Уже місяць новинка із Бібліотеки газети «День» — «Сила м’якого знака» — входить у ТОП-20 книжок, які найкраще продаються в мережі популярних книгарень «Є». Цього тижня вона посіла 16-ту сходинку рейтингу, де лідирують «Річка Геракліта», «Мадонна перехресть», «Записки українського самашедшого» Ліни Костенко, «Армагедон уже відбувся», «Солодка Даруся» Марії Матіос, «Залишенець» Василя Шкляра та «Ворошиловград» Сергія Жадана.
— Після прем’єри «Сили м’якого знака» на Форумі видавців у Львові про видання почали запитувати, — говорить продавець-консультант Сергій ДЯЧУК із центральної книжкової крамниці, що на вулиці Лисенка, 3, в Києві. — І врешті, коли воно надійшло в продаж, одразу розійшлося за день-два. Так було кілька разів. (Нещодавно туди її довозили вп’яте. — Ред.). Серед тих, хто купує нову книжку «Дня», чимало читачів газети. Принаймні, так випливає з їхніх розмов. Інший, доволі великий відсоток, — молода інтелігенція, якій трохи за тридцять чи вже під сорок. Очевидно, їх приваблює тема Київської Русі, яка справді стала дуже актуальною на тлі невгамовного прагнення російської політичної верхівки привласнити цей період української історії. До слова, книжка має цікаве візуальне рішення, що теж важливо. Правда, що всі видання з проекту «Бібліотека газети «День» добре продаються, але «Сила м’якого знака» — особливо. Вона, що називається, поцілила в десятку. Українцям треба раз у раз усвідомлювати свою історичну тяглість упродовж більш як тисячу років. Це позитивно впливає на самооцінку і національне «самопочуття» загалом.
Наводимо читацькі відгуки про «Силу м’якого знака», які не припиняють до нас надходити.
Микола НИЗОВИЙ, професор Харківської державної академії культури:
— Книжковий проект «Дня» — потрібний інструментарій для моєї професіональної, тобто викладацької, діяльності. Газета є однією з небагатьох, справді українських не тільки за мовою, а й передусім за змістом періодичних видань. (Маю на увазі українськість в умовах ХХІ століття, тобто ідентичність і модернізм, як казала Лариса Івшина.) Власне, «Сила м’якого знака» вкотре підтверджує цей висновок, захищаючи нашу історію від нахабних зазіхань великодержавних шовіністів анахронічної імперії переписати її, прагнучи самоствердження, і відштовхнути українців на узбіччя історичного розвитку. До речі, дуже влучний підзаголовок у книжки — життєствердний — «Повернення Руської правди». Він лунає як відповідь нашим сусідам.
Я читаю історію української книги. У цьому курсі йдеться про рукописну книгу Київської Русі. Тож «Сила м’якого знака» якраз знадобиться. Щиро вдячний Ларисі Олексіївні за подарований примірник. Проглянувши його, замовив ще чотири — щоб подарувати близьким людям. (Бачу, що буде замало. Доведеться докуповувати.) Упевнений, що такі інтелектуальні бестселери мають бути у кожного свідомого (чи бодай потенційно свідомого) українця.
Руслана КАЛАМАЖ, доктор психологічних наук, професор Національного університету «Острозька академія»:
— Ми добре пам’ятаємо один із книжкових проектів «Дня» — збірник «Дві Русі», в якому йшлося про Русь питому, яка втратила свою первісну назву і почала іменуватися Україною, і Русь, власне Росію, яка цю назву «приватизувала». І ось маємо новий цікавий проект — книжку «Сила м’якого знака», в якій йдеться саме про Русь питому та її звершення. Символічно, що з перших сторінок на нас дивляться очі святого з уламку фрески зруйнованої Десятинної церкви. Дивляться, одночасно запитуючи та відповідаючи. Думаю, що кожен із читачів, ознайомившись із книжкою, матиме чудовий привід для інтелектуальних рефлексій. Цьому сприятиме спілкування з непересічними авторами, матеріали яких надруковано в «Силі м’якого знака». Деякі з них, на жаль, уже відійшли у вічність, однак служать нам своїми працями. Це блискучий філософ Сергій Кримський, видатний історик Ярослав Дашкевич, прекрасна журналістка Клара Гудзик. Представлено в книжці й статті добре знаних авторів газети «День» — Ігоря Сюндюкова, Володимира Панченка, Сергія Грабовського, Оксани Пахльовської, Марії Томак та інших. Приємно, що до книжки мав стосунок проректор нашої Острозької академії професор Петро Кралюк. Думаю, що його статті «Звідки пішла Руська земля», «Москва сльозам не вірить», матеріали про Пересопницьке євангеліє викличуть інтерес у багатьох читачів.
Деякі публікації, що побачили світ на шпальтах газети «День», а потім увійшли до видання «Сила м’якого знака», як-от стаття Валерія Степанкова «Нова парадигма безнадійного анахронізму», жваво обговорювали в нашому університеті, зокрема за участю академіка Миколи Жулинського. Саме вони інспірували ініціативу, з якою виступили студенти та викладачі університету — відзначити наступного, 2012 року, 1160-ліття української державності. Дуже приємно, що пані Лариса Івшина, як великий друг Острозької академії, підтримала цю ініціативу, і не без її сприяння про це стало відомо навіть у Криму. Що більше, наш заклик підтримали в Сімферопольській українській гімназії.
Матеріали, про які йдеться в книзі, — не просто історичні факти та їх інтерпретація. Як на мене, усе це має набагато глибший аспект — ідеться про підвалини нашого ціннісного ставлення до себе як представників українського народу; йдеться про наші джерела, які не мають права бути замуленими. І хіба скажеш краще за Ларису Івшину: «Спадкоємці великої історії не мають права бути жалюгідними, занедбаними та жалібно скребтися в європейські двері».
Наталя ГУМНИЦЬКА, науковий співробітник Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка»:
— Уважаю, що презентація книжки з Бібліотеки «Дня» «Сила м’якого знака, або Повернення Руської правди» стала справжньою подією цьогорічного Форуму видавців у Львові. Ідея виникнення і загальна редакція належить головному редакторові «Дня» Ларисі Івшиній, яка дуже гостро відчуває пульс сучасної української історії, потребу українського суспільства загалом і його молодіжного сегменту насамперед.
Найбільша проблема України на шляху її відродження як великої європейської держави часів Київської Русі — незнання загалом правдивої історії, свого коріння, своєї глибинної духовності і культурної традиції. Саме це незнання і породжує синдром меншовартості, зберігає закостенілу, рабську психологію, заважає модернізації мислення, прориву до свободи.
У Львівській філармонії відбулося нагородження найкращих книжок року. «Сила м’якого знака» отримала на Форумі видавців диплом Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою за повернення правдивої історії, утвердження національної ідентичності й гідності. На мій погляд, Форум видавців має ввести ще дві номінації: «За найкращу ідею книжки для суспільства» та «За найвлучнішу назву та її змістовне розкриття». Саме книжка «Сила м’якого знака, або Повернення Руської правди» в цих номінаціях заслуговувала б на Гран-прі, оскільки повертає нас до своїх витоків, до самих себе, здавалося б, через таку дрібницю — всього-на-всього через літеру «Ь», а вага цієї літери — величезна, і коштує вона нам у певному сенсі відчуття тотожності, відчуття майбутнього.
«Сила м’якого знака» є насправді народною історичною енциклопедією, яка має стати настільною книжкою для кожної української родини, для кожного громадянина України, для кожної бібліотеки — від маленького населеного пункту аж до українського зарубіжжя, яке теж дуже потребує саме таких правдивих історичних джерел для збереження національної ідентичності за межами рідної Батьківщини. А українців за кордоном — немало, за різними оцінками — від п’яти до п’ятнадцяти мільйонів.
«Сила м’якого знака» має стати своєрідною історичною Біблією, яка не дасть заблукати у складних історичних переплетіннях, проллє світло, допоможе вибрати правильні орієнтири, згуртувати українців. Вона має стати своєрідною національною ідеєю для широкого загалу всього українства. Але книжку потрібно дуже уважно читати й аналізувати. На одному з конгресів Міжнародної асоціації україністів я запитала Ліну Костенко після її блискучої доповіді, чому вона так мало друкується у ЗМІ, чому ми так мало її чуємо. Ліна Василівна відповіла, на мій погляд, дуже несподівано: «Мене погано читають». Тож мусимо навчитися вдумливо читати — читати книжки класиків і книжки з Бібліотеки «Дня», а особливо — «Силу м’якого знака».
Хочеться висловити безмежну вдячність Ларисі Олексіївні, усьому творчому колективові газети «День» та її авторам за потужну інтелектуальну працю, привітати із п’ятнадцятиріччям і побажати все вище й вище підніматися в успіхах — для добра нас усіх, для добра нашої державі, для повернення України до європейської родини.
