У часи нестабільності та невизначеності хочеться знайти позитив. Хоча б у чомусь. Для одних це — нове хобі, для інших — зміна обстановки, а хтось знаходить моральний спокій у книжках. Останніх — більшість, незважаючи на зайнятість у навчанні, роботі, сімейному житті, час для книжки знаходимо завжди.
Володимир ОНИЩЕНКО, художник-кераміст:
— Два тижні я перебував на виставці кераміки в Донецьку і щойно повернувся до Києва, тож дещо було не до читання. А в цілому книжки — частина мого життя. Перед від’їздом читав про Михайла Бойчука. Книжка тільки-но вийшла друком у видавництві «Оранта». (Михайло Бойчук — український художник, маляр-монументаліст. — Авт.) Вона дуже цінна для мене як митця, оскільки в ній зібрані всі твори Бойчука. Виявляється, його роботи є по всій Україні, найбільше — в Львові та Києві. Упорядкувати їх взявся збирач зі Львова Тарас Лозинський. Він перефотографував картини, додав коментарі мистецтвознавців, і вийшло ДЕЩО.
Перед цим читав «37 імен бойчукістів» — про учнів художника. Ще не закінчив «Кобзар» в оформленні Василя Седляра (нове видання «Кобзаря» Тараса Шевченка з ілюстраціями Василя Седляра (1899—1937) нещодавно презентували в Києві. Це спільний проект двох видавництв — «Дух і Літера» та «Оранта», приурочений до 110-річчя від дня народження художника, це перша після 1933 року спроба перевидання «Кобзаря» з його ілюстраціями. — Авт.).
Наскільки я знаю, «Кобзар» 1932 року був знищений, залишилося тільки декілька його екземплярів. Шевченко розмалював їх аквареллю і один подарував своїй подрузі — Оксані Павленко, з якою хотів одружитися. Але поета в 1937 році арештували, а Оксана виїхала до Москви, де прожила все життя (до ста років) і зберегла цей «Кобзар».
Для мене не принципово, хто видає ту чи іншу книгу, але люблю ті видавництва, які роблять це якісно і з думкою про читача. На жаль, поки не було особливо часу читати, бо всю увагу зосередив на виставці. Та зважаючи на творче й мандрівне життя, все-таки встигаю приділити час книгам. Вдома в мене дуже велика бібліотека, намагався навіть менше купувати, але як пройти повз книгу, коли вона цікава, і не придбати собі? Дуже багато віддаю книг Національному музею-заповіднику українського гончарства в Опішному.
Читати можу стільки часу, скільки хочеться, хоч зранку до вечора чи навпаки. Читання допомагає мені в творчості, бо іноді в книжці знаходиш ідею, образ, а ще книжка дає багато для роздумів.
Максим СТРІХА, доктор фізико-математичних наук, віце-президент Асоціації українських письменників, віце-президент Академії наук вищої школи:
— Читання — це моє життя. Я читаю те, що може дати найбільше задоволення, найглибше переживання, спонукує до фокусування та самовдосконалення. Людина має читати, навіть попри те, що існує багато інших задоволень.
Читаю фахову літературу, зараз дуже багато цікавих робіт про двовимірний вуглець, який, можливо, зробить переворот в електроніці. Крім того, ситуація зараз така, на жаль, що мене спонукала до перечитування старої доброї класики. Це міг бути й «Кобзар» старовинних видань, сказати б, востаннє перечитував «Кобзар» 1857 року. Це і дуже цікава біографія Марка Вовчка, до речі, видана у 20-х роках минулого століття. Із сучасної літератури — європейський бестселер Мюріель Барбері «Елегантна їжачиха» в прекрасному українському перекладі Євгенії Кононенко. Текст водночас іронічний, дуже сумний і все-таки лишає певну надію, дуже корелює нашу сьогоднішню ситуацію.
Нині в зв’язку із ситуацією, яка є дуже невеселою, я віддаю перевагу випробуваній класиці, від якої знаєш, чого чекати, і прогнозуєш її результат. Коли кажу «невесела ситуація», то маю на увазі не літературу. Тут все йде непогано. Наша література — європейського й високого рівня. Але інша річ, еліта нашої країни часто не має уявлення, що в них є така література. Це радше проблема еліт, а не літератури. А в країні все розвивається не дуже весело, навіть не видно якихось оптимістичних прогнозів. Тому й шукаєш порятунку хоча б у книзі.
Я б радив читати українцям у такі часи щось позитивне. Хотів би нагадати, що є хороша українська та світова класика в українських перекладах. Нині, коли очевидно, що влада чинитиме наступ на українство в усіх його проявах, дуже важливо підтримувати цю літературу, хоча б прийти в книгарню, купити щось зі світової класики у хороших українських перекладах. І це буде реальною справою, щоб захистити україномовний сектор. Бо якщо ми його не захистимо зараз, цього ніхто не зробить. А держава навіть з часом захищати його не буде.
Ольга ЧУПИС, студентка історичного факультету Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка:
— Кожна прочитана мною книга займає певне місце в моїх думках і душі. Я чесно не можу сказати, яка з них є моєю улюбленою. Усі настільки різноманітні, їх тематика по-своєму цікавить мене. Тому в моєму книжковому «меню» бувають і художні, і наукові, і пізнавальні видання. Часто читаю те, що радять друзі та знайомі. Все-таки, коли книга має хорошу рекомендацію від багатьох людей, зменшується імовірність, що вона мені не сподобається.
Останнім часом, на жаль, читати доводиться дуже рідко, адже багато часу забирає навчання: державні іспити, захист диплому та інші передвипускні проблеми! Взагалі, люблю класику, історичні романи (і не через те, що вчуся на історичному факультеті). З недавніх пір захоплююсь сучасною українською літературою: творами Любка Дереша, Оксани Забужко та іншими сучасними авторами. Хочеться бути в курсі книжкових новинок, особливо приємно, коли знаходиш поміж них щось своє, те, що називають «книга для душі».
Нещодавно подруга порадила мені почитати прозу Любові Клименко, що я і зробила. Поки що встигла ознайомитись із небагатьма її оповіданнями, прочитала лише «Порядна львівська пані» та «Великий секс у Малих Підгуляївцях». Це такі собі гумористично-еротичні оповідки. Влучний гумор, доданий до інтимних перипетій, робить прочитання роману легким та ненав’язливим... Прочитайте, насмієтесь від душі. Усі, кого я знаю і хто читав її книжки, були в захваті. У нашій скрутній ситуації — саме те, що треба.
У мене є погана звичка — починаю читати й не дочитую до кінця. Так трапляється з книжками великого обсягу. Хоча кількість сторінок для мене не важлива, головне — щоб було цікаво. Та хоч що б я читала, зазвичай, кожна книжка приносить мені моральне задоволення.