Напередодні Різдва та Нового року думалося, що ця рубрика вийде «легкою», святковою. Експерти розповідатимуть про те, що надають перевагу любовним романам, детективам і фентезі та рекомендують їх читачам «Дня», що називається, під ялинку. Зовсім ні. Експерти виявилися прихильниками мемуаристики, глибоких історичних розвідок та суспільних досліджень... Читають це все задля того, щоб далі робити те, що роблять і нарощувати потенціал. А ще, щоб наступний рік для країни видався кращим...
Оксана СЕМЕНЮК, керівник відділу людських ресурсів компанії Крафт Фудз Україна:
— Я як близнюк за гороскопом читаю декілька видань одночасно. Що саме? Це вже залежить від настрою. Загалом полюбляю біографії успішних людей. Зараз, приміром, читаю англійською мовою про Опру Вінфрі. Книжка дуже натхненна! У ній чимало захоплюючих прикладів із реального життя, зокрема, про те, як людина здатна перемагати себе саму.
Що ще останнім часом справило враження і навіть потрясло? Твори Марії Матіос, особливо, «Солодка Даруся» і «Нація». Спостерігаючи те, що робиться в країні, хочеться звернутися до окремих сторінок в «Нації» і переосмислити там написане.
Очевидно, в книжках черпаю енергію, щоб надалі робити те, що роблю, і нарощувати свій потенціал. Багато читаю ділової літератури. (Важливо вчитися на прикладах інших успішних людей і бізнесів). Якраз на новорічно-різдвяні свята хочу взяти з собою Андріана Сливоцького «Прорив», де говориться про стратегії перетворення великих загроз у великі можливості для великого зростання. Також вже вийшов переклад українською «Витівки кепського дівчиська» цьогорічного лауреата Нобельської премії з літератури Маріо Варгаса Льоса.
Видання сама дарую і мені дарують. Друзі знають, що я, сказати б, люблю фотоальбоми й альбоми з роботами імпресіоністів. Між іншим, коли буваю за кордоном, йду в художні музеї порівнювати, наскільки у тих фотокопіях майстерно відтворено оригінали.
Я, як і решта жінок, задіяних в бізнесі, змушена викроювати час для читання. Як правило, читаю в літаках. Крім того, з’явилися такі пристосування як iPad, куди можна закачати багато книжок. Звісно, ввечері вдома читаю також. Після робочого дня, під час якого маю насичене спілкування з багатьма людьми, хочеться прочитати щось для себе, щось — із зовсім іншого світу. Наприклад, про стосунки між людьми. Це може бути філософія, психологія, художня проза. Із сучасних українських письменників, окрім Марії Матіос, також імпонує Ірен Роздобудько зі своїм баченням людських взаємин.
Я часто повертаюся до класики, зокрема, зарубіжної. Ця любов закладена ще в університетські часи. Таким чином, перечитую Джона Фаулза, Оскара Вайлда, Бернарда Шоу... Класика додає позитиву!
Наталія ПОПОВИЧ, президент PRP Group:
— Із задоволенням читаю Ейн Рендт «Атлас розправляє плечі». Неймовірно, наскільки ця книга відтворює реалії того, що зараз робиться в Україні та й, зрештою, багатьох країнах світу, де професіоналізм стає вторинним до пристосуванства, а справжні цінності підмінюються поняттями, які вже дуже в недалекій перспективі можуть зробити і нашу на загал дуже позитивну та перспективну країну повним loserоm у світовій конкуренції. Разом із тим, маю щире сподівання, що Джони Голти в Україні є і критична маса їхніх прихильників гуртується, щоб не мусити емігрувати чи жити в подвійній реальності світу. Програмні спічі цієї книги і філософія позитивного об’єктивізму треба просто переживати.
Галина ЯРОВА, директор Музею гетьманства:
— Оскільки працюю в музеї і на «Радіо «Культура», то читаю завжди. От 27 грудня було чергове день народження Богдана Хмельницького і я з таким захопленням готувала передачу про гетьмана. Я щотижня виходжу в ефір на «Радіо «Культура», тому часто люди надсилають мені свої книжки. Декотрі з них ми пропагуємо. Так, хочу сказати про зовсім «свіже» видання Володимира Кривошеї «Козацька старшина гетьманщини. Енциклопедія», що приурочена 440-ій річниці з дня народження Петра Сагайдачного. Вона — підсумок роботи за п’ятнадцять років (!) найкращого друга нашого музею. У енциклопедії розповідається про всю козацьку старшину від ХVI століття й аж до ліквідації гетьманщини. Туди, зокрема, увійшли короткі біографічні довідки 14 591 особи. Хто ті люди? Генеральні старшини, полковники, полкова старшина, повні й наказні сотники, військові канцеляристи, урядники Генеральної військової артилерії і полкової артилерії, Генерального військового суду й полкових судів, компанійську і неурядову старшину (значних військових, військових, бунчукових і значкових товаришів), які складали козацьку еліту Гетьманщини. Реєстрова і біографічна частини підготовлені на основі архівних документів і опублікованої літератури. Значна кількість фактів оприлюднюється вперше. Ми вже її презентували в музеї і на каналі «Культура».
Ще цікаве видання, про яке хочеться згадати, — книжка Володимира Демчика «Мервин та мервинчани». То — замальовки з життя східних подолян. (Мервин — глибока Вінниччина). Краєзнавча повість побудована на великому фактичному матеріалі, архівних документах, переказах, спогадах старожилів села. Проілюстрована біля 150 фотографіями, подекуди рідкісними та унікальними. Довелося її усю перечитати напередодні запрошення на мою передачу автора.
Дивовижною мені видалася книжка луцької журналістки Валентини Штинько «Наречена гетьманича» — про Данила Скоропадського та його наречену. Гетьманич ніколи не був одружений. Останні дев’ять років прожив з жінкою, яку кохав — Галиною Мельник-Калужинською. Твір написаний захоплююче, читається, що називається, на одному подиху. Шкода, що виданий невеликим накладом. Також читала спогади Олени Павлівни Скоропадської, які вона писала 12 років! У Швейцарії, де та мешкає, вони були репрезентовані німецькою мовою, в Україні, зрозуміло, українською.
Варто зазначити і про п’ятимовний ілюстрований історично-документальний нарис кандидата історичних наук, співробітника Міністерства закордонних справ України Теофіла Ренюка «Гетьман Іван Мазепа. Відомий і невідомий». Розроблений на основі широкої джерельної бази та власних досліджень. Розкриває маловідомі аспекти політичних, дипломатичних, культурних, духовних взаємозв’язків між гетьманом України Іваном Мазепою та його сучасниками — господарями Молдови та Валахії наприкінці ХVII — початку XVIII століть, а також роль сусідніх з Україною держав — Румунії й Республіки Молдова в збереженні протягом триста років пам’яті про нашого видатного діяча.
Не можу не згадати продовження «Екстракту» з «Бібліотеки «Дня» — цьогоріч вийшли друком третій і четвертий томи. Це — вдумливий, аналітичний екскурс в українську новітню історію. Після його прочитання хочеться процитувати Шевченка: «Якби ви вчились так, як треба».
