Хто над чим нині працює і що останнім часом вийшло друком, чим можна коли не похвалитися, то поділитися? З таким запитанням звернулася до Яни ДУБИНЯНСЬКОЇ, яка не забуває про своє покликання, незважаючи ні на які кризи.
— Перш за все хочу згадати про новий роман «Сад камней» (Москва, «АСТ-Астрель»), який побачив світ наприкінці минулого року. Це історія про жінку-режисера, котра певного моменту у відчаї та гніві кидає все і всіх, сідає на поїзд — їде невідомо куди. І потрапляє до невеличкого загубленого поселення посеред лісу, де з нею починають коїтися дивні речі: надходить посилка на її ім’я, потім — лист від давно померлого чоловіка, вона намагається розплутати ці загадки... Це роман про те, як творча людина може витворити власну реальність і чого це їй коштуватиме. Про те, що все вигадане вже існує.
Щоправда, на жаль, на українських книжкових полицях я цього роману так і не побачила. Його були завезли на Петрівку, але, звісно, відразу ж розкупили, й більше нема. Ця проблема, до речі, стосується не лише моїх книжок, а й усіх, що видаються в Росії не масовими накладами: до нас вони просто не потрапляють. Читачам залишаються інтернет-крамниці.
Крім того, луганське видавництво «Шико» перевидало два мої ранні романи «Лестничная площадка» і «Финал новогодней пьесы» разом із оповіданнями, написаними в ті ж роки.
А ще я взяла участь у двох дуже різних і дуже цікавих «колективних проектах». Щиро раджу: збірка «Классициум» (Москва, «Снежный Ком-М») — гра сучасних фантастів «у класики», блискучі стилізації під відомих письменників — від Уелса і Джека Лондона до Набокова і Шукшина, якби вони жили в часи бурхливого освоєння космосу та інших планет. І «Соломонова Червона зірка. 25 регіонів України» (Київ, «Темпора») — збірник есеїв, що їх писали українські письменники про свої рідні місця, така собі приватна географія. У першій я «відповідаю» за Сергія Довлатова, в другій — за Крим.
Цього року сподіваюся побачити друком новий роман «Пансионат», повість «Наследник», декілька нових оповідань. А зовсім новий роман уже в роботі. Завжди має бути щось нове в роботі, інакше починає здаватися, наче щось не так у житті.
