Як ми вже повідомляли, п’ятничний номер газети набуває нового змістового наповнення. На прохання наших читачів замість телепрограми розміщуватимуться нові цікаві та актуальні матеріали на різноманітну тематику, а також з’являтимуться нові рубрики. Одну з них ми презентуємо вам сьогодні — «Що ви читаєте?». Гадаємо, вам буде цікаво дізнатися, що є хорошого та оригінального в книжковому меню наших експертів та просто шанувальників газети. А ще сподіваємося, що наша рубрика стане для вас своєрідним орієнтиром у світі книжкових новинок та допоможе визначати, що корисного та цікавого можна почитати на дозвіллі.
Владислав МЄТЬОЛКІН, художник:
— Нещодавно повернувся із Санкт-Петербургу і чомусь захотілося перечитати «Тараса Бульбу», може, щоб відновити спогади з дитинства. Буває, почну щось читати, це мене втомлює, тоді переходжу на популярну літературу. Зараз, на щастя, проблем із вибором книжок немає. Якщо раніше була одна кримінальна тематика, дешеві детективи, то зараз вибір великий. Я люблю й сучасні твори, і філософські, і історичні. Коли вибираю собі книжку, то для мене важлива передусім її тема, щоб була більш цікава та глибока. Кожен шукає в книжці підтвердження своїм принципам — коли така родзинка є, то підтверджуєш свої міркування або спростовуєш. Абсолютно не звертаю уваги на оформлення. Вдале воно чи невдале — це питання другорядне. Бо найцікавіші книги — із затертими обкладинками, коли навіть напису та малюнка на ній не видно. Згадайте свої улюблені дитячі книжки — вони були саме такими. Інколи я втомлююся читати велику книжку і тоді переключаюся на щось інше або роблю перерву. Наприклад, нещодавно читав останнє видання Сальвадора Далі (мені подарувала його донька), доволі об’ємна книжка. Дочитав її до середини, враховуючи, що багато знаю про творчість цієї людини, і відчув, що втомився від цієї переписки, тому почав шукати щось цікавіше. Бібліотека у мене досить велика, постійно поповнюється новими книжками, до того ж донька — студентка, яка купує собі багато літератури, то читати завжди є що. Часто обмінюємося з нею книжковими новинками. А читаю я потрошку, але кожного дня, системно, що і раджу робити іншим.
Лідія СМОЛА, кандидат історичних наук, екс-радник секретаря Ради національної безпеки та оборони України:
— Зі студентських часів у мене є практика читання кількох книжок одночасно. Є книжки, пов’язані безпосередньо з моєю роботою, є ті, які я читаю для душі. Ми ж їмо не одну їжу, — тому під настрій я можу читати одне-друге-третє, і в пам’яті це тримається, бо це не суто художні книжки, а різнопланові. Наразі у моєму книжковому меню Оксана Забужко та її «Музей покинутих секретів». Я читаю її дуже сповільнено, бо це книжка не з легкого читання. Знаю, що пані Забужко писала її сім років, і треба віддати письменниці належне. Це історія любові та різних поколінь. Я б не сказала, що це книжка про УПА, як багато говорили. Це книжка про долі людей і те, що наші вчинки лишають наслідки для дітей і онуків. Якби люди це пам’ятали, то, мабуть, трошки по-іншому жили.
Друга книжка, яку я читаю маленькими шматками, — «Промови, які змінили світ». У ній є промова Мойсея, Мухамеда, Джорджа Вашингтона, Гітлера, Черчілля, Барака Обами тощо. Коли читаєш ці промови, розумієш, що ці видатні постаті могли змінювати свої країни, обираючи стратегічні напрями у майбутнє. І коли чуєш багатьох наших політиків, які себе називають лідерами, це не йде у порівняння з промовцями.
Третя книжка стосується більш професійного спрямування — «Бізнес як технологія», російського психолога Марини Мелії. Я би радила цю книжку читати не тільки людям, які займаються бізнесом, бо вона дуже цікаво трактує різні методи життя. Авторка говорить, що є життя-творчість, життя-мрія, життя-подвиг і життя — регламент. Дуже цікаво піднімає питання, чому хтось має все, а хтось — нічого. Вона розглядає сценарії життя різних людей, чому трієчники в школі стають успішними в дорослому житті, а відмінники — складно досягають успіху.
Більше трьох книжок я не читала ніколи, бо виходить вінегрет. Забужко я читаю під відповідний настрій. Мелія — це із серії книжок, які мене цікавлять тому, що я хочу бути в курсі новинок у сфері психології. Я замінюю книжками гурманську їжу. Я б радила не дивитися політичні шоу, бо вони, перефразовуючи професора Преображенського, шкодять сну та іншим фізіологічним процесам. Тому я читаю у залежності від настрою, від стану душі, і обов’язково роблю це перед сном, що налаштовує на якісь роздуми. У мене є один недолік — я підчитую щось за сніданком. Коли я хочу налаштуватися на якусь роботу, але це не виходить, беру певну літературу наукового спрямування, читаю десяток сторінок — і це допомагає у написанні статті чи підготовці до виступу.
Володимир ПАНІОТТО, президент Київського міжнародного інституту соціології:
— Нещодавно я скачав електронну книжку «Да, господин министр!» (на жаль, автора не пам’ятаю), яка написана на основі серіалу, хоча часто буває навпаки. Я б включив її, мабуть, у підручники для соціологів та психологів. Книжка розповідає про те, як приходить нова політична сила до англійського парламенту, і міністр завжди починає з того, щоб щось скоротити, наприклад, витрати. І згодом апарат починає вбудовуватися в існуючу систему. Кожна глава присвячена певній проблемі. І коли читаєш цю книжку, а потім дивишся на екран телебачення, на наше політичне життя, то все сходиться одне до одного. Тобто ніякої різниці у тому, як функціонує бюрократична система в Англії та в нашій країні, — немає. Це якась системна закономірність, властива всім країнам. А загалом я читаю декілька книжок одночасно, але читаю стільки, скільки встигаю. Коли їду в машині, слухаю аудіокниги, зараз це «Іудейська війна». Оскільки я не так багато їжджу в авто, то слухаю її вже кілька тижнів. Інше я слухаю, коли йду кудись на вулиці. Зараз «читаю» на слух «Вечір у Візантії» Ірвіна Шоу. Колись давно я її читав, а зараз переслуховую. До речі, слухаєш книжку більш уважно, бо, коли читаєш, то випускаєш деякі фрагменти. І через це, з одного боку, деякі книжки дійсно краще сприймаються на слух, звісно, якщо її добре начитують.
