«Якось в Америці»: версія Ірванця
У перший день весни в інформаційному агентстві УНІАН відбулася зустріч з відомим письменником Олександром Ірванцем «Зустрінь весну з Ірванцем!».
Вечір виявився доволі гумористичним, адже почався з жартів Ірванця про те, що ніхто не любить Президента Януковича так, як він, адже саме він написав про нього найбільше віршів (сатиричні вірші з політичної тематики — один з помітних напрямків творчості екс-бубабіста останнім часом), а закінчився читанням нової п’єси, помітно насиченої гумором. Цей новий твір Олександр дописав 28 лютого, він має назву «Якось в Америці». Дія п’єси, відповідно, відбувається в США: помирає мільярдер і меценат українського походження, і після похорону збираються його приятелі та знайомі, щоб ознайомитися із заповітом небіжчика. Як часто буває в таких випадках, кожен розраховує отримати собі побільше з величезної спадщини, між потенційними щасливчиками загострюються стосунки, загострюється й інтрига. П’єса написана весело, з крутими сюжетними поворотами, а от закінчення її неочікувано урочисте.
Як сказав наприкінці вечора Олександр Ірванець, він неодмінно подасть свій новий твір комусь із талановитих українських театральних режисерів, також подбає, щоб п’єса вийшла друком, але не має особливих ілюзій щодо її скорого виходу на сцену.
Сміх як форма протесту
Нещодавно наказом міністра освіти, науки, молоді і спорту Дмитра Табачника було затверджено «Концепцію літературної освіти». Традиційно від самого початку не обійшлося без скандалу. Так, один з розробників Концепції, літературознавець Микола Сулима, заявив, що документ, який вийшов «назовні», різниться від остаточно ухваленого на засіданні колегії Міністерства 20 серпня. Простіше кажучи, Міністерство звинувачують у зміні Концепції, неузгодженій із розробниками.
Масу претензій висловили спостерігачі й за змістом документа. Незрозуміла поява у Концепції, наприклад, таких фраз: «особлива роль належить російській літературі як художньо-словесному надбанню, у тісній взаємодії з яким упродовж кількох століть формувалася українська література, а також з урахуванням того місця, яке займає російська література у загальнолюдській системі духовно-культурних цінностей», особливо на тлі характеристики літератури української як такої, що «доносить до читача інформацію про своєрідність українських традицій та культури».
З’являються також побоювання, що в курсі зарубіжної літератури (перейменованої в концепції на «світову») різко і непропорційно зросте доля літератури російської. А це знизить рівень знань із літератур інших країн і, відповідно, загальний освітній рівень.
З приводу Концепції відбулися два круглі столи. Перший провели науковці у стінах Києво-Могилянської академії. У його підсумковому документі учасники висловили протест проти ідеологізації літературної освіти: декларацій про «духовні ідеали слов’янства», спроб подати українську літературу як «низьку», «етнографічну», загрози віддати на вивчення російської літератури 3/4 часу, приділеного на зарубіжну літературу, можливості запровадити в 10 — 11 класах інтегрованого предмету «Література», у чому є ризик нівеляції вивчення української літератури. Науковці закликають скасувати наказ про затвердження Концепції, витриманої в дусі ідеології «русского міра».
Другий круглий стіл відбувся в будинку видавництва «Смолоскип» у рамках програми «ТІК — Толока інтелектуалів країни», його організував письменник, видавець і активіст Сергій Пантюк, а участь узяли молоді письменники, науковці, журналісти, громадські діячі.
Один із головних мотивів цього засідання: у нових умовах особлива відповідальність лягає на плечі вчителів, а головне, батьків. Саме вони повинні не дати втілити ідеологічні наміри справжніх авторів і натхненників Концепції. Учителі мають зберігати чуття здорового глузду й міри, а батьки — стимулювати дітей мислити самостійно, ставити незручні питання, критично сприймати елементи пропаганди.
Важливо також, підкреслювали присутні, щоб розробники Концепції, котрі вже відхрестилися від офіційно ухваленого тексту, продовжили публічно висловлювати свою незгоду з ним. У підсумковій декларації учасники вимагають розслідувати непрозоре редагування тексту Концепції, чітко зазначити пропорції представлення російської літератури в курсі «Світова література», не допустити того, щоб вона витіснила собою літератури інших країн, відновити викладання окремого курсу української літератури в 9 — 11 класах.
Також вони підкреслили: «Ми не виступаємо проти вивчення найкращих здобутків російської літератури в школі. Ми — проти дисбалансу, вимагаємо не допустити, щоб викладання української та інших літератур було обмежене за рахунок російської. Адже це неминуче знизить якість освіти і стане черговою в ряді провальних «реформаторських» ініціатив, котрі руйнують освітню систему і фактично порушують конституційне право на освіту. Ми ризикуємо отримати неграмотне покоління, тож ситуація потребує негайного втручання».
На прохання «Дня» ситуацію прокоментував Сергій Пантюк: «Як на мене, те, що відбувається в українській освіті від Табачника, можна охарактеризувати радянським штампом «повзуча контрреволюція». Усі розуміють, що освіта потребує тотального оновлення, особливо ж — літературна та мовна. Наша література просунулася далеко «вперед і вгору», її треба вивчати і аналізувати. Натомість робиться все навпаки, з іншого краю. Творці «нових» псевдоконцепцій прагнуть нас зобразити тупими й нездатними зрозуміти прогресивні літературні течії, і нав’язують літературу, буцімто «випробувану часом» (соціалістичний реалізм) та російську — ментально чужу, і для більшості українців — енергетично несприйнятну, психологічно руйнівну. Як цьому протистояти? Тільки небайдужістю — ретельно стежити за отакими спробами табачниківського «Міністерства темряви і московського мракобісся» повернути неповертальне, треба критикувати їхні сумнівні концепції, ігнорувати, а ще краще — висміювати. Повірте, дуже допомагає».
Спроба соціології транспорту майбутнього
У видавництві «Темпора» вийшла книжка Кінгслі Денніса та Джона Аррі «Після автомобілізму». Важливість цього видання в тому, що сьогодні українською мовою досить нечасто виходять дослідження, присвячені можливим шляхам розвитку людського суспільства у майбутньому. «Після автомобілізму» відсилає саме до такої проблематики, одночасно глобальної, соціокультурної та футурологічної.
Під автомобілізмом автори книжки розуміють усю нинішню систему комунікацій планети Земля, бо вона грунтується на автомобілі та двигуні внутрішнього згорання. Денніс і Аррі легко доводять, що при збереженні нинішніх темпів автомобілізації на нас чекає похмуре майбутнє з катастрофами і катаклізмами, які невідомо, чи переживе людство. Зрештою, сьогодні це розуміють практично всі, і вже активно йдуть спроби екологізувати транспорт. Про можливі перспективи нового транспорту й розповідає «Після автомобілізму». Нові різновиди пального, електромобілі, перехід від індивідуального транспорту до громадського, посилення комп’ютерного контролю за автомобільним рухом — усі ці можливі зміни, на думку авторів книжки, швидше за все, радикально змінять і життя суспільства, і його культуру.
Деякі прогнози Денніса й Аррі адресовані вже в 2010—2011 роки, тож читач має змогу спробувати самостійно перевірити, наскільки вони втілилися. Як порівняти, наскільки перспективні плани вітчизняних фахівців щодо містобудування збігаються зі світовою соціологічною думкою.
