Іронічні, песимістичні, феміністичні й химерні портрети сучасності, історія та містика, заплутані, однак цілісні сюжети, етнічні мотиви й нові ритми у словосполученнях... Усе це шукають читачі. І знаходять на сторінках творів сучасних авторів. Цінують класику, цікавляться мемуарами і монографіями. А ще черпають натхнення для втілення власних проектів.
Володимир МЕЛЯНЧУК, студент:
— Надаю перевагу українській сучасній прозі та поезії. Остання книга, яку прочитав, це «Груші в тісті» Юрія Винничука. Цей твір мені надзвичайно сподобався. На тлі ще радянського Львова описуються реальні історії таких собі батярів, які намагаються не лише виживати, але й просто файно проводити час. До того ж, багато персонажів є реальними людьми. Їхні твори можна знайти в бібліотеках чи музичних магазинах. Також перечитую Іздрика «Таке». Як на мене, твори цього автора — новий подих в українській літературі, свіжий погляд на роль музики та ритму в окремому слові чи словосполученні. Серед інших авторів, які мені подобаються, також Прохасько, Андрухович, Денисенко...
Володимир БОРЩЕВИЧ, кандидат історичних наук:
— Раніше читав дуже багато. У студентські роки вибирався на дах гуртожитку (то було найспокійніше місце) й читав Богдана Лепкого, Андрія Чайковського. Це фантастичні речі, які надихають. То була хвиля перевидань української літератури. Потім я поступово перейшов на наукові праці. А нещодавно виникло бажання освіжити враження про сучасну українську літературу. Перечитав «Солодку Дарусю» та «Націю» Марії Матіос. Недаремно авторка стала лауреатом Шевченківської премії. Є в її творах щось від Стефаника, Кобилянської. Також читав Покальчука, Дереша, Андруховича, Люко Дашвар. «Проковтнув» і «Мексиканські хроніки» Максима Кідрука (автор родом із Рівного). Сподобалося. Очевидно, кожен мріє про мандри. Натомість автор здійснив це бажання за нас. Цим твір і зачіпає. Також читаю мемуарну літературу, в якій йдеться, зокрема, про історію української церкви. Іноді перечитую тексти сучасних авторів, серед іншого й європейських, викладені в інтернеті. Регулярно відвідую книгарні. Там з’явилося чимало монографій про Івана Франка, Олександра Довженка, Михайла Грушевського. Автори, використовуючи архівні матеріали, спогади сучасників, дістають на світ Божий ті сторінки життя, які раніше не були відомі.
Юрій ЖУРАВЕЛЬ, фронтмен гурту «Ot Vinta»:
— На книги бракує часу. В основному, читаю ту літературу, яка потрібна для роботи. Так, коли працював над проектом «Мазепа. Крок до правди», а це книга для дітей, видана у коміксовому варіанті, перечитав чимало історичних праць, консультувався з доктором історичних наук Ольгою Ковалевською. Я виступав як автор і як ілюстратор, тож це мені було необхідно. Нині читаю матеріали, що стосуються бурштину. Адже маю намір написати «Бурштинову казку». Тут будуть легенди про походження «сонячного каменю», та й нашого краю загалом. Цей проект також для дітей.
Раїса БЄЛЬЧЕНКО, підприємець:
— Останнім часом читала твори польських авторів — «Полька», «Ми тут емігранти», «Паризька пара», «Жінка і чоловіки» Мануели Гретковської, а також «Самотність у мережі» та збірку оповідань «Коханка» Януша Леона Вишневського. Сподобалося, як описано стосунки. Твори близькі мені за ставленням персонажів до життя. Нинішня популярність Гретковської та Вишневського цілком виправдана. Також мене вразив роман Марії Матіос «Майже ніколи не навпаки», сподобався роман «Мати все» Люко Дашвар. Я романтик, тому й книги імпонують відповідні. Із класики люблю Стефана Цвейга.
А ще нещодавно натрапила на «Троянду Орисі» Юрія Винничука. Такий гумор ще треба пошукати!
Яна КАЛИНЕЦЬ, службовець:
— Люблю читати історичну літературу. Звичайно, цікавить рідне, українське. Мабуть, ці вподобання з’явилися ще у шкільні роки, коли розповідали про історичних осіб. Натомість хотілося знати не лише сухі факти їхніх біографій, а й особисте життя, їхні слабкості й переживання. Тому шукала художні твори про гетьманів. Залюбки перечитую цикл історичних повістей про Івана Мазепу Богдана Лепкого. А нещодавно мені потрапили до рук твори Олега Чорногуза «Аристократ» із Вапнярки» та «Претендент на папаху». Це такий собі гумористично-сатиричний каламбур, історія провінціала, який прагне кращого життя. Читала із цікавістю. Власне, люблю аналізувати твори з погляду лексики. У мові автора дуже відчутна історична епоха.
Подобаються мені й сучасні українські автори. Нещодавно прочитала «Мати все» Люко Дашвар та «Хто такий Ігор?» Галини Вдовиченко. Твори написані легко. Читаються швидко. Таке враження, що просто-таки ковтаєш їх. Однак мені все ж бракує тут якогось глибшого осмислення подій.
Лариса БАЧИШИНА, викладач:
— Зараз читаю набагато менше, ніж у дитинстві та в юності. Коли втомлююсь від літератури, яку доводиться читати за родом професійної діяльності, переважно відволікаюся на детективи. Таким чином відпочиваю. Люблю іронічні детективи Олександри Мариніної, ексцентричні роботи Ірен Роздобудько, пригодницькі детективи Бориса Акуніна, а також Агати Крісті та Артура Конан Дойля. Романтичний настрій спонукає читати класику. Іноді преречитую Толстого — «Анну Кареніну», «Апостол черні» Кобилянської. До вподоби мені Богдан Лепкий, його твори «Батурин» та «Мотря» дають можливість відчути духовність та силу українського народу. Мені цікаво читати фентезі, особливо подобаються твори Роджера Желязни «Хроніки Амбера». Цей жанр спонукає до творчої діяльності. Вибір твору та автора залежить від настрою.
Олена ШУЛЬГА, менеджер:
— Гарні книжки самі собою в життя ніколи не приходять. Вони завжди пов’язані з настроями — відтінками, тінями, іншими людьми, розмовами та думками. Так книжки знаходять і мене. Це, наприклад, ілюстрований альбом витворів Марії Примаченко, який так «смачно» переглядати, це й біографія Фріди Кало, артистичної та сильної жінки, це книга Катерини Бабкіної «Лілу після тебе», яку мені поштою надіслала знайома з Івано-Франківська, це книга Тараса Прохаська «ботакЄ», яку я вперше відкрила в одній із київських кав’ярень. Думаю, книги мають пронизувати, збагачувати та приносити нові думки, аби після читання можна було створити щось нове.
