Традиція книжкового подарунку триває – як би не змінювалися комунікативні реалії. І це чудово. Так твориться і святковий затишок, і культурна тяглість. Отож, «День» вирішив запропонувати нашим читачам 7 цікавих і гарних книжок 2016 року, що їх можна покласти під ялинку близьким людям, зустрічаючи рік 2017-й. Хоча насправді вибір значно ширший, що не може не тішити.
Минуле для майбутнього
Роман „Забуття” Тані Малярчук, визнаний найкращою книжкою 2016 року за версією Бі-бі-сі Україна, неодмінно повинен з’явитися на полицях усіх її шанувальників і тих, кому просто не байдужі тексти з хорошою історичною основою. Адже цього разу головним героєм письменниця обрала досить неочікувану і дещо обділену увагою постать українського історика та діяча В’ячеслава Липинського. Великий синій кит забуття пропливає біля всіх і кожного, для нього байдуже, чи стирати наші приватні спогади, чи викреслювати зі сторінок визначних особистостей. І тому авторці нічого не залишається як витягти сітями свого письма на поверхню цього дуже оригінального затонулого, побіжно зачерпнувши різних уламків та мушель з історії свого власного життя, усередині яких трапляються справжні перлини образів та метафор. Хто ж був цей польський шляхтич Вацлав Ліпінський? Чому на початку ХХ століття він пішов „проти шерсті” та став В’ячеславом? Що ми знаємо про українське віденське емігрантське середовище? Чому в сімейній пам’яті українців так мало залишається? Таня Малярчук дарує нам частину минулого, щоб з ним було зрозуміліше майбутнє.
Чудовий мотиватор
Наступна книжка – вдалий подарунок для тих, хто цінує якісний український нон-фікшн. „Як писали класики” літературознавця, критика, доцента Національного університету „Києво-Могилянська академія” Ростислава Семківа вже встигли охрестити своєрідним must read’ом для усіх, кого бентежать питання доброго письма, універсальних і не дуже секретів улюблених авторів або шляхів до популярності. Не випаково книжка з’явилася у новому видавництві „Pabulum” (у перекладі з латини – „їжа для розуму”), за сприяння Центру літературної освіти – лекторію для усіх, що прагне спробувати себе в літературі. Семеро майстрів – Агата Крісті, Джорж Орвелл, Рей Бредбері, Курт Воннегут, Мілан Кундера, Маріо Варгас Льйоса, Умберто Еко – на прикладі власного життя та підходу до письма дають дуже практичні поради тим, хто пише, розповідають про натхнення та працю. Стиль книжки – живий та дотепний. Ростислав Семків зробив усе, щоб ви змогли почути класиків, немов давніх друзів. Ця книжка є справжнім мотором можливостей – вона чудово спонукає до здійснення задумів та мрій не лише тих, хто прагне писати.
Віра і дива
Книжки „А-ба-би-га-ла-ма-ги” більшість із нас знають як шедеври сучасної української та світової ілюстрації. Знайомі з дитинства сюжети класичних дитячих казок проступають на сторінках з сучасною силою, сповнені свіжих деталей та атмосфери. Серед ілюстрованих новинок – книжка Вільгельма Гауфа „Маленький Мук” роботи молодого графіка Ростислава Попського. Тут варто згадати, що цей талант, такий близький до стилю Владислава Єрка, прийшов до ілюстрації відносно недавно. Як сказав про художника видавець Іван Малкович: „П’ять років тому він надіслав кілька своїх малюнків і несподівано для себе отримав пропозицію на співпрацю, що докорінно змінило плин життя молодого держслужбовця. Відтоді його майстерність зросла просто неймовірно, а надто якщо взяти до уваги той факт, що його єдина мистецька освіта — дитяча художня школа. Чим не початок нової казки?” Отож, під обкладинкою – направду чудесні історії – від пригод Маленького Мука до розкішних малюнків художника.
Сестра моя, Софія
Серйозна книжка від газети „День”, привід для роздумів і порівнянь. Це – збірка есеїв і статей „Сестра моя, Софія”, присвячених Болгарії, країні близькій до нас, розташованій від України по діагоналі Чорного моря, але разом із тим такій, що про неї ми знаємо речі лише геть елементарні. Тож почитати є про що. Про впливи давньої Болгарії на культуру, мову та релігію Русі й про зворотний напрям культурного обміну. Про наші спільні військово-політичні перипетії тих часів. Про ідейну і не лише ідейну взаємодію часів романтичного націоналізму, становлення ідентичності. Або про двадцяте століття – коріння багатьох сьогоднішніх радощів і бід. Як жилося Болгарії в тіні відразу кількох імперій? Як намацувала вона свій власний шлях у драматичній міжвоєнній Європі? Де витоки сумнозвісних болгарських сентиментів до Росії й наскільки вони, ці сентименти, всеохопні? Одним словом, це видання – добра ілюстрація старої істини: наново осмислюючи своє місце в світі, відстоюючи його, завжди варто озирнутися по боках, оцінити диспозицію, і вже зовсім ідеально ще й поглянути на себе з боку.
Інтелектуальні обладунки
Ми би усі хотіли залишити ці слова у старому році, але… Війна, про яку говорить Оксана Забужко у книзі вибраних текстів 2012-2016 років: есеїв, інтерв’ю, спогадів „І знов я сідаю в танк…” триває не з кулями та „градами”, а з інформаційними маніпуляціями. Вона не почалася кілька років тому і навряд чи припиниться одразу, з будь-яким перемир’ям. „Цей ексклюзивний репортаж із гарячих точок інформаційного фронту” розкриває перед нами найширшу перспективу: від Майдану до його передумов, від пошуку анфасів Києва, Харкова, Донецька до профілів Юрія Шевельова, Леоніда Плюща, Євгена Сверстюка, Василя Лісового, від аналізу європейських подій останніх десятиліть до культурної непрочитаності України. Письменниця як завжди блискуча у своїх порівняннях та аналогіях, тому мандрівка її текстами перетворюється на справжню пригоду і певною мірою на випробування. І тим ментально озброєнішими залишаються читачі, тому нова книжка публіцистики Забужко – це своєрідний інтелектуальний шолом, обладунок, який, звісно, нікому не завадить.
Чарівні речі
„Скриня. Речі сили” – це ексклюзивне подарункове видання, український бренд-бук, те, за чим можна легко знайти „своє”. Нам залишилися старовинні речі чи пам’ять про них, це справжні скарби, що більше відходять у минуле, як обличчя предків. Як зазначають укладачі: „Ми об’їхали цілу країну у пошуках народних скарбів та уклали список українського must have: того, що повинно бути у серці і в хаті кожного українця. Зібрали і акуратно поскладали у скриню-ковчег, аби врятувати від глобалізаційного „потопу” і повернути у наші домівки.” Тут і вишивка, і дерев’яна пластика, і прикраси, і побутові речі, й орнаменти, словом, увесь той ужитковий пласт, що своєю майстерною простотою містить у собі народний „код”. У пору свят зі скрині діставали найцінніші речі, чому ж ми повинні відмовляти собі у цьому ритуалі сьогодні, позбавляти себе сили? До речі, на сайті творців, „Видавнитцва Старого Лева”, ви знайдете посилання і на інтерактивну версію книжки.
Лялечка
Цього року було чимало достойних поетичних новинок. Книжка „Лялечки” Оксани Куценко безперечно належить до тих, що поєднують у собі вишукану майстерність письма, експеримент та стильність у всьому: від метафор до оформлення Анасасії Стефурак, від особливого темпоритму до алюзій. Взагалі добра поезія просто є, вона не потребує бути ані гучною, ані тихою, її просто хочеться перечитувати ще і ще – пастельну і норовливу, римовану чи верліброву. Це книга „здебільшого про те, що всі ми трохи заховані, трохи занурені у свої власні схованки-лялечки. Але так не триватиме вічно, адже лялечка – це стан перед великою зміною, перед трансформацією... ”.
