Нова книжка Михайла Слабошпицького «Наближення до суті. Літературні долі» — це 35 літературних доль. Від Аcтольфа де Кюстіна та В’ячеслава Липинського до Василя Голобородька та Наталі Дзюбенко-Мейс автор представляє читачам власний особливий погляд на письменників з різних країни та епох. І хоча переважають у «списку», зрозуміло, майстри пера з України, у виданні можна знайти також представників білоруської та азербайджанської літератур. До слова, з деякими текстами з нової книжки читачі «Дня» вже мали нагоду познайомитись у матеріалах Михайла Слабошпицького для нашого видання (див., наприклад, статтю «Анар, який не має кордонів» у №43 від 13-14 березня ц. р.)
«Мені здається, цінність цього видання полягає, зокрема, в тому, що до нього увійшли тексти, написані в різні часи — 1990-го, 1993-го, 1995-го років, — розповідає в коментарі «Дню» Михайло Слабошпицький. — Вони відтворюють погляд зсередини, передають тодішню атмосферу. Доводиться констатувати, що у нас, на жаль, склалася тенденція, коли біографічний матеріал не беруть до уваги. Переконаний, що письменник — це не лише ті події, які відбуваються довкола і впливають на нього, але також і те, що було з ним у минулому. Саме тому й жанр книжки я визначив категорично — не портрети, не нариси, а саме літературні долі. Використовую біографічні акценти, щоб пояснити появу або особливості тих чи інших творів, прояснити художні мотивації автора. Книжка — трохи еклектична, але це був свідомий крок. Раніше, до того як почав займатися біографістикою, я працював винятково як літературний критик — написав сотні статей, літературних портретів для періодичних видань. У цьому ж виданні звертаюся лише до тих постатей, літературні долі яких видались мені в чомусь характерними й показовими для української літератури. Загалом же матеріалів у мене набереться на п’ять-шість таких томів. «Наближення до суті» — це ретроспекція та підсумок, своєрідний «реквієм» по критиці, яку писав раніше. Мої майбутні плани більше пов’язані з художньою біографічною прозою». За словами Михайла Слабошпицького, нині на своє завершення чекають книжки про Никифора Дровняка та Василя (Вільяма) Курилика.
Презентація нової книжки, яка днями відбулася в київській книгарні «Є», стала справді знаковою подією. Невеличке підвальне приміщення на вулиці Лисенка заледве змогло вмістити всіх охочих. А було серед них чимало людей непересічних для української літератури, про багатьох з яких Михайло Слабошпицький написав у своїй книжці: Юрій Мушкетик, Дмитро Павличко, Володимир Базилевський, Юрій Щербак, Наталя Дзюбенко-Мейс, Валерій Гужва, Павло Мовчан, Іван Корсак, Любов Голота, Григорій Гусейнов. Гості зустрічі стали свідками цікавої дискусії щодо взаємин літератури та літературознавства, а також щодо творчості Михайла Слабошпицького. Сам же автор не почав, як це часто трапляється, узурпувати доступ до мікрофона і за своєю звичкою більше слухав, ніж говорив.
Як слушно зауважив модератор зустрічі директор Інституту української мови НАН України Павло Гриценко, в описі книжки є суттєва неточність, адже насправді йдеться не про 35, а радше про 36 літературних портретів. Адже присутня в текстах глибока авторська позиція Михайла Слабошпицького утворює його цілісний літературний автопортрет. «Ті, про кого написав Михайло Федотович й сам автор — це співтворці української літературної мови, — вважає Павло Гриценко. — Ми можемо знайти тут чимало неологізмів, поглиблення змісту вже відомої лексики, красиві повороти метафорики, епітетики. Коли я перечитав низку творів Михайла Слабошпицького й написав нарис про його мову, був надзвичайно здивований кількістю інновацій. Можемо говорити про певну мовну специфіку, властиву саме для цього автора. Це, наприклад, стосується префіксації. Йдеться про справжню майстерню художнього слова! Цінність цієї книжки також в тому, що тут, на відміну від багатьох постмодерністських літературознавчих досліджень, присутня власне література, її дух».
За словами письменника й літературознавця Володимира Базилевського, Михайло Слабошпицький є одним з найчитабельніших українських критиків. «Бути прочитаним ним — престижно, — вважає Володимир Базилевський. — Завдяки його авторитету утверджувалися репутації багатьох письменників. Попри поширене нині доволі зневажливе ставлення до цієї дисципліни, слід сказати, що в історії культур різних народів були періоди, коли саме літературні критики ставали володарями дум свого покоління. Не кожен з тих, хто пише статті та рецензії, є літературним критиком. Критик — це відчуття істини на «підшкірному» рівні. Переконаний, що без дару аналітика, який є у Михайла Слабошпицького, ми б не мали його книжок про Тодося Осьмачку, про Олексу Влизька та багатьох інших. Він володіє найголовнішим — гострим критичним чуттям. Михайло Слабошпицький — доказовий й логічно вмотивований, подеколи іронічно-споглядальний або й саркастичний автор. Він може помилятися в частковостях та деталях, але не тоді, коли йдеться про напрямні руху таланту».
Як зізналася письменниця й редактор тижневика «Слово Просвіти» Любов Голота, попри знайомство з багатьма персонажами книжки, вона знайшла в ній чимало нового для себе. «Дивовижно, як Михайлові Слабошпицькому вдалося пов’язати таких різних людей в один потік, який дає змогу побачити тяглість літературного процесу, — розповідає Любов Голота. — Кожний твір й кожного автора, про якого планує писати, він обирає дуже пильно. Створюючи для цієї людини своєрідне літературне пророцтво, Михайло Слабошпицький уважно стежить, чи збувається воно — на відміну від багатьох критиків, він ніколи не кидає своїх героїв. Михайло Слабошпицький — справжній «літературний вожак», який формує когорту, що до неї хоче потрапити кожен».
Слова Любові Голоти у своєму виступі підтвердив письменник та дипломат Юрій Щербак, який зізнався, що свого часу саме статті Михайла Слабошпицького спонукали його повернутися до літератури. А письменник Валерій Гужва назвав стиль автора «людським, сердечним й теплим» літературознавством. Серед інших запам’ятався й виступ актриси Наталі Сумської, яка виконала для присутніх пісню Олександра Ігнатуші «Мрія про Україну». Вже після завершення зустрічі Михайло Слабошпицький ще довго залишався на місці, роздаючи автографи й спілкуючись із читачами.
