Якими книжками щойно поповнилися полички українських інтелектуалів? Чому вони надають перевагу — класиці чи сучасній літературі? Ми довідалися, що читають сучасні поети та студентство.
Дмитро ЛАЗУТКІН, поет, журналіст:
— Читаю Кшиштофа Варгу, книжку «Текіла» — люблю іноді таку молодіжну прозу для розваги. Коли їжджу не в автомобілі, а у громадському транспорті, щоб відволіктися. Взагалі обираю прозу не попсову й не жанрову (не детектив чи жіночий роман), але стьобну, доволі жорстку, яка б відповідала станові сучасного суспільства. У випадку Варги — польського. «Acid House» Ірвіна Велша, «Мачо не плачут» Іллі Строгова — хтось їх вважає андеграундом, та для мене це розважальна література, простенька й легенька. Може, такою вона і є.
Паралельно читаю також новий роман Оксани Забужко «Музей покинутих секретів», але це книга не для громадського транспорту, тому вона йде повільніше.
Водночас, багато поезії. Нещодавно в Ужгороді вийшла антологія еротичної поезії «Березневі коти». От взяв зібрання поезій Бориса Пастернака. Перечитую Жадана — не регулярно, але час від часу цікаво звертатися до його поетичних текстів. Крім того, зарубіжна поезія: можна назвати багато прізвищ, але мало що з того перекладено українською мовою і видано, в основному все в Мережі.
Олег КОЦАРЕВ, поет, журналіст, викладач:
— Читаю «Досвід Коронації» Костя Москальця. Сподобалося. Особливо «Вечірній мед», перший роман у книзі. Зараз читаю збірку хорватських новел — теж цікава річ.
Читаю поезію Арсенія Тарковського в білінгві українсько-російській, чи то пак російсько-українській. Переклад не дуже сподобався, але оригінал цікавий, бо раніше аж так багато Тарковського не читав, тільки уривками.
Андрій БАХТАРОВ, аспірант Ніжинського педагогічного університету:
— Читаю книжку Чарльза Нікла — це одна з найповніших на сьогоднішній день біографій Леонардо да Вінчі, російський переклад з англійської — «Полет разума».
Інколи перечитую найрізноманітніших класиків, цікавлюся сучасною поезією. Збираюся купити «Капітал» Сергія Жадана — з ним пов’язана тема моєї майбутньої кандидатської роботи: пострадянський синдром в Українській літературі. Тут не обійтися без Жадана, Андруховича, Юрка Ѓудзя, Прохаська, Покальчука.
Найближчим часом хочеться взяти Юкіо Місіму, Харукі Муракамі, Ніку Турбіну. Перечитати поезію російських рок-музикантів 80-х років, Башлачова наприклад — не знаю, чи є він окремо, поза антологіями. Шкода, іноді обмаль часу, для того щоб читати те, що хочеться, здебільшого все методична література за програмою.
Юлія ШИХ, студентка соціології Львівського національного університету ім. І. Франка:
— Мені особливо подобається книга Еріка Еріксона «Тиранія моменту» 2004 року, яку я читаю наразі. Це така міждисциплінарна робота, написана популярною мовою, про сучасний ритм життя: чому нинішній час плинний, чому він швидкий, чому так стрімко все змінюються. Прочитавши цю книгу, можна вирішити для себе багато питань щодо того, як організовувати свій час. Наприклад, він радить не уникати повільності: стоячи на зупинці ми не повинні поспішати сісти у першу маршрутку. Можливо, якщо ми трохи постоїмо, за цей час щось станеться і наше життя кардинально зміниться. Час плине сам по собі й ми не повинні його пришвидшувати. Багатьох людей ця книга заспокоює. Вона маленька, цікава й написана простою мовою.
З художньої літератури мені подобається французька реалістична проза. Із українського — «Аглая» Артема Сокола і поезія Богдана-Ігоря Антонича.
аперед нічого не планую, купую книжки спонтанно: заходжу до книгарні, маючи певну суму, й обираю, чого моїй душі сьогодні хочеться. Також працюю з бібліотеками.
