Серія «Дня» «Підривна література» прив’язана до газетної рубрики «Україна Incognita». І є ніби продовженням її, знайомлячи масового читача з магістральними думками класичних авторів на певну проблему національно-державного будівництва. Вони стояли перед суспільством сто років тому і є, на жаль, актуальними й у наші дні. За рік підготовлено кілька десятків брошур серії, де надруковано публіцистичні виступи інтелектуалів, які свого часу мали великий вплив на українське суспільне життя. Не перелічуватиму усіх книжечок, назву лише ті, які й нині на слуху в кожного гуманітарія: Д. Донцов «Модерне москвофільство», В. Петров (Домонтович) «Українська інтелігенція — жертва більшовицького терору», Б. Грінченка «Листи з України Наддніпрянської», Ю. Шевельов «Принципи й етапи большевицької політики щодо слов’янських мов у СССР», Є. Маланюк «Малоросійство». Серед авторів також — Т. Шевченко, С. Петлюра, С. Бандера, І. Огієнко, А. Шептицький, М. Грушевський. Є й сучасні автори — Дж. Мейс, Л. Костенко, люди російської культури А. Сахаров, єврейської — М. Хейфец, польської — Є. Гедройц. Серед автури, що впроваджує ці твори до масового читача, визначні діячі культури й науки — І. Дзюба, О. Пахльовська, В. Сергійчук та ін.
Заслуговує цілковитого схвалення ідеологічне спрямування проекту. Друкуються передусім автори, які стояли і стоять на засаді окремішнього національного існування України. Цей пласт нашої культури був недоступний для широкого загалу, бо представляв літературу «українського буржуазного націоналізму» (УБН). Не секрет, що цей УБН у час немилосердного цензурного пресу російського тоталітаризму під облудною машкарою «братнього інтернаціоналізму» препарувався не інакше, як бажання УБНівців спричинити зло, ворожнечу, цькування іншим неукраїнським націям в Україні, а не, як це було насправді, очолювати національно-визвольну боротьбу за звільнення України з колоніальної залежності передусім від Росії та Польщі, держав із потужними імперськими традиціями. Право на національно-визвольну боротьбу більшовики визнавали за народами Африки й Азії, але аж ніяк не за Україною, де така боротьба очорнювалася, паплюжилася, підпадала під заборону відповідних каральних органів.
Складалося уявлення, що національний проект був непопулярним серед українців, що писали про самостійницький шлях лише окремі національно свідомі індивіди. Між тим, як за спогадами Н. Суровцевої, кожну статтю Д. Донцова читала кожна душа величезної української громади Петербурга, його цитували, навіть політичні конкуренти. А його «Модерне москвофільство» перевернуло уявлення українців про своє майбутнє, налякало П. Мілюкова та й усю російську громадську думку так, що викликало низку поступок щодо українців в Дум|і напередодні Першої світової війни.
Публіцистика Д. Донцова, В. Липинського, М. Грушевського, Є. Маланюка Р. Млиновецького справді мала враження «підривної літератури». Вона змінювала уявлення людей про весь попередній етап свого життя у підімперській дійсності. До появи цих книжок українська людина малоросійської свідомості добровільно приймала на себе, як писав М. Грушевський у книжці «На порозі Нової України» «песій обов’язок супроти Москви», «самоотвержено» служила російським державним інтересам. Після прочитання цих книжок, людина ставала справжнім, а не від народження, українцем і бачила свою націю однією з інших рівнорядних націй світу зі своєю осібною культурою, державою, політичними інтересами.
Сьогодні ситуація хоча й краща, але масова національна свідомість залишається досі ще на домодерному рівні. Ця «підривна література» газети «День» робить своє важливе виховне діло. Ще мусить настати час перетворення малоросійського Савла на українського Павла нового постмодерного національного часу. Нові цивілізаційні виклики — шлях у Європу, змушують нас постійно згадувати про національну гордість українця, а отже — звертатися до зразків національного думання, які нам залишили наші великі попередники.
Сподіваюся, що серія матиме ще тривале й багатокнижкове продовження. Що ще побачимо друком і «Шляхту на Україні» В. Липинського — блискучий політико-історичний памфлет 1909 р., і «Три національні типи В. Антоновича», і «Хуторну філософію» П. Куліша, і «Вільну громаду» та «Пропащий час» М. Драгоманова. Серія ця невичерпна і може складатися з не однієї тисячі брошур.
Насамкінець хочеться подякувати авторам проекту, визначним публіцистам газети за справді державної ваги ініціативу і побажати успіхів у подальшій її реалізації.
