«Не намагаюся будь-що викроїти час для читання. Я просто так живу», — сказав один із наших експертів. Інші, до речі, люди різного віку, професій і зайнятості, виявилися з ним солідарними. Висновок: читання входить в той мінімум занять людини, без яких їй годі обійтися.
Володимир ПАНЧЕНКО, директор Департаменту інвестиційної та інноваційної політики Міністерства економіки України:
— Я читаю кілька книжок одночасно. Серед останніх — Олександра Савченка «Баланс незалежності». Це — збірник статей, датованих різними роками. Така цікава генеалогія думок про те, як відбувалися процеси приватизації, під кутом зору економіста. Очевидно, цю книжку можна зарахувати до спеціальної літератури.
Не так давно прочитав «Солодку Дарусю» Марії Матіос. І був вражений — дуже сильний твір. Хоча письменниця дещо пом’якшувала ситуацію. Коли читав «Солодку Дарусю», проводив паралелі зі своєю родиною. Марія Матіос розкрила життєву історію зі свого погляду — з погляду людини, яка народилася і виросла в Західній Україні. А я її бачу як українець із Східної України. Фактично той енкаведист міг бути моїм родичем, адже дві тітки були заміжні за енкавелистами, які працювали саме в той час, а один навіть на Буковині.
Також завершив читати Ярослава Грицака «Життя, смерть та інші неприємності». Опісля переглядав Івана Франка. Читаю «Дві Русі» з «Бібліотеки «Дня», які не прочитав свого часу, як тільки книга з’явилася. Здається, видання ще довго буде актуальним.
Я відчуваю постійну потребу читати. Але от, на відміну від багатьох, не можу читати фентезі. Єдине фентезі, що його прочитав останнім часом, — Костянтина Матвієнка. Його твір був прив’язаний до Києва. Інакше кажучи, якщо фентезі про якусь Австралію чи Шотландію, то це мене не захоплює. А якщо події стосуються Києва чи України, наприклад, герой із сьогодення потрапляє в часи Андрія Первозванного, таке просто захоплює. Фактично це можна вважати науковою фантастикою.
Мій відпочинок, хоч би як там було, складається з певних активних вправ і читання. Теоретично можна читати книжки і в комп’ютері, що, зрештою, і роблю. Купив «Гіацинтове сонце» Ліни Костенко, але слухав поезію на диску. Аудіокнига — вихід для тих, в кого обмаль часу. Втім, аудіокниги не всюди продаються, а в «Наш формат» я не завжди доїжджаю. Читаю переважно ввечері перед сном, часом — уранці. Читання — моя потреба. Я не намагаюся будь-що викроїти час для читання. Я просто так живу.
Оксана ХАМАР, студентка Тернопільського національного економічного університету:
— Зараз доводиться читати багато навчальної літератури. Але, попри те, намагаюся читати і художню, і публіцистичну. Щодо художньої, то перечитую класиків — Лесю Українку, Джека Лондона, Теодора Драйзера... З публіцистики читаю «Аve, Europa!» Оксани Пахльовської. Я дуже люблю поезію і фольклор. У моїй родині знають і співають багато пісень, які передають із покоління в покоління. Ще за радянських часів, коли у моєї прабабуні збиралася численна рідня, співали пісні січових стрільців та упівські, наприклад, «Там, під Львівським замком», «Ой, на горі, на Маківці»... До речі, бабуня розповідала, що їх виконували на весіллях у її рідному селі Вербів (Тернопільщина) до 1953 року, коли по криївках ще ховалися вояки УПА. І що цікаво — ніхто нікого не видав! Інакше кажучи, українці вміють бути одностайними і солідарними.
Любов до читання у мене, очевидно, привита змалку. Коли я була малою, мама й тато мені читали казки, дитячі оповідання. Ще тоді вони створювали ореол цінності довкола книжки. Мої дитячі книжки завжди складалися в певне місце. А щоб я могла щось намалювати на них — боронь Боже! Я вдячна за це батькам.
Денис КОЗЛОВСЬКИЙ, директор агентства Еdit-PR:
— Все, що читаю, можна розділити на кілька категорій. З художньої літератури щойно закінчив американського класика Тома Вулфа «Электропрохладительный кислотный тест». Це — така собі класична історія американського руху хіпі й бітників 1960-х років. Що стосується інших жанрів, то зараз читаю чергову книгу про йогу «Бінду Вісарга Саддхана». Її автор — мій рідний дядько, один з відомих спеціалістів у даній сфері. Очевидно, не тільки цікавлюся йогою, а ще й нею займаюся. Оскільки я маю справу з піаром, то, природно, що намагаюся відстежувати, про що пишуть провідні суспільно-політичні видання, зокрема й «День». Також переглядаю спеціалізовані видання про музику англійською мовою.
Я багато читав у дитинстві та в ранньому віці. Тоді ще не було стільки розваг та інтернету. А оскільки в дитинстві взагалі мало справ, то час я проводив за книгами і географічними картами. На жаль, через те, що зараз таке насичене подіями життя і багато роботи, я вже не читаю так багато. Та все ж знаходжу час для читання: коли їду на роботу і з роботи в метро. Трапляється, читаю вночі — можу годину посидіти за якимось захопливим романом. Інколи — на вихідних.
Мій вибір літератури зумовлений, по-перше, моїм бізнесом, а по-друге, прислухаюся до рекомендації друзів, думці яких довіряю. Приміром, Славко Вакарчук радив прочитати «Солодку Дарусю» Марії Матіос — твір справив враження.
Торік познайомився з Любком Дерешем, після чого купив його твори, зокрема «Культ». А загалом цікавлюся авторами, чиї твори отримали престижні іноземні премії або українські нагороди.
Одним словом, читачам «Дня» раджу побільше читати. Від цього буде багато користі. Все-таки книга формує людину. У бізнесі чи в приятельському спілкуванні завжди відчувається, чи твій співбесідник начитаний.
