Про це говорять наші сьогоднішні експерти, маючи на увазі, що зокрема процес читання допомагає їм у віднайденні гармонії та рівноваги. Бо кожен з них мав із книжкою стосунки змалечку. І вони з віком поглиблювалися.
Геннадій ХАРЧЕНКО, бізнесмен, Київ:
— Я зараз не так багато читаю, як п’ять-десять років тому. Це зумовлено тим, що керую великою компанією, а, отже, часу вистачає хіба на ділову літературу і періодику.
Мені завжди хотілося досягти успіху. Я добре усвідомлював, що успіх — це знання. Крім того, наприкінці 1970-х — на початку 1980-х років панував культ книжки. Письменники збирали повні зали і стадіони. За книжками вистоювали довжелезні черги, обмінювали макулатуру на дефіцитні видання та цілі серії... Зрештою, приємно було спілкуватися з освіченими, інтелігентними людьми.
Саме зараз читаю три книжки. Дві привезено з Лондону. Щоправда, одна — мною, друга — моїм товаришем. Перша написана у формі щоденника. Її автор — популярний телевізійний ведучий, один із авторів рейтингової програми «Top Gear» Джефрі Клаксон. Хто написав другу, достеменно не пам’ятаю, але у ній захопливий динамічний сюжет. Вона про молоду особу, яка приїхала з провінції до столиці Великої Британії, де досягла неабиякого успіху, наполегливо долаючи перепони. І, нарешті, третя — це «Біблія менеджера», до якою періодично повертаюся.
Я люблю детективи Агати Крісті, Артура Конан Дойля, Ѓілберта Честертона... Раніше захоплювався творчістю Гоголя і російською класикою: творами Пушкіна, Лєскова, Лермонтова (особливо його кавказькими оповіданнями), Толстого, Тургенєва, Достоєвського... Не так давно перечитував Гоголя. Це аж ніяк не було спричинено святкуваннями 200-ліття з дня його народження. Просто Гоголь завжди актуальний. Те, що він, наприклад, описав в «Мертвих душах», на жаль, досі коїться в нашому суспільстві. А ще перечитав Тургенєва «Записки мисливця». На мою думку, сучасні письменники більше звертають увагу на сюжетну лінію, натомість класики — на деталі. Той же Тургенєв штрихом до штриха ніби вимальовує сюжет.
У мене підростає син. Одне із правил, яким керуюся в його вихованні, — не змушувати сина щось робити, що називається, з-під палки. Він сам читає чимало. Щоправда, здебільшого йому цікава інформація. Приміром, історії улюблених рок-гуртів. Я ж м’яко натякаю, аби брався за класику. Але, мабуть, усьому свій час. Мій хлопець шукає інформацію переважно в інтернеті. Я ж консерватор. Ніколи не читаю електронних книжок — надаю перевагу видрукуваним. Так само «не стягую» фільми з усемережжя, а купую їх на дисках. Це пояснюється просто: ми із сином належимо до різних поколінь.
Книжки купую сам. Також мені їх дарують. Буває, ті, що дарують, підказують, які б то ще взяти прочитати. Я теж їм рекомендую деякі книжки. А читачам «Дня» (дуже поважаю це видання і розумію, що вашу аудиторію складає думаючий читач) радив би Ричарда Денні «Мотивація для перемоги». Купую тільки ті бізнесові книжки, що перевидавалися щонайменше тричі. Згадана якраз перевидана втретє чи навіть учетверте. А з художньої літератури рекомендую Поля Лу Суліцера «Золотий король». Там піднімаються усі ті питання, які цікавлять освічених і глибоких людей, тобто питання екології, спокуси грошима, людяності... Головний герой, ставши мільярдером, зумів залишитися собою. Недаремно кажуть, що найважливіше — жити у відповідності з собою.
Михайло СЛАБОШПИЦЬКИЙ, письменник:
— Читання — це спосіб життя. Мій батько був директором будинку культури. І якось згоріла бібліотека, що там містилася. А те, що вціліло, перенесли у наш дім. З того часу я практично увесь час читаю. Одним словом, як інфікувався читанням, так і до сьогодні. Зрештою, приблизно півтора десятиліття був професійним критиком. Природно, що намагався знати все, що робиться в літературі. За інерцією це роблю досі. Крім того, є звичайне бажання пізнати якісь унікальні книжки. Приміром, нині перебуваю під враженням дивовижної книжки «Исследование способностей к наукам». Її автор — іспанський монах, лікар і філософ доби Середньовіччя Хуан Уарте. Його цікавило тоді те, що цікавить нас нині. А саме: чому одні люди мають інтелект, а інші — ні; чому ті, хто володіє феноменальною пам’яттю, трапляється, не мають здібностей до аналітики; врешті, чому особи, схильні до аналітичного мислення, можуть бути такими забудьками... І поряд видання, яке би порадив прочитати особливо політикам. Це — «Акцетуирование личности» німецького психіатра Карла Леонгарда. Вона цікава не тільки тому, що цей видатний психоаналітик пропонує свою класифікацію психологічних типів, психічних аномалій, а також і тим, що у її другій частині він ставить діагнози героям світової літератури: Дон Кіхоту, Отелло, Гамлету... У згаданій праці філософія, психіатрія і світова класика під дуже цікавим кутом інтерпретована.
Я «ковтаю» багато книжок на теми, які цікавлять мене як письменника. Відомо, якщо хочеш написати серйозний твір, то повинен прочитати цілу бібліотеку. Давно пишу біографічний роман про Михайла Коцюбинського. І тут натрапив на корпус видань київської «Темпори», присвячених Євгенові Чикаленку. Треба сказати, що це — дорогоцінний доробок для літератури, культури та історії загалом. Залишилися сильні враження від тритомника документальних повістей Григорія Гусейнова «Незаймані сніги». Він — феномен в нашій літературі. Населив випалений степ українською історією. Фактично, її повернув туди. Повернув сотні імен, сюжетів... Мій перелік рекомендованої літератури буде довжелезним. Як ви зрозуміли, у мене роман із книгою...
