Чи буде Тичина в кожній бібліотеці?
У Літературно-меморіальному музеї-квартирі Павла Тичини до 120-річчя від дня народження письменника презентували перший том його «Вибраних творів». Подія невипадково відбулася 27 січня. Її було розпочато з читання рядків одного з найвідоміших віршів поета: «На кого посміла знятись зрадника рука? Квітне сонце, грає вітер і Дніпро-ріка... На Аскольдовій могилі поховали їх»... Ніхто з тодішніх поетів так пристрасно не відгукнувся про крутянців. Очевидно, сьогодні Тичина потребує значно глибшого прочитання. І не лише критики, літературознавці, а й музейники мали б зішкребти з імені цього талановитого поета штукатурку радянської доби й вдумливо проаналізувати все, що він нам залишив.
Сосновська Тетяна, двоюрідна правнучка поета, теперішній директор музею, упевнена, що останніми роками музей усе ближче до своєї мети — подолання стереотипу жахливого «дир-дир-дир, я у полі командир». І ще вона сподівається, що нове видання допоможе подолати проблему масового дефіциту наявності книжок Тичини в бібліотеках. Особливо гостро, наголошує Тетяна Вікторівна, це стосується бібліотек нестоличних: «А взагалі це лише початок, бо вже наступного року планується вихід у світ другого тому».
Перший том «Вибраних творів» виданий тиражем всього 1500 примірників. Чи вистачить такого обмеженого накладу для забезпечення потреб бібліотек? Сумнівно. Ба навіть на презентації придбати перший том не випадало нагоди. Усі наявні примірники пішли на подарунки високим гостям. А дуже б хотілося... Перший том — це вибірка поетичних творів, в основному молодий Тичина. Другий том має познайомити читача з Павлом Григоровичем-перекладачем. На презентації відвідувачам представили виставку. Це 11 гравюр народного художника України Миколи Стратілата, що стали ілюстраціями до щойно виданого першого тому «Вибраного». Микола Стратілат: «Кожний новий час диктує нове ілюстрування, здавалось би, добре всім відомих творів. Узагалі неможливо створювати візуальність книжки, не підпадаючи під потужний вплив автора. Я щиро захоплююся Тичиною. Він, безперечно, заслуговує на вдумливе прочитання, знання та вивчення», — повідомляє Софія КУЩ.
Пізнавальний путівник персоналіми української науки
Третій том цікавого проекту Василя Шендеровського під назвою «Нехай не гасне світ науки» з’явився друком у видавничому домі «Простір». Це — книжка біографій видатних українських учених. Попри гучну, пафосну назву, видання має виразне суто практичне, ужиткове значення. Адже в такому концентрованому вигляді інформацію про цих науковців ви навряд чи десь іще знайдете, особливо в українському контексті. Василь Шендеровський розповідає біографію дослідників і винахідників, а також дає уявлення про сферу їхньої професійної діяльності, досягнень, інтересів. Тобто «Нехай не гасне світ науки» виконує роль путівника — хоч для журналіста, якому треба ознайомити публіку з черговою історичною постаттю, хоч для людини, глибше зацікавленої в певній науковій тематиці, яка потребує поштовху й орієнтиру у своїх пошуках (назви праць, імена колег, однодумців й опонентів тощо). Звісно, книжка важлива й з точки зору елементарних просвітницьких потреб — нашому і більше, і менше освіченому читачеві не зайвим буде нагадати про історію й масштаб вітчизняної науки. І тут важливо, що у Василя Шендеровського представлені найрізноманітніші наукові теми й напрямки — від гістології до археології. Підозрюю, не для одного читача це стане приємним сюрпризом: виявляється, українські вчені досліджували не лише історію та філологію. Що ж, руйнування таких дикуватих стереотипів — праця невесела, однак абсолютно необхідна й неминуча. Саме ця неминучість, очевидно, «диктувала» авторові неодмінні урочисті, національно орієнтовані виступи до розповідей про кожного нового героя. А далі Шендеровський виявляє похвальне почуття міри в національних і політичних питаннях: по-перше, зосереджується в основному на житті і творчості своїх персонажів, а не на їхньому «громадському обличчі», по-друге, залучаючи того чи іншого діяча до українського наукового світу, не зациклюється, до прикладу, на його етнічному походженні.
Герої книжки «Нехай не гасне світ науки» — цікаві та розмаїті. Дехто з них досить хрестоматійний, наприклад, Олена Пчілка (правда, вона частіше фігурує як матір Лесі Українки, а Василь Шендеровський більше висвітлює її активну наукову і громадську діяльність). Інші не такі широковідомі, як-от розробник систем контролю психічних процесів у спортсменів Ярослав Цурковський. Цей науковець навчався в кількох університетах (у Львові, Празі, Відні...), глибоко вивчав психологію, філософію, йому довелося часто і з небезпекою долати кордони й лінії фронтів, побувати в радянській в’язниці, бути під загрозою польської в’язниці... Цурковський, зрештою, був не лише вченим. Чимало сил, особливо в молоді роки, він віддав літературі — писав поезії, статті, видавав кілька часописів. Врешті-решт (на жаль, про це не згадано в Шендеровського), він був одним із нечисленних представників львівського міжвоєнного літературного авангарду, а отже, людиною, що не цуралась експерименту й епатажу. Можна тут також ознайомитися з коротким нарисом життя і праці Олексія Погорєлова — багато хто з нас учив геометрію в школі саме за його підручниками. Або така постать, як Федір Піроцький. Його винаходи й пошуки у сфері електрики в кінці ХІХ століття стали поворотним моментом у створенні всього електричного залізничного транспорту. Фактично Піроцького можна назвати творцем трамвая, метро, електровозів — таких визначальних речей для транспортних систем сучасного світу й не останнього «декору» для його культури. Книжка «Нехай не гасне світ науки», зрештою, і просто допоможе читачам перевірити свою ерудицію. Чи знаєте ви, наприклад, що таке алелопатія? А між іншим, цю галузь із загадковою назвою заснував наш земляк Андрій Гродзінський. Якщо не вгадали, почитайте книжку Василя Шендеровського, — повідомляє Олег КОЦАРЕВ.
