Українська письменниця, перекладачка і журналістка Наталка Сняданко належить до покоління тих авторів, яких свого часу ми не могли не читати. Її роман «Колекція пристрастей, або Пригоди молодої українки» мав велику популярність серед дівчат, старших за сімнадцять, і, безперечно, заслужено. Інший твір — «Гербарій коханців», який Сняданко видала два роки тому, дещо відрізнявся від попередніх текстів глибиною розкриття образів і певною зміною акцентів — авторку дедалі більше цікавлять внутрішні переживання героїв, причини та мотивації їхніх вчинків. Із кожною наступною сторінкою дедалі заплутанішою стає оповідь, і письменниця значно глибше занурюється у психологію своїх персонажів.
У цьому контексті вихід у світ роману «Фрау Мюллер не налаштована платити більше» — це, радше, логічне продовження світоглядної лінії, накресленої авторкою ще в «Гербарії коханців». До речі, обидві книжки були номіновані на здобуття премії «Книжка року Бі-Бі-Сі», але жодна з них її так і не одержала.
За сюжетом роману «Фрау Мюллер...» дві українки трохи за тридцять, Христина і Соломія, котрі втратили роботу в Україні, їдуть за кордон. Обидві нещасливі в особистому житті й розчаровані у чоловіках. Причини цього Сняданко, слідом за Фройдом, шукає в дитинстві. Власне, більшість героїв роману так чи інакше піддаються цьому ненав’язливому аналізуванню комплексів юного віку. Німкеня Ева, наприклад, страждає через надмірний моральний тиск матері-манекенниці, котра прагнула зробити з дівчинки зірку подіуму, Соломія та Христина бояться афішувати свої гомосексуальні відносини через неприйняття таких стосунків українським суспільством тощо.
Власне, остання тема є однією із чільних у романі. Любовний лесбійський трикутник Христина — Соломія — Ева від початку приречений на фіаско. У жодній з пар не домінує кохання, а радше — відчай, ескапізм, нестримне прагнення подолати самотність. До того ж, Соломія охоче погоджується вийти заміж за чоловіка, хоч і не любить його. За всіма цими історіями прихований важливий месидж — різниця у ставленні до гомосексуалістів у Німеччині та Україні, яка сьогодні ще кардинально відмінна.
Інша проблема, яку письменниця висвітлює у «Фрау Мюллер», стосується заробітчанства та меншовартості українців. Про це майже не прочитаєш у сучасній українській літературі. Виняток становлять декілька книжок, серед яких, наприклад, роман «Нянька-ненька» чернівчанки Оксани Драчковської, прозова збірка «Мама по скайпу» тощо.
У романі «Фрау Мюллер» Сняданко подає нам більш-менш послідовні життєві історії своїх героїнь, щедро приправивши їх супровідними розповідями. Найперше — це оповіді заробітчан, які змушені покинути Україну в пошуках кращого життя. Наприклад, гардеробниці пані Марії, котра їздила «на полуниці» й мала сексуальні стосунки зі своїм господарем, а ще чоловіків, котрих Христина та Ева зустрічають під час поїздки до Венеції тощо. На противагу своїм знайомим, Христина не відчувала ностальгії за домом. «Вона ніколи не порівнювала «тут» і «там», не бачила в цьому сенсу». Процес адаптації в чужорідне середовище минув для неї практично безболісно. Можливо, це і є єдино правильна позиція, що допомагає зберегти власну ідентичність і змиритися з реальністю.
В основну сюжетної лінії роману «вбудовано» історію життя 90-річної українки Ганни Копириць, котра разом із сином Штефаном оселилася в Німеччині. На прикладі цих героїв Сняданко показує зміни, що відбуваються у свідомості та світосприйнятті колишніх українців. Власне, другорядні образи в тексті дещо контрастують із постатями головних героїнь. Це виявляється, наприклад, у манері спілкування. Христина і Соломія спілкуються вишуканою літературною мовою, чого не скажеш про інших заробітчан із України, які зазвичай розмовляють суржиком.
На думку автора передмови, українського поета Андрія Любки, у книжці немає позитивних героїв. «Само по собі це не дивувало б аж так, але в ній немає й негативних героїв. Наталці Сняданко вдалося написати надзвичайно людяний роман: без надмірного екстриму, пафосу чи сантиментів». Саме через це, а також за незвичний фінал, цікавих героїв, легкий стиль письма (крім розповідей Ганни Копириць — читати їх практично неможливо) і варто познайомитися з «Фрау Мюллер...». Головне — не захопитися. Адже зовсім не факт, що вона відповість вам взаємністю.