У Донецьку дуже складно купити серію книжок «Бібліотека газети «День», проте прочитати їх можна. Одне з таких місць — бібліотека. У Донецькій обласній універсальній науковій бібліотеці ім. Крупської є п’ять книжок «Дня». Це, власне, «Україна Іncognita», «Мої університети», «Кращі фотографії: The best photos», «Війни і мир» та «Джеймс Мейс: Ваші мертві вибрали мене...». Найбільш популярні серед них — «Україна Іncognita» та «Війни і мир». Про те, хто є читачем Бібліотеки «Дня» в Донецькій бібліотеці, нам, на жаль, не змогли розповісти, адже тут щодня проходить багато людей. А скільки їх було за роки! Однак одного читача нам вдалось знайти. Анастасія ПЄВНАЯ, кореспондент телеканалу «ТК Донбас» під час курсу з «Публіцистики» отримала список літератури, де значилась «Україна Іncognita». Книжку вона пішла шукати до обласної бібліотеки. Розповідає, що видання її тоді дуже вразило. «Коли мені подобається праця і цікаві думки, викладені в ній, я підкреслюю олівцем. Пам’ятаю, що тоді підкреслювала дуже багато. Потім розповідала про книжку на семінарі і зрештою отримала високий бал», — розповідає журналіст.
Заступник директора Донецької обласної універсальної наукової бібліотеки імені Крупської Наталя АВДЄЄНКО розповідає: «Книжку Мейса щорічно виставляють на переглядах. Тому можна сказати, що з виданням ознайомилося набагато більше користувачів бібліотеки».
Ще одна бібліотека, де є книжки газети «День», — абонемент студентської бібліотеки Донецького національного університету. Саме тут брав книжку Юрій МАТУЩАК, голова Донецької обласної молодіжної громадської організації «ПОШТОВХ», випускник історичного факультету ДонНУ. «Моє зацікавлення книжками «Дня» — це і власна ініціатива, і програма університету. Книжки нам потрібно було прочитати для одного з курсів, зокрема зі стародавньої історії. Деякі я брав у бібліотеці університету, а деякі — у друзів», — розповідає він.
Ігор ТОДОРОВ, доктор історичних наук, професор кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики Донецького національного університету вже давно є прихильником серії «Бібліотека газети «День». «Ця серія задумана для тієї частини суспільства, яка відчуває себе справжніми політичними українцями. На жаль, у нашому регіоні про ці книжки можна дізнатись лише завдяки мережі Інтернет. Принаймні у мене знайомство відбулось саме так. Особисто потримати в руках мені довелось під час презентації газети «День» минулого року в Донецьку. На мою думку, ця серія сприяє пробудженню мислення. Проте люди, які хотіли б ознайомитись з книжками, на жаль, у східному регіоні не мають такої можливості», — розповідає Тодоров.
Ще одне місце — власна бібліотека. Її власники — цікаві та неординарні особистості Донецька, читачі «Дня».
Сергій СТУКАНОВ, аспірант Донецького національного університету:
— Моє знайомство з книжками «Дня» збіглося з початком роботи в Острозькому клубі вільного інтелектуального спілкування молоді. Це трапилося в січні 2007 року, коли я, аспірант ДонНУ, потрапив (треба сказати, не без певного випадкового збігу обставин) на засідання клубу в Острозькій академії. На зустрічі студентів (чи пак спудеїв академії) із головним редактором «Дня» Ларисою Івшиною та академіком Миколою Жулинським, що торкалася минулого та майбутнього української держави. Я поставив пану Жулинському актуальне тоді (і, напевно, тепер) запитання щодо проблемності інтеграції Донеччини в український контекст: власне, чому, всякчас бідкаючись на окремішність та ганебну його неукраїнськість. Шановна українська інтелігенція впродовж 17 років була не особливо помічена у бажанні робити якісь практичні кроки у справі подолання даної несправедливості, зокрема масово їхати на Донеччину й прилучати її до України. Натомість воліла виступати десь у затишних залах Центральної та Західної України серед вдячної аудиторії. На думку пані Івшиної, це питання було найкращим з-поміж усіх запитань, тож як заохочення я отримав у подарунок усі п’ять випущені на той момент томи із серії «Бібліотека газети «День». Цікаво, що том, присвячений українсько-польським взаєминам, був польською мовою, що мене особливо потішило, бо я саме вивчав польську мову; згодом звідкись мені дістався й україномовний варіант, але годі тепер пригадати, звідкіля саме.
Не можу сказати, що книжки перевернули мою особисту свідомість, на щастя, тоді я вже мислив у аналогічному річищі, але їхнє значення для суспільства в цілому, поза сумнівом, є великим. Як історику найближчими мені були три томи з історії, а також збірка, присвячена Мейсу.
Ліна БАХАЄВА, старший викладач кафедри теорії літератури та художньої культури філологічного факультету Донецького національного університету:
— Особисто в мене в бібліотеці є дві книжки з серії «Бібліотека газети «День». Це «Україна Іncognita» та «Апокрифи Клари Гудзик». Це одна із цікавих журналістських постатей...
Я рекомендувала своїм студентам до читання книжку «Україна Іncognita», вони писали по ній і курсові. Скільки всього було таких студентів, я сказати не можу, адже невідомо, хто читав, хто не читав. Я вважаю цю книжку дуже корисною. Адже ми погано знаємо свою історію. Ще Олександр Довженко писав у своєму щоденнику, що ми «єдиний народ у світі, котрий в університетах не вивчає своєї історії». Адже ми вивчали історію УРСР, історію Радянської України, а не України як такої. І що кажуть сьогодні дорослі? Нас у школі навчали інакше, і ми виросли нормальними людьми. І з цієї логіки виходить, що якщо зараз навчають не так, значить це не правильно. В нації немає єдиного уявлення про минуле. Немає єдиного уявлення про майбутнє. Немає єдиних основ. У Греції на найдешевших рекламних проспектах після того, де поїсти, де жити, що побачити, є перелік особистостей — національних героїв Греції: Уранос, Зевс, Геракл, Аристотель та інші. А чи знаємо ми своїх героїв? Нас вчили, що Мазепа — зрадник, Петлюра — антисеміт, Махно у радянських фільмах постає алкоголіком і т. ін. У Андруховича є книжка «Дезорієнтація на місцевості», так-от у нас повна дезорієнтація в минулому, в культурі, в географії. Тому такі публікації й те, що ці публікації мають форму книжки, є дуже важливим. У медіа повинна бути просвітницька місія. Адже що зараз показують по телебаченню? Це лише новини катастроф, а де ж новини життя?..
