Якось ближче до Різдва ми стаємо більш вимогливими. Мабуть, це тому, що триває піст. А він «прописаний» не тільки для тіла, а й душі. Зрештою, сам настрій свята, яке невдовзі завітає до нас, спонукає до пошуку позитивних літературних героїв, змістовних тем і хепі-ендів. У цьому переконанні сьогоднішні експерти «Дня».
Олесь ПОГРАНИЧНИЙ, керівник відділу зв’язків із громадськістю концерну «Галнафтогаз» (Львів):
— Нещодавно я прочитав спогади Софії Фредро, доньки знаменитого польського драматурга Олександра Фредра, матері Андрея Шептицького про дитячі роки її сина Романа (світське ім’я митрополита). Це — дивовижний приклад родинних взаємин і людських загалом. Вочевидь, постать Шептицького не може не привертати уваги прийдешніх поколінь. На початку ХХ століття він був провідником народу. Такого духовного лідера, на наше спільне лихо, нині немає. Мені також цікаво, чи можемо хоч дещицю того, що зробив для народу владика Андрей, втілити ми? Адже він зробив надзвичайно багато для суспільно-політичного і культурно-духовного поступу Західної України завдяки своїй високій просвітницькій місії.
Загалом же нині більше доводиться читати інформаційні повідомлення, аналітику. Для читання книжок потрібен певний настрій. Кілька разів я брався за «Цивілізацію середньовічного Заходу» Жака Ле Гофа. Не пішло. Мабуть, тому, що живу динамічним життям, а це дослідження потребує багато часу, тиші й зосередженості. Звісно, у мене є твори, до яких повертаюся. Наприклад, доволі часто гортаю «Первого человека» Камю (в українському перекладі цього твору не видано). Також гортаю раннього Тичину — збірку «Замість сонетів і октав». І ще — Біблію: читаю уривками, роздумую над ними...
Позаяк хороше українське видання не так просто знайти, я радо дарую книжки тим, кого вони можуть зацікавити, кому вони потрібні. Зрештою, якщо ми не будемо їх купувати, тоді хто? Бо ж таким чином підтримуємо вітчизняного видавця та рідну культуру. Очевидно, цим правилом послуговується наша компанія. Як наслідок, сьогодні у нас, так би мовити, «на виході» кілька книжок. Зокрема, альбом архітектора Івана Левинського. У попередні роки за сприяння «Галнафтогазу» в київському видавництві «Грані-Т» вийшли альбоми Пінзеля та Городецького. Як відомо, Іван Левинський творив у стилі українського модерну. У свої проекти вносив мотиви традиційної національної архітектури Гуцульщини, Бойківщини і Наддніпрянщини. Серед найбільш відомих його споруд — опера і залізничний вокзал у Львові. — Ред.). Інша книжка, підготовлена до друку у львівському видавництві Старого Лева, належить до дитячої літератури: «Іван Сірко — великий характерник», автор — Марія Морозенко. На новорічно-різдвяні свята прийнято дарувати подарунки. Наш концерн не хоче дарувати що-небудь партнерам. Натомість подаруємо розкішний альбом.
Наближається Різдво Христове, тож буде багато вихідних днів, рекомендую українцям прочитати спогади Софії Фредро-Шептицької «Молодість і покликання отця Романа (Андрея) Шептицького». Після їх прочитання залишиться піднесений настрій та широке поле для глибоких роздумів.
Олена ГАНЦЯК-КАСЬКІВ, експерт із залучення прямих іноземних інвестицій, голова Патріаршого товариства УГКЦ:
— Я вже третій рік читаю по п’ять-сім книжок, можна сказати, одночасно чи одна попри одну. Це і сучасний роман, новела, і духовна література. Із сучасників, наших земляків пробувала читати Марію Матіос «Щоденник страченої» та останні твори Оксани Забужко. А врешті несподівано відкрила для себе й щиро захопилася малою та великою прозою закарпатського прозаїка Мирослава Дочинця — смакуючи мову і смислову наповненість, зачитуюсь його новелами і читаю-не хочу дійти до останньої сторінки психологічного роману «Лис у винограднику».
Завжди намагаюся почитати щось іноземною мовою. Ось узяла в подруги роман Джоан Гаріс «Lollipop Shoes» — продовження здавна улюбленого «Шоколаду», якщо не піде, хоч поповню свій англійський словниковий запас кількома десятками нових слів.
Із духовної літератури читаю твір Фоми Кемпійського «Наслідування Христа». Щоправда, іде дуже поволі. Спочатку дізналася, що це є найбільш читаною книжкою після Святого Письма уже впродовж багатьох століть, і зацікавилася. А коли побачила тоненьку книженцію з короткими тематичними розділами й лаконічними тезами — здивувалася. Але з перших рядків немов прикипіла до тієї книжки головою та серцем і вже ніколи не розлучаюся з нею надовго. Пізніми вечорами обережно поринаю в Августинівську «Сповідь». Завмираю поміж рядків у роздумах про вічне і не надивуюся, чому за дві тисячі років люди ламають собі голови все над тими ж запитаннями, а врешті-решт ідуть із життя, не знайшовши на них відповіді, а відповіді терпеливо і запилено чекають десь на зовсім доступних полицях... Цього року мала особливо чудесне відкриття — морально-пасторальні праці та пастирські послання митрополита Андрея Шептицького, зараз читаю «Божу Мудрість», далі візьмуся за твір «Як будувати рідну хату». Для мене ці твори, кожне речення, кожне слово є невичерпним джерелом мудрості, а подекуди просто таки заміняє некоригований підручник з історії України. Ніби дитина, радію, що владика Андрей уже стає моїм другом й учителем. Святе Письмо — особливе чтиво. Це пожива більше для душі, аніж для розуму. Читаю завжди, обережно і повільно. Зі Старого Заповіту найчастіше читаю Книгу Буття, з Євангелії — Діяння і Послання апостолів, Одкровення Івана Богослова. Але часто читаю просто там, де відкривається сторінка.
Напередодні Різдва раджу читати те, що робить тебе кращим. Те, що дозволить зібратися з думками й усвідомити, що, коли ми чекаємо цього свята, маємо належно підготуватися до нього, до зустрічі з Богом, який прийшов у світ поміж нас, людей, невинним божественним немовлям і виконав свою місію для спасіння кожного з нас. Підготуватися до зустрічі з кращим собою. Тут я не мудруючи сказала б словами Блаженнішого Любомира Гузара з останнього різдвяного звернення: кожному з нас надзвичайно важливо пізнати правду, що з нами Бог, і щоби ця правда посіла головне місце в нашому житті, щоби ми зуміли зберегти її в наших душах і серцях упродовж усього року, щоби вона робила наше життя зрозумілим, надаючи кожній прожитій миті спасенної вартості.
Євген СТАНКОВИЧ, композитор:
— Останнім часом, на жаль, не можу багато читати — з різних причин: через проблеми з очима, зайнятість... Тому переважно читаю періодику. Кажу щиро: постійно купую газету «День»! Вважаю його найінтелектуальнішою газетою. Адже більшість друкованої преси вже перетворилася на нецікаві рекламно-комерційні проекти. А ще надаю перевагу часопису «Кур’єр Кривбасу». Фактично, це — два видання, які читаю від числа до числа. «Свіжий» «День» он у мене на столі.
Колись я був «всеїдний» і читав ночами. Передплачував багато газет і журналів, щоразу купував нові книжки — цікавився усім на світі! Любив твори на релігійно-філософську тематику, детективи... Зрештою, мій жанровий вибір залежав від подій, які відбувалися в житті, настроїв, які ті події несли із собою... Коли стаєш старшим, ставишся якось відповідальніше до того, на що витрачаєш своє життя.
Пригадую, в молоді роки мені було дуже цікаво читати «Доктора Фауста» Томаса Манна. Це був культовий твір! Я живу у квартирі, де колись жив Михайло Булгаков, хоч кажуть, що він жив трохи вище. Так-от, свого часу зачитувався ним. Надзвичайно люблю Миколу Гоголя. Тепер маю знову приступати до копіткої роботи — для нашого театру пишу оперу за гоголівською «Страшною помстою», тож буду занурюватись у твір.
Напередодні Нового року і Різдва Христового хочу побажати українцям душевного спокою. Очевидно, те, що відбувається в країні та світі загалом, на оптимізм не надихає. Але ж пам’ятаймо: якщо зберігатимемо душевну рівновагу, будемо здоровішими. І обов’язково маймо надію на майбутнє! У непрості хвилини я завжди беруся за Біблію. Раджу всім. Як і казки Ганса Крістіана Андерсена. Це — не жарт! Мій рецепт доброго гумору на Новий Рік і Різдво: читання казок і Біблії! Зрештою, саме це велике свято позитивно впливатиме на нас!
