 р. офіційною столицею Швеції є Стокгольм, Упсала, перша столиця, ще довго відігравала роль впливового політичного центру країни. Так, тут до 1719 р. проходили найважливіші державні збори, коронація монархів. Саме тут 1654 р. відбулася абдикація королеви Крістіни (Kristina; відома у вітчизняній історіографії як Христина), яка 1650 р. відкинула пропозицію Богдана Хмельницького розпочати спільні бойові дії проти Польщі. Бібліотека Упсальського університету — найбільша наукова збірка у Швеції. В її фондах налічується 5,25 млн. книжок і друкованих періодичних видань, а також 61 959 рукописів. Отже, цілком логічним було припущення, що це сховище зберігає ще багато таємниць.
Уже перші наші пошуки в рукописному відділі бібліотеки цілком виправдали наші припущення, дали неочікуваний, певною мірою, — сенсаційний результат. Перегортаючи пожовклі сторінки справи 103, ми натрапили на невідомий досі універсал Івана Мазепи. Документ написано чіткою і вишуканою латиною, блискучим знавцем якої був гетьман. Точну дату його написання встановити не вдалося. Але з тексту випливає, що він був створений не раніше кінця лютого 1709 р. (за новим стилем), позаяк в ньому згадується весняна повінь, яка тоді трапилася й завадила Карлові ХІІ просуватися на Бєлгород. Верхньою хронологічною межею є кінець травня, адже Мазепа говорить лише про наміри московітів зруйнувати Січ, котрі вони реалізували 14 (25) травня того року. Отже, документ можна орієнтовно датувати кінцем лютого — кінцем травня 1709 року за новим стилем. Це означає, що в наших руках опинився останній із відомих на сьогодні універсалів Івана Мазепи.
Цілком імовірно, що існував оригінал даного документа староукраїнською мовою. Якщо це так, то його, як і інші універсали Мазепи, після переходу гетьмана до шведів спіткала сумна доля — він був винищений царськими «охоронцями правди» як «мерзенна ворожа пропаганда».
Як би там не було, перед нашими очима постав оригінал латинською мовою. Пропоную його читачам у високоякісному перекладі з латини Ольги Циганок, який уперше опублікований на сторінках всеукраїнського наукового журналу «Сіверянський літопис» (№6, 2009).
Сам факт написання або перекладу універсалу латиною свідчить, що він мав не тільки внутрішнє українське призначення, а й, значною мірою, — зовнішнє, загальноєвропейське. Для адекватного розуміння тексту за межами України в документі Дніпро називається його античним ім’ям — Бористен; замість «полк» вживається слово «когорта» (Полтавська, Охтирська, Стародубська), замість «ради» — «сенат» тощо.
Про європейське, зокрема, шведське призначення документа свідчать і вибачення гетьмана перед Карлом ХІІ за дії козацького війська в Інфляндії (територія сучасної Латвії), доти відсутні в офіційних документах. Отже, надалі будемо називати цей універсал шведським.
Є всі підстави припустити, що даний універсал Івана Мазепи повторює основні положення його так званого зазивного універсалу, виданого 10 листопада 1708 р. й розісланого по Гетьманщині. На жаль, текст того програмного документа до нас не дійшов з тієї причини, що всі його копії московітами та гетьманом Іваном Скоропадським ретельно вилучалися і знищувалися. Отже, досі вчені відтворювали зміст зазивного універсалу з листа Івана Мазепи стародубському полковнику Іванові Скоропадському про причини переходу до шведського короля від 30 жовтня 1708 р., універсалу гетьмана І. Скоропадського про вірність українців російському царю від 8 грудня 1708 р., що являв собою відповідь на зазивний універсал, і, певною мірою, — з маніфесту Карла ХІІ малоросійському народу від 16 грудня 1708 р., написаного, судячи з усього, за допомогою українців.
Текст віднайденого нами універсалу Мазепи дозволяє дати якщо не категоричні, то вельми близькі до істини відповіді на запитання, що роками були в центрі уваги дослідників. Так, відомий мазепознавець Валерій Шевчук у своїй книжці «Просвічений володар Іван Мазепа як будівничий Козацької держави і як літературний герой» (К., 2006) писав: «Чи звіщав Мазепа в зазивному універсалі про намір прихилитися під Польщу, сказати годі...». Тепер ми можемо з дуже високим ступенем імовірності стверджувати, що така звістка в зазивному універсалі радше за все відсутня. Адже шведський універсал, що також мав зазивний характер і являв собою продовження й розвиток положень універсала від 10 листопада, не містить будь-якої згадки про Польщу та її короля шведської орієнтації Станіслава Лещинського. Це — ще один вагомий доказ некоректності тверджень деяких істориків про намагання Мазепи підпорядкувати Україну Польщі.
Далі. Той же Валерій Шевчук писав: «На початку Мазепиного універсалу, за І. Скоропадським, стояло, що «Москва, тобто народ великоросійський, завше народові нашому малоросійському ненависна, здавна у замірах своїх злостивих постановила народ наш до згуби приводити»: таке в зазивному універсалі могло стояти...». Тепер ми можемо напевно сказати, що таки стояло. Адже у шведському універсалі Мазепи чітко та ясно говориться про «неприхильних до нас і завжди нам ворожих московітів, які взагалі хотіли під іменем і протекцією удаваного захисту отримати нашу Державу у власність, простий народ віддати в рабство, спорудити свої військові табори, ім’я вояків Запорозьких ганьбити, Kозаків перетворювати на драгунів і солдат, саме Запоріжжя повністю зруйнувати, або, вигнавши звідти вояків і наших братів, поставити своїх москалів». Майже всі ці наміри були Москвою реалізовані.
На ідентичність шведського і зазивного універсалів Мазепи вказує й теза про перевагу шведського війська над московським. Та якщо донедавна ми могли реконструювати цю тезу з опосередкованих матеріалів — промови гетьмана до урядників військових і цивільних козацької України напередодні розриву з Москвою 1708 р., художній переказ якої наводиться в «Історії Русів», і універсалу Скоропадського, то зараз ми можемо констатувати, що в пропаганді Мазепи цей елемент посідав чільне місце. Та якщо його промова з «Історії Русів» не містить конкретних прикладів, то в шведському універсалі такі приклади є. Зокрема, згадуються «перемоги», одержані «шведськими вояками над москалями» в «різних місцях в Стародубському полку, проїжджаючи Десну в Мезині, під Хмельовим, під Смілим, у Липові, у Липовій Долині, у Гирявці, у Веприку, у Груні в Опішні, у Котельві» тощо.
Щоправда, події, пов’язані з облогою і штурмом Веприка, навряд чи можна віднести до славетних перемог шведської зброї, радше навпаки. Аналіз переліку успіхів Карла ХІІ, подеколи досить сумнівних, що міститься в шведському універсалі, дозволяє зробити припущення, що в зазивному універсалі вказувалися інші битви, як от при Головчині влітку 1708 р., де шведи дійсно одержали переконливу перемогу. Хто знає, може, та битва відіграла певну роль у калькуляціях гетьмана щодо порівняння воєнних потуг Швеції та Московії.
Час показав, що ті розрахунки були хибними. Вирішальну роль у цьому відіграла стратегія і тактика «випаленої землі», застосована Петром І. Текст шведського універсалу свідчить, що Мазепа усвідомлював ефективність цієї геополітики московського царя. Водночас він змушений був констатувати пасивність населення. «...Ви самі бачите, що москалі нас не захищають, а тільки спалюють, спустошують, вбивають, хоч ви їх тримаєтесь і поклали на свою шию ярмо», — з гіркотою писав старий гетьман. Та його почули далеко не всі.
У шведському універсалі є одна надзвичайно цікава й важлива деталь — усього кілька слів — яка вказує на те, що на час його написання Мазепа й сам почав сумніватися у коректності своїх калькуляцій. Йдеться про звернення Мазепи до Карла ХІІ з проханням, щоб він «нас, Вождя, воїнів запорозьких і всю досвідчену раду Малої Росії, уярмлених московітською тиранією, удостоїв прийняти у свій нездоланний захист і пообіцяв захищати нашу Вітчизну своїми надломленими силами, допоки вона не повернеться до тих давніх законів і свобод, які були, коли урядував вічної пам’яті Богдан Хмельницький». Тут звертає на себе увагу констатація Мазепою «надломленості сил» шведського короля. Та гетьман все ще продовжував вірити, що й цих сил вистачить для перемоги над московітами. Більше йому не було на що сподіватися.
обох частин Бористена, славного ордена
святого Апостола Андрія, білого орла Кавалер
Цим нашим універсалом ми вказали кожному, кого це стосується, щоб знали, а особливо Полтавському полку1, усякому стану і достоїнству, духівництву, військовим і звичайним мешканцям, що хоч ми в попередніх наших універсалах прояснили і вказали цілковито всі підстави, через які ми підемо з нікчемної, несприятливої московітської протекції, на яку ніколи не можна покластися, під захист Найяснішого Короля Швеції, попросили у Його Величності до Вітчизни нашої такого великого милосердя, щоб облишивши свій справедливий гнів, який він мав щодо нашого народу як до московітських підданих із-за багатьох збитків і спустошень, вчинених нашими вояками в кордонах Інфляндії, щоб він не тільки нам пробачив навіки все що було спалене, насильно викрадене, бо з-за болісного насильства (над) безневинними жінками і дівчатами і незліченних грабунків серце його Королівської Величності загорілося гнівом і однаковою мірою запалало (жагою) відплати по відношенню до нашої Вітчизни, але (щоб він) нас, Вождя, воїнів запорозьких і всю досвідчену раду Малої Росії, уярмлених московітською тиранією, удостоїв прийняти у свій нездоланний захист і пообіцяв захищати нашу Вітчизну своїми надломленими силами, допоки вона не повернеться до тих давніх законів і свобод, які були, коли урядував вічної пам’яті Богдан Хмельницький.
І ми також проголосили в тих згаданих вище універсалах, яких великих втрат зазнали наша улюблена Вітчизна, закони, свободи, військо від тих неприхильних до нас і завжди нам ворожих московітів, які взагалі хотіли під іменем і протекцією удаваного захисту отримати нашу Державу у власність, простий народ віддати в рабство, спорудити свої військові табори, ім’я вояків Запорозьких ганьбити, Kозаків перетворювати на драгунів і солдат, саме Запоріжжя повністю зруйнувати, або, вигнавши звідти вояків і наших братів, поставити своїх москалів.
Отже, нехай розсудить навіть найнерозумніший з людей, яким чином нас захищали москалі, коли вони самі себе не можуть захистити, адже від початку цієї війни вони завжди втікають і ніяким чином не можуть протистояти шведським воїнам попри свої великі сили.
Нехай побачить кожний слабкість московську і сміливість шведську із сутички, яка була під Нарвою і з отриманої там перемоги над москалями, коли Король Шведський вісьмома тисячами своїх вояків знищив понад сімдесят тисяч москалів, отримав незліченні скарби і всі гармати.
Нехай зрозуміє кожна людина, що якщо москалі не могли нічого, нічого зробити шведам у цей час, коли піднялися Король Данії і Король Август, та (інші), які зібралися проти найяснішого короля Швеції, він почав вести дуже важку війну зі стількома мужами Данії, Саксонії, Польщі, Литви і московськими прибічниками, усім цим мужам його Королівська Величність, маючи в цей час набагато меншу кількість своїх воїнів, не тільки сміливо протистояв, але й Короля Данії так принизив, що той був змушений просити мир через інших Монархів і, облишивши війну, залишатися бездіяльним. Короля Августа він вигнав із Польщі і зняв з його голови королівську корону. Навіть москалів, коли Саксонія пройшла, Король сам погнав аж до їх власних земель, прагнучи з ними генеральної битви. Де ж саме москалі чекали на шведів, чи вони змогли не пустити (їх) через таку велику воду в Польщу, в Литву і сюди в Україну, і чи не могли вони раніше захистити полк в Охтирці від спалення і розграбування, де їх самих погублені тіла лежали, наче ліс, спочатку під Охтиркою, в Краснокутську, в Городні й за Городнею в Олешні2 та в інших місцях.
Кожна недовірлива людино, ти або подивись своїми очима, або запитай у людей, які там живуть, і точно був би найясніший Король Швеції в самому місті Бєлгороді, хоч мав із собою мало людей, бо більше ніж сім тисяч вояків не було, якби тоді (весняним паводком) не було зруйновано дорогу і не було великої води. Бо ми пам’ятаємо багато перемог в різних місцях в Стародубському полку, проїжджаючи Десну в Мезині, під Хмельовим, під Смілим, у Липові, у Липовій Долині, у Гирявці, у Веприку, у Груні в Опішні, у Котельві, одержаних шведськими вояками над москалями. Сам цар перший з ганьбою утік з-під Гадяча з усіма своїми мужами тільки від трьох тисяч шведських воїнів, які поспішали з найяснішим королем із Ромен, і тільки що з під Охтирки від семи тисяч з незліченною кількістю (вояків).
Що нам лишається при такій великій шведській відвазі, (як не те), щоб ми всі, як один, стали на захист наших законів і свобод, котрі втрачаємо під москалями, і самі від них загинемо, якщо не будемо триматися захисту Шведської Королівської Величності.
Ніхто цьому не здивується, що задля збереження Вітчизни нашої і всього народу ми отримаємо і ту свободу від тиранського московітського ярма під протекцією і захистом найяснішого короля Швеції, тому що ми не перший покажемо приклад і не новий серед запорозьких вояків, бо і вічної пам’яті Богдан Хмельницький, коли виходив з-під польської субдикції, не тільки приводив собі на допомогу проти поляків невірних Атаманських (оттоманських; тут — татарських. — О. Д.) мужів, але й просив також допомоги у найяснішого Короля Швеції, діда теперішнього Короля, завжди був з ним заодно і часто посилав до нього багатьох своїх послів, думав з ним у цій війні одне і посилав до Короля Швеції на допомогу проти поляків біля Любліна київського полковника Антіна (Ждановича)3.
Якщо самому вічної пам’яті Богдану Хмельницькому можна було залишатися під протекцією невірних і навіть шукати у них для себе й усіх запорозьких воїнів допомоги, якщо також іншим Вождям — Виговському, Тетері, Дорошенку (можна було це робити), чому тільки нам не можна шукати допомоги і просити захисту у Християнського Монарха найяснішого Короля Швеції задля визволення Вітчизни нашої та усіх Запорозьких вояків від московітського ярма, від якого якщо тільки нас не звільнять, напевно, вже занапастимо нашу Вітчизну, і самі загинемо, прив’язані до ярма московітського рабства. І не буде жодної іншої причини цього нещастя, як тільки ваша непокора і відсутність згоди, що не хочете думати одне.
Можливо, ви самі бачите, що москалі нас не захищають, а тільки спалюють, спустошують, вбивають, хоч ви їх тримаєтесь і поклали на свою шию ярмо, не розуміючи, що вже давно б гинули від шведського вогню і меча, якщо задля спільного блага й з-за мене самого ми б не поспішили за Десну4 з пошаною до Королівської Величності. Тому ми заохочуємо цим останнім універсалом вас, хоч ви і викликаєте співчуття, щоб заради себе самих, жінок і дітей своїх, не віддали себе у московське рабство і щоб поневолені через це самі не загинули від шведських вояків, і нам Вождеві будьте покірні так як раніше, і ми, вірні, ми все зробимо з цього Християнською домовленістю і словом Вождя так, що навіть волосина не впаде з голови вашої від шведських вояків, тільки єдине, щоб ви сиділи вдома і не втікали в ліси з-за провіанту, щоб давали (його) тим воїнам, без цього жодні воїни у цілому світі не зможуть утриматися, я знаю дуже точно, що зі шведських володінь хліба сюди не привезуть, і коли ви довідаєтесь те, що тут (викладено), молимо у Господа Бога порятунку і залишатися у спокої.
1 Особлива увага Мазепи до Полтавського полку була зумовлена тим, що після невдалого походу на Слобожанщину взимку 1708—1709 рр. шведсько-українське військо навесні повернуло на Полтавщину, куди було перенесено театр воєнних дій.
2 Назви населених пунктів подаються за сучасним адміністративно-територіальним поділом.
3 Жданович Антін Микитович (рік народження невідомий, помер після 1660р.) — державний діяч, дипломат і полководець. 1649—1656 (з перервами) — київський полковник.
4 Йдеться про перехід гетьмана Мазепи з частиною козацького війська через Десну 25 жовтня 1708р. на шляху до з’єднання з армією Карла ХІІ.
