У львівському видавництві «Літопис» вийшов тритомник Катерини МАНДРИК-КУЙБІДИ — «Ми Україну обороним», «Піснями скріплюємо волю» і «Родовід вкраїнський вічний». Цей книжковий «триптих» приурочено до ювілею письменниці — у травні їй минуло б 85! Катерина Мандрик-Куйбіда — поетеса, фольклористка, політв’язень, чий доробок почали друкувати лише після здобуття Україною незалежності. І то здебільшого в газетах і журналах, що об’єднували довкола себе колишніх політв’язнів. Наприклад, «Меморіал» чи «Зона». Тільки цьогоріч побачило світ повне зібрання її спадщини, що видано зусиллями сина — Василем Куйбідою.
— Я зібрав усе, що раніше друкували в періодиці, — розповідає пан Василь. — Додав і те, що залишилося в домашньому архіві. Таким чином перший том умовно поділено на три частини: те, що написано до, під час і після заслання. Очевидно, всі вони тематично відрізняються. У першій дуже відчутно той максимум — «Або здобудеш українську державу, або загинеш у боротьбі за неї». У другій — йдеться про пошук сенсу щодо продовження боротьби і сили залишатися людиною під час тюремно-таборового періоду. Зрештою, в останній — йдеться про шанси досягнення мети, тобто, відновлення Української держави, в нових умовах. Мені складно говорити про художню цінність маминої поезії. Я радше покладатимусь на оцінки літературознавців.
А літературознавців кажуть, що Катерина Куйбіда «...пише поезії, які за лексичним багатством, за музикою рядка, за вишуканою римою стоять нарівні з творами видатних шістдесятників» (Дмитро Павличко); «медитативна лірика поетеси може бути окрасою величезного і яскравого масиву української філософської поезії, поезії витонченої, мудрої, глибокої і гармонійної» (Людмила Скирда). (Рецензії та статті увійшли до третього тому).
— У матері була надзвичайно хороша пам’ять, — продовжує Василь Куйбіда. — Вона безперервно, не повторюючись, могла співати українські пісні впродовж кількох днів. Причому різні версії.
Власне, це засвідчує другий том. До речі, у роботі над ним допомагав ректор Львівської національної музичної академії ім. М. Лисенка Ігор Пилатюк, який особисто піклувався дописуванням частини мелодій до збережених текстів, оскільки всі фонозаписи виконання пісень із голосом пані Катерини не збереглися.
Нащадки вояків УПА здебільшого говорять про героїчно-військову складову участі їхніх батьків/дідів у визвольних змаганнях. І зовсім зрідка — про творчо-духовну. А в Українській повстанській армії було багато обдарованих людей. Тому видання цього книжкового «триптиху» можна назвати виконанням синівського обов’язку.
