Наприкінці весни, ще до початку сезону й після кількох років «розлуки», я знову провела відпустку в Криму, куди вперше з’їздила ще студенткою. Дивне враження виказує Південний берег Криму на приїжджих. З одного боку, відчуваєш, що тут мало що змінилося за останній час, особливо в менталітеті простих людей. Але паралельно можна спостерігати титанічні зсуви, які на сьогодні мають переважно негативний характер (може, мені так здається). В уяві мимоволі виникає картина — на Крим з усіх сторін налетіли чорні хмари хижих звірів і птиць, які терзають, розтягують його на шматки, не зважаючи ні на що. Ні на власний народ, ні на красу того півострова, ні на його історичні й природні скарби. Утім, для останнього треба мати хоча б трохи культури, а де її взяти?
Будемо справедливими — є й позитиви, особливо для ока. Маю на увазі динамічну зміну панорами приватної забудови кримських пагорбів — жалюгідні бридкі халупи, які пережили не одне століття, активно витісняються мальовничими дачами «нових» українців та росіян. При цьому, як твердить місцева влада, мешканці старого житла обов’язково забезпечуються квартирами в нових будинках.
У Криму активно будуються не тільки приватні дачі, але й курортна суперструктура. На жаль, жалюгідність загального дизайну, манірність, дисгармонія нахабно-яскравих фарб, якась глибока провінційність характеризує більшість того, що називають оновленням, чи осучасненням Південного берега півострова. Запам’ятались, наприклад, реставрований фасад «Школи мистецтв(!)» в Кореїзі та, особливо, набережна Ялти, яка нагадує одночасно пересувний цирк, циганський табір та non stop ярмарок. За сліпучим «гламуром» приїжджий, як правило, знаходить там усе ті ж самі «віслюкові вуха» щойно минулої епохи — фантастичну невідповідність цін якості послуг або товарів; неповагу до глядача чи клієнта, невміння або небажання задовольнити найпростіші потреби середньостатистичного відпочиваючого. Складається враження, що тут усе будується чи реставрується з єдиною нехитрою метою — створити ще одну «блатну» базарну точку, де можна брати гроші з курортників і майже нічого за ті гроші не давати.
Ця всеохоплююча лихоманкова діяльність оминає більш суттєві речі. Так далеко не всі великі санаторії Криму приведені в стан, який хоча б здалеку відповідав би світовим курортним стандартам. Радянські санаторії та багата дореволюційна спадщина помітно руйнуються. Як приклад можна згадати «дачу» графині Паніної (тепер санаторій «Ясна поляна»), де 1901 року відпочивав Лев Толстой (під час прогулянок письменник часто зустрічав на Царській тропі вершника, з яким стримано й похмуро вітався — то був цар Микола II). Сьогодні шляхетний будинок втрачає свої форми й декор, обростає класичними пролетарськими прибудовами, а старий розкішний парк невпинно, як шагренева шкіра, зменшується з усіх боків. Схоже на те, що «велика» забудова Південного берега Криму може невдовзі перетворити цей курорт на скелясту голу пустелю, «заставлену» шикарними особняками. Про це свідчить чимало фактів, наприклад, зведення особняків на землях славетного Микитського саду, численні нові «Будинки відпочинку» в Місхорському парку (з вирубкою дерев), огороджені для майбутніх палаців або ресторанів схили Полікуровського пагорба та ін. Обличчя ПБК змінюється швидко й, найчастіше, не на краще.
Однією з типових рис курорту є сьогодні огорожі. Це, найчастіше, металеві двохметрові стіни, які споруджують навколо новобудов та місць, відкуплених на майбутнє. Таким чином від людей — кримчан та відпочиваючих — відгороджені великі шматки парків, мальовничих схилів, доріжок до моря або до якихось природних чи історичних пам’яток.
Багато кому відомий готель «Ялта», який вважається чи не найкращим готелем півострова й претендує на статус міжнародного; неподалік від нього знаходиться дещо більш скромний готель «Масандра». Ці два готелі колись розділяла тільки нижня частина милого, небагатолюдного Масандрівського парку, який для багатьох був головною принадою цього місця. Але що там робиться сьогодні! «Ялту» й «Масандру» розділяє не парк, не тихі доріжки й алеї, а якась невірогідна, безглуздо спроектована й ще гірше збудована купа споруд — розважально-ігровий ресторанний комплекс. Особливе враження справляють кам’яні та металеві загорожі, про які йшла мова вище. Власникам цього комплексу, однак, здалося замало тієї стіни — її верх «прикрашають» ряди колючого дроту того типу й конструкції, які зводилися навколо концтаборів!
Усе це справляє враження, що ресторан знаходиться на ворожій, щойно відвойованій території. Мабуть, так воно й є — клан пішов на клан, а переможець вирубав частину парку й побудував тут свої фортеці-ресторани. Хоча якщо подумати, то чи це така вже й складна справа для професіоналів — висадити в повітря огорожу з колючої проволоки разом із металевими стінами, шикарними ресторанами й гостями-іноземцями з готелю «Ялта»?
Цікаво, як іноземці сприймають увесь той мафіозний бізнес? І яку думку про громадян України формують? Тому не дивно, що в Криму, принаймні в травняi, з іноземцями не густо. Пусто в ялтинському порту, не видно на горизонті жодного великого судна чи хоча б іноземної яхти, а Морський вокзал давно використовується все тим само торговим бізнесом. У чому справа? Адже, за всіма світовими стандартами, Крим — то, без перебільшення, одне з найкрасивіших курортних місць на землі. Прекрасний ландшафт, чисте романтичне море зі скелястими берегами, різноманітність природи; такі скарби, як Алупкінський парк (чи довго встоїть?) або фантастично- містична Яйла, на яку можна потрапити приблизно за одну годину! Чому ж туристи не штурмують цей золотий край? Чому з кожним роком до Криму приїжджає все менше найближчих сусідів — росіян, поляків, прибалтів?
На це є дуже проста відповідь — за останні 15 років обслуговування відпочиваючих покращилося не суттєво, тоді як ціни виросли в багато разів. І сьогодні двотижневе перебування в Криму загалом коштує не менше, ніж двотижнева екскурсія- відпочинок (літаком) десь на Канарах чи в Греції. Додати до цього такий важливий фактор, як неймовірне засмічення курортного Криму (дев’яті вали сміття «докочуються» навіть до заборів урядових санаторіїв) і повну відсутність уявлення про дійсну й універсальну чистоту оточення. Не згадуючи вже про те, як і з чого готують їжу для гостей півострова, якою білизною стелять ліжка й як часто ремонтують номери. Тому ялтинська гавань буде ще довго пустувати навіть у найкращу погоду (якщо, звичайно, не запросить до себе натовський флот).
