У такий непростий для країни час «День» не тільки якісно інформує про ситуацію на всіх фронтах — воєнному, політичному, економічному, — а й підтримує морально-психологічний та інтелектуальний дух українців, зокрема тих, хто воює на сході, своїми книжковими новинками. Уже перші відгуки про книжку «Україна Incognita. ТОП-25», яка вийшла українською, російською та англійською мовами, а також про новий фотоальбом «Люди Майдану. Хроніка» свідчать: запит на якісну літературу після Майдану суттєво зріс. Зокрема й тому, що українці намагаються розібратися з тим, чим стала для них Революція Гідності. І, як зізнаються перші читачі — філософи, історики, літератури, міністри, журналісти, фотографи... — у своїх нових виданнях «День» у візуальному та змістовому наповненні допомога в цьому.
«КНИЖКА ДЛЯ ВОЄННОГО СТАНУ»
Марія ТОМАК, журналіст Центру Громадянських Свобод, спецкор «Дня»:
— Чесно кажучи, три свої авторських примірники «Україна Incognita. ТОП-25» я вже роздарувала. Російськомовний варіант отримав російський правозахисник, який віднедавна став українським громадянином, англомовну версію — французька панянка, співробітниця однієї з найбільших міжнародних організацій, яким дуже часто бракує елементарних знань про нашу країну, а українську — активіст із Донбасу, який протягом останніх місяців виявив найшляхетніші риси, мужність і відповідальність за свій регіон і мирних людей, котрі змушені в тому пеклі жити. Впевнена, ця книга дає багато ключів до питання, на яке всі ці люди гарячково шукають відповідь: «Що ж відбулося і відбувається в Криму та на Донбасі?» А ще просто дуже хочеться ділитися зі світом Сергієм Кримським і його «Ефектом високого неба», Ярославом Дашкевичем і його глибоким розумінням «Московії, яка привласнила історію Київської Русі», Юрієм Шевельовим і «Москвою, Маросєйкою», Джеймсом Мейсом і «Землею на крові», яка стала і його, нейтів амерікан, землею. І вибір того, з ким саме ділитися, звісно, був невипадковим.
Мені здається прикметним також те, що з усього стосу написаних мною для «Дня» текстів до цієї книги, яка виходить у найкритичніший для незалежної України (а тільки такою — незалежною я її в силу свого віку і пам’ятаю) момент, потрапив саме той матеріал, у якому йдеться про не-путінську, анти-авторитарну та інакомислячу (знову!) Росію.
Складна та неоднозначна тема Росії в житті України протягом останнього часу проявилася в усій своїй красі. Точніше, в усій своїй потворності, фатальності, невідворотності та хворобливості.
Думаю, не буде перебільшенням сказати, що саме «День» з усіх українських ЗМІ завжди приділяв найбільшу та найбільш осмислену увагу «російському питанню». Доки багато хто наївно вірив, що після 1991-го Росія стала інакшою. Але, як виявилося, автори «Дня» у своїх застереженнях мали рацію, і ми побачили, що під «інакшою Росією» розумілася зовсім не демократична, а лімоновська «Другая Россия», що відразу кинулася підтримувати «русских братьев на Донбассе». І то, судячи з інформації в соцмережах, — навіть не гуманітарочкою, а ПЗРК.
ЗАПАЛ І ЕНЕРГІЙНІСТЬ ВИПУСКНИЦІ ЛІТНЬОЇ ШКОЛИ ЖУРНАЛІСТИКИ «Дня» ВАЛЕРІЇ БУТ (НА ФОТО) ПРИВІВ ЇЇ В РЕКЛАМНЕ АГЕНТСТВО ГАЗЕТИ. І ВСЕ ТОМУ, ЩО ВОНА КЕРУЄТЬСЯ ОДНИМ ІЗ СЛОГАНІВ «Дня»: «РОЗУМ — ЯК ГОЛОВНИЙ ЕЛЕМЕНТ ТВОГО СТИЛЮ» / ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»
Але для тих, хто всі ці роки читав тексти та коментарі Лілії Шевцової, Лариси Івшиної, Юрія Афанасьєва, Юрія Щербака, Петра Кралюка та багатьох інших інтелектуалів, такий поворот не став сюрпризом. Вони вже давно побачили цю війну, і зрозуміли — де саме проходить лінія фронту та за що саме триває бій.
Із цієї точки зору, найзавзятішим я би порадила читати передусім «Силу м’якого знака...», але війна — час для лаконічних форм та найбільш показових і ємких сюжетів, які, власне кажучи, й зібрані в новій «Україна Incognita». Це наша зброя, яка незабаром стане класикою для всіх українців. Це розумієш дуже чітко, коли чуєш, як таксисти починають зі щирим обуренням розмірковувати про те «чия насправді спадщина — Київська Русь». Ну, і останній хіт від наших ультрасів теж, погодьтеся, дає відчуття того, що історія нарешті пішла в маси.
Тому всі зусилля — ненамарно. Вже не кажучи про те, яка велика честь — опинитися зі згаданими в цьому тексті людьми під однією обкладинкою «Україна Incognita. ТОП-25».
Спасибі «Дню»!
Україні та Героям — Слава!
«У ДОСТУПНІЙ СТИСЛІЙ ФОРМІ ПОДАНО ПОВОРОТНІ ТОЧКИ ТА СУЧАСНЕ РОЗУМІННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ»
Сергій КОТ, кандидат історичних наук, автор-упорядник книжки «Ланселот Лоутон. Українське питання», голова правління Фундації ім. О. Ольжича:
— Упорядники видання «Україна Incognita. TOP-25», пані Лариса Івшина та Ігор Сюндюков, провели колосальну працю з відбору матеріалу: з усіх публікацій рубрики «Україна Incognita», яка виходить дуже багато років, вони змогли відібрати 25, які, на їхню думку, справді внесли нові підходи до оцінок подій минулого, які мають концептуальне значення, значною мірою впливають на глибинне усвідомлення тих процесів, які мали місце в минулому. Ми всі прекрасно розуміємо, що історія і її оцінки набувають, особливо сьогодні, надзвичайно великої ваги. Я хотів би навести висловлювання відомого українського діяча Михайла Драгоманова, який свого часу зауважив, що «знання історії настільки ж потрібно політикам, наскільки знання анатомії потрібно хірургам». У цьому криється величезний зміст: хоч куди б ми сьогодні пішли в перебудові нашої держави на нових рейках, у боротьбі за нашу державну незалежність, за становлення новітньої української політичної нації, ми так чи інакше звертаємося до подій історії. Тому що виникають питання: хто ми є? на якій землі ми живемо? яка традиція тут організації суспільного життя, державотворення? Це все ті питання, які стимулюють націю, спираючись на глибинне коріння свого розвитку, працювати далі. І без цього твердого фундаменту, як ми бачимо, просто неможливо будувати далі державу, тому що невідомо, як «спекти» націю в єдиний організм, з єдиними цілями, з єдиним баченням процесів. Саме цей базис єдиного розуміння того, що відбувалося з нами в минулому і того, що відбувається зараз, закладає фундамент єдності нації, яка спроможна здійснити колосальні завдання, найбільше з яких — по-перше, побудова дійсно демократичної, справедливої української держави; а друге глобальне завдання — повернення в Європу, у світ на демократичних європейських традиціях. Тут роль знання минулого надзвичайно вагома. Хотів би підкреслити, що праця газети «День» із підтримки рубрики «Україна Incognita», регулярного видання кращих публікацій є надзвичайно потрібною і корисною для суспільства, тому що тут у доступній стислій формі подаються саме поворотні точки, сучасне розуміння української історії.
До збірки «Україна Incognita. TOP-25» включені знакові постаті: невипадково видання відкривається і закривається філософськими сентенціями Сергія Кримського, який осмислює духовні процеси, які відбувалися на території України ще з часів Київської Русі й до сьогодні. Тут є публікації Сергія Грабовського, Петра Кралюка, Віктора Горобця, надзвичайно дбайливо ставиться газета «День» до пам’яті Джеймса Мейса. І знову його публікації надзвичайно актуальні. Навіть символічна назва однієї з публікацій «Зачаровані кола ідола» й оцей ленінопад, який почався в Україні, оцих ідолів тоталітарної доби — цей процес віддзеркалює ту стихію. Ми не запустили вчасно з боку держави процес створення парків, музеїв тоталітарної доби, куди треба було все зібрати, і тому важко нарікати зараз на те, що стихійно відбувається на тлі страшної війни і боротьби за українську незалежність, а також позиції, яку й зараз займає комуністична партія України, яка до останнього себе декларувала частиною комуністичної партії колишнього Радянського Союзу. Це природна реакція суспільства на ті процеси, які, на жаль, держава не змогла очолити й одразу ввести в цивілізоване русло. Тепер у цих конфліктах ми пожинаємо плоди цього. Але Мейс передбачав ті процеси, протистояння з ідеологічною спадщиною тоталітаризму.
Мені дуже почесно, що і моя публікація потрапила в «Україна Incognita ТОП-25», яка присвячена видатному британському Ланселоту Лоутону, який у далекі 30-ті роки одним із перших на території Великої Британії на весь голос підняв цілий суспільний рух за визнання права українського народу на об’єднання своїх роздрібнених тоді між різними державами етнічних територій і створення української європейської демократичної держави. Він на весь голос писав у 1935 році те, що досі не всі історики навіть на території України готові визнати і написати. Він писав, що українці — це одна з найдавніших європейських націй, яка має надзвичайно велику традицію, надзвичайно велику культуру, і він однозначно ще тоді писав і про демократичну українську козацьку державу на тлі тих абсолютних монархій, які панували в Європі на той час, він писав про український визвольний рух. І він ще тоді, в 30-ті роки, відкрито писав про організований, спланований Голодомор. І це писала людина «зі сторони», яка ніколи не жила в Україні і не мала українського коріння. Але він розумів роль України як величезного демократичного потенціалу для того, щоб у Європі назавжди запанував мир і спокій. Він наголошував на тому, що мир, демократичний розвиток і спокій цілої Європи залежить від того, наскільки буде правильно, об’єктивно і з повагою до прав українського народу вирішено так зване «українське питання». Так він назвав одну зі своїх статей-доповідей у палаті громад британського парламенту.
ФОТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»
Я також вітаю газету «День» із фотоальбомом-хронікою «Люди Майдану». Він викликає надзвичайно велике емоційне враження. Це справжній подвиг газети — видати по свіжих слідах таку книгу, зафіксувати все, що було. Ці фотографії повертають нас до тих подій і вказують на те, що ми маємо велике зобов’язання перед людьми, які вистояли, і особливо перед тими, які віддали свої життя за те, щоб Україна змінилася. І наш обов’язок — зробити ці зміни спільно. Я надзвичайно вдячний газеті «День», що вона є отаким «криголамом» цих змін, реформ і послідовно їх пропагує, попри те, хто, в який час є при владі. Позиція газети лишається незмінною, і це величезний внесок у розвиток нашої держави.
«ЦЕ ОСНОВА, БЕЗ ЯКОЇ МИ НЕ СФОРМУЄМО СВІДОМОГО УКРАЇНЦЯ»
Валерій СТЕПАНКОВ, доктор історичних наук, професор:
— Хоча я ще не встиг детально проаналізувати нове видання, але майже всі ці тексти вже публікувалися раніше, тому я їх здебільшого пам’ятаю і можу стверджувати, що вони аж ніяк не втратили своєї актуальності. Тексти, які в популярній формі проливають світло на історію України відіграють роль своєрідної «свічечки», що дозволяє всім нам, незалежно від фаху, пізнавати минуле й відповідним чином змінювати світогляд. Це надзвичайно важлива справа. Ми повинні утверджувати повагу до минулого українського народу, нашого державно-політичного життя, культури тощо. Книжки «Україна Incognita» — це великий пласт знань. Як показали останні події, ціна, яку ми платимо, є наслідком того, що на півдні та сході за часів незалежності практично не пропагувалися ідеї українства. Ідеологія ж має таку властивість, що її місце не може бути порожнім. Якщо Українська держава не приділяла уваги формування на своїх теренах громадянина України, то цим скористалися інші — вони сформували тут громадянина російської імперії. Маю на увазі не політичну ідеологію, а свідомість людей загалом. Хоча знаю, що в цьому світі справедливості немає, я дуже хотів би, щоб ті, хто гарно нам «співав» про те, що для України немає загроз, що Європа не дозволить, що не треба спеціально формувати в учнів та студентів відчуття патріотизму — я дуже хотів би, щоби вони поїхали зараз на Донбас і подивилися, чим закінчуються всі ці «ліберальні» балачки. Вони казали, що не треба вивчати української політичної історії, що патріотів та зрадників треба оцінювати однаково, бо все це, мовляв, люди... Ми побачили, як Європа цінує демократію, людські цінності тощо. Свого часу я вже виступав зі статтею «Уроки державотворення», опублікованою в «Україна Incognita. ТОП-25», коли адепти постмодернізму закликали змінити шкільні підручники й викинути, до прикладу, з них все, що стосується історії козацтва й вивчати натомість побут і тому подібне. Життя перекреслило всі ці ідеї глобалізму. З’ясувалося, що ми в цьому аспекті не те, що недопрацьовували, — ми взагалі майже нічого не робили. Звичайно, за винятком людей, які розуміли значимість цих процесів. Загалом же суспільство дрімало, збагачувалось — кожен думав про свою кишеню. Питання ж ідеології й сьогодні ігнорується верхівкою. Треба зазначити, що відсутність ідеології — це теж ідеологія. Правлячий клас досі керується своїми клановими інтересами, а не інтересами народу та громадянського суспільства. «Україна Incognita. ТОП-25» — це основа, без якої ми не сформуємо свідомого українця. На жаль, ми й сьогодні боїмося голосно сказати правду, сказати, наприклад, що Русь — це давня українська держава. Це стосується і журналістів, і публіцистів. Надто довго ми прислухалися до чужої думки й не мали власної.
«Уроки державотворення», про які йдеться в моїй статті, дуже актуальні сьогодні — я вказував на необхідність розв’язання соціальних протиріч, порівнював епоху Богдана Хмельницького із сучасною епохою, наголошував на необхідності єдності сил. Уже рік ми живемо у великій напрузі, але маса питань, які стосуються буденних проблем українців, не вирішується. «Еліта», як і раніше, бере хабарі, продає місця в списках... Найгірше, що уряд і Президент не хочуть чесно говорити про ці проблеми. Відповідно й громада дивиться на владу іншими очима. За таких умов злі сили можуть легко спровокувати людей на якісь недоречні виступи, акції тощо. На жаль, можуть повторитися події 1917 — 1921 років. До чого призводить ситуація, коли дуже красиві заяви не підкріплюються справами, було зрозуміло ще в XVII столітті. У Богдана Хмельницького, про якого я пишу в статті, таких розбіжностей не було. Ми, українці ніяк не можемо навчитися робити висновки з власної історії, а все тому, що досі її не знаємо.
Думаю, якби в Україні було ще хоча б п’ять-шість видань, які робили б те, що робить «День», ситуація була б трохи іншою. У нас є й інші непогані газети, але вони важкі для сприйняття пересічним громадянином. У «Дні» ж імпонує те, що це — по-справжньому народна газета. Вона близька до нашого рівня розуміння, до рівня простих смертних людей. Збірки ж публіцистичних статей на історичну тематику, на зразок «Україна Incognita. ТОП-25», це надзвичайно чудова й актуальна річ.
«ДОПОМОГти УКРАЇНЦЯМ РЕАЛЬНО ПОГЛЯНУТИ НА «БРАТСЬКІСТЬ» ІЗ РОСІЯНАМИ»
Тарас БУКРЕЄВ, історик, Херсон:
— Моє знайомство з «Бібліотекою газети «День» почалося з книжок, представлених у збірках «Бронебійна публіцистика» та «Підривна література». Це поживна література для інтелектуалів, адже там зібрані роботи провідних українських науковців, філософів, літераторів. Відтоді я стежу за новинками від «Дня». Коли з’явилася «Україна Incognita. TОП-25», я одразу звернув увагу на цю книжку і замовив її. Гадаю, вона розрахована на ширше коло читачів, ніж попередні збірки: як для учених, так і для пересічних українців. Для тих, хто хоче дізнатися щось нове з нашої історії, зрозуміти шлях української державності. Ця робота може вплинути на тих, хто ще сумнівається: чи справді Україна — це країна з більш ніж тисячолітньою історією. «Україна Incognita. TОП-25» розвіє сумніви щодо цього. Тут зібрано роботи людей, які узагальнюють сьогодення, осмислюють минуле та проектують майбутнє. Маю на увазі Сергія Грабовського, Петра Кралюка, Сергія Кота, Ліну Костенко та інших авторів і журналістів «Дня». Ця книжка допоможе українцям відійти від комплексу меншовартості, реально поглянути на «братськість» із росіянами, яку формували на сторінках радянської історичної літератури.
Вступ авторства головного редактора «Дня» Лариси Івшиної готує читача до того, що він бере в руки книжку, яка змусить його серйозно думати. Наступні статті це підтверджують.
Як історик, я вважаю, що «Україна Incognita. TОП-25» буде корисна для викладання історії на тих спеціальностях, де вона подається лаконічно, стисло. Також книжка буде корисною для іноземних студентів. Дуже позитивно, що новинка вийшла трьома мовами. Аудиторія читачів може бути максимально широкою. Особливо для європейців, адже Україна сьогодні в топі новин найбільших ЗМІ. Для них ми раніше були набагато більше incognita. А ця книжка допоможе їм зрозуміти, чому Україна обрала європейський шлях, чому наш народ прагне до свободи, справедливості. Адже більша частина нашої країни ментально завжди була частиною Європи. А для деяких мешканців сходу і півдня України ця книжка допоможе стерти ворожі стереотипи і бар’єри щодо українців із заходу. Прочитавши лише частину цієї збірки, я вже раджу її знайомим. Передусім — не з гуманітарною освітою. Вони є патріотами, але коли їх запитують, чому займають таку позицію, то іноді губляться. А ця книжка допоможе їм оперувати фактами і посилатися на авторитетні думки.
«ІСТОРИЧНА БІБЛІОТЕКА «Дня» — ХОРОШИЙ ПРИКЛАД ДЛЯ НАСЛІДУВАННЯ В ЯПОНІЇ»
Посла Японії в Україні Тоічі САКАТА та «День» пов’язують давні дружні стосунки. Він постійно погоджувався давати нашій газеті ексклюзивні коментарі та інтерв’ю. Пан Посол неодноразово був у стінах редакції. Двічі — як лектор Літньої школи журналістики, де поділився з українськими студентами своїми поглядами на українсько-японські відносини та відносини з Росією.
Минулого тижня Тоічі Саката влаштував прощальний прийом з нагоди закінчення своєї місії в Україні. Ми подарували пану Послу нове видання з «Бібліотеки «Дня» — «Україна Incognita. TOP-25» англійською мовою. Зі свого боку пан Саката погодився розповісти про враження, які склалися у нього про Україну та українців під час роботи в Києві.
— Мені сподобалися українці своєю добротою, щедрістю, а також тим, що полюбляють збиратися разом. Загалом український менталітет схожий з японським. У мене не було жодних складнощів під час спілкування та співпраці з українцями. Вони завжди щиро та люб’язно реагували на будь-які мої прохання. Я дуже ціную це, — зауважив пан Саката. — Нині український народ згуртований, як і японський, що робить нас дуже близькими. Це було підсилено завдяки спільному досвіду від аварій у ядерній енергетиці (Чорнобиль і Фукусіма. — Ред.), який тісно пов’язав наші народи. І знову ж, я дуже ціную зв’язки українців та японців. Я сподіваюся, що завдяки спільним зусиллям плідна співпраця між нашими країнами розвиватиметься й надалі.
Для мене ваш подарунок «Україна Incognita TOP-25» є надзвичайно цікавим. Мені відомо, що ця книжка оповідає про невідомі сторони в історії України і спрямована на поглиблення знань суспільства про ідентичність України. Після повернення до Японії я із задоволенням чекаю на можливість детально її переглянути. Україна, яка історично опинилась на перехресті різних шляхів, та тепер, коли народ України проходить випробування своєї ідентичності, я вважаю, цей проект газети «День» неабияк потрібний задля нового усвідомлення українцями значення України як держави. На мою думку, це також і хороший приклад для наслідування і в Японії.
На жаль, я відлітаю з України 15 жовтня по закінченні тут дипломатичної місії, тому не зможу бути присутнім на відкритті щорічної Фотовиставки газети «День», але з цієї нагоди дозвольте щиро привітати ваше видання з її відкриттям. У минулі роки я мав нагоду відвідати Фотовиставку, і в моїй пам’яті залишилося доволі багато унікальних робіт. У цей час, коли Україна отримує увагу всього світу, на мою думку, також дуже важливо зображати та поширювати сцени з життя та побуту українців. Я бажаю великого успіху та життя цьому проектові.
За три роки, коли я перебував в Україні, мав нагоду декілька разів зустрічатися із головним редактором газети «День» пані Івшиною та спілкуватися на різноманітні теми. Ці бесіди залишились у моїй пам’яті надзвичайно цікавими, багатими, а також стали дуже корисними у моєму пізнанні українського суспільства та історії. Я декілька разів мав можливість давати інтерв’ю вашій газеті, а також спілкувався з учасникам Літньої школи журналістики, за що хотів би ще раз подякувати. Я бажаю вашому виданню і надалі виконувати надзвичайно важливу місію ЗМІ задля розвитку та дедалі більшої демократизації українського суспільства».
«АТМОСФЕРА ПАТРІОТИЗМУ ТА ЄДНАННЯ УКРАЇНЦІВ»
Євген НИЩУК, міністр культури України:
— У житті кожного народу є цінності, або події, які у вирі життя не зникають, але з часом можуть витіснятися на другий план повсякденням. Та ці події — важливі віхи нашої історії, вони творять її і в основі цих подій — реальні люди, їх вчинки, обличчя. І все це необхідно пам’ятати. Вони мають закарбовуватися у пам’яті, ми маємо проно сити ці обличчя «творців історії» через віки, тому видання «Бібліотеки «Дня» «Люди Майдану. Хроніка.» дає можливість наступним поколінням і сучасникам вивчати свої героїчні сторінки життя.
Під час свого робочого візиту до США, одним із заходів якого було відвідування 68-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН, ми подарували кілька ваших фотоальбомів. І люди були вражені, наскільки емоційними є фото, як тонко вони передають атмосферу патріотизму та єднання українців, що були на Майдані у ті доленосні дні, те їхнє щире прагнення звільнитися від бандитської диктатури та жити вільно на своїй Богом даній землі».
«ВСЕОХОПЛЮЮЧИЙ ПОГЛЯД... ЗАЧІПАЄ І ПРОВОКУЄ...»
Богдан ПОЛIЩУК, художник-сценограф, головний редактор незалежного театрального журналу «Коза»:
— Що я можу сказати про цей фотоальбом? Я придбав його із думкою, що в домашній бібліотеці має бути видання, присвячене цим подіям. Адже такі події не повинні забуватися і зникати в потоці загальної інформації... Хотілося мати книгу, яку можна тримати в руках, гортати, ставити на полицю і діставати звідти. Мати те, що можна буде показати гостям, коли зайде розмова про драматичні події Майдану, або навіть показати дітям та онукам. І на мою думку, цей альбом «Люди Майдану. Хроніка» цілком відповідає такому призначенню. Тим більше, що фото доповнені поетичними рядками українських поетів, які неймовірно гостро резонують із майданівськими подіями, які як ніколи раніше не були такими живими і актуальними для нас з вами. Також мені до смаку, що є спроба охопити події Майдану від перших мирних демонстрацій до стотисячних протестів і зрештою трагічних днів розстрілів і днів жалоби за загиблими героями. Це такий начебто відсторонений всеохоплюючий погляд. Звичайно, мене зачіпає і провокує на суто особисті спогади причетність д о створення альбому журналістки Марії Семенченко та фотографа Івана Любиш-Кірдея, з якими ми неодноразово перетиналися на Майдані. І багато моментів на фото, які здаються власними спогадами, і те, що в альбомі є коментарі цікавих для мене людей, наприклад Валентина Сільвестрова... Тож я радий, що маю примірник цього видання, сподіваюся, воно не залежуватиметься на полицях книгарень і стане такою ж знахідкою не тільки для мене», — ділиться враженнями Богдан.
