Днями у Києві в Музеї Лесі Українки відбулася презентація двотомника «Вибраного» Тараса Франка (Івано-Франківськ, 2015), що його упорядкували Євген Баран і Наталя Тихолоз. На жаль, Євген Баран відвідати подію не зміг.
У книзі подано художню, наукову, мемуарну та епістолярну спадщину Тараса Івановича Франка (1889—1971) — другого сина Івана Франка, класичного філолога, перекладача, літературознавця, письменника, педагога і мемуариста. Двотомник є першим найповнішим виданням творів письменника, підготовленим до 125-річчя від дня його народження.
За словами співупорядниці видання, кандидата філологічних наук, старшого наукового співробітника Інституту Івана Франка НАН України Наталі Тихолоз, колеги-дослідники спочатку скептично ставилися до ініціативи вивчати творчий доробок дітей Івана Франка, керуючись стереотипом, мовляв, «природа відпочила...». «Тарас Франко не любив, коли його кликали «Івановичем», був дуже скромним. Хоча він ніколи не претендував на славу батька, їхні погляди на багато речей були близькими. Для прикладу, стаття «По той бік добра і зла», у якій Тарас Іванович аналізує різні галузі нашого життя у багатьох аспектах перетинається з «Поступом» Івана Яковича. Після її прочитання одразу подумалось: «Боже, як його не знищили після цих сміливих текстів!» — розповідає Наталя Тихолоз. За словами дослідниці, складнощі у підготовці видання були також спричинені майже відсутньою, а подекуди й неправильною бібліографією письменника.
Серед гостей заходу був і Роланд Франко — син Тараса Франка та онук Івана Франка, який з гордістю назвав свого батька феноменальним українцем, особистістю з неймовірним розумом та невимушеним, природним почуттям гумору.
«У мене було таке враження, що впродовж року Тарас Франко жив у нас в хаті, — ділиться враженнями від наукового продукту своєї дружини, кандидат філологічних наук, заступник декана факультету журналістики Львівського національного університету ім. І. Франка та відомий франкознавець Богдан Тихолоз. — Переконаний, що наше завдання сьогодні — звести постать Івана Франка з постамента, перетворити з монумента на живу людину, і писати не лише про те, яким він був науковцем, книголюбом, а й як про людину, надзвичайно закохану в природу рідного краю, людину, яка любила збирати гриби, ловити рибу та спорт...» На думку дослідника, вивчення творчої спадщини його дітей — крок саме у цьому напрямку.
Тарас Франко — автор низки віршів і переспівів з античного письменства, оповідань і гуморесок, підручника з історії римської літератури, видань на спортивні теми, розвідок про творчість батька та спогадів про нього, один з упорядників батькового архіву й бібліотеки, січовий стрілець, учитель. На долю Тараса Франка випало багато випробувань, одне із найскладніших — бути сином українського генія. Він з честю впорався із цією нелегкою ношею.
