Книжку «Із творчої спадщини. Сценарії. Статті. Листи» (КОВ АДЕМ України, 2016) було видано режисером, сценаристом, театрознавцем, педагогом Вадимом Калашниковим. Її можна назвати певним підсумком власної творчої діяльності. Вона містить особистий внесок митця до скарбниці українського мистецтва та культури за 60 років його творчої діяльності.
Мистецькі віхи В. Калашникова — праця актором у театрах Миколаєва та Харкова, згодом посада завідувача літературної частини Київської філармонії, робота режисером Укрконцерту, головним режисером Київського Театру поезії та Театру-студії «Маска». Значну частку професійних знань було віддано
В.Калашниковим педагогічній роботі. Він — професор кафедри режисури Державної академії керівних кадрів культури та мистецтв, викладав режисуру у Національному університеті культури та мистецтв. А ще він написав велику кількість сценаріїв, за якими ставив численні шоу-програми, масові видовища, театралізовані концерти, дійства, літературно-музичні композиції, фольклорно-етнографічні свята. Також В. Калашников — автор п’єс, документальних монодрам, інсценізацій, композицій, поетичних вечорів, за якими здійснював постановки. Його доробок умістився у шість книжок, які В. Калашников видав за увесь період роботи.
Маючи батьків-акторів, які свого часу працювали у театрах Миколаєва, Вадим Федорович виріс, як то мовиться, за лаштунками, тому закохався у мистецтво театру назавжди, присвятив служінню йому своє життя. Тож тяжіння до театру, режисури, мистецького слова є зрозумілими.
В останній книзі В. Калашникова можна ознайомитися з текстами сценаріїв тематичних вечорів, присвячених творчості Тараса Шевченка, Олега Ольжича, мистецьких свят «Боромля-93», «Афганський вітер», «Зеленеє жито, зелене!», «Будь славен, Глухове!», «Козацькому роду нема переводу», фольклорного дійства «Українське подвір’я», лялькового вертепу «Диво-торба», дізнатись про десятки мистецьких концертів, урочистих вечорів, авторських звітів, бенефісів у постановці В. Калашникова.
Розділ «Статті» представляє його доробок як мистецтвознавця. Перша стаття датована ще 1959 роком. Відтоді він активно пропагував друкованим словом творчість відомих майстрів художнього слова, популярних акторів-читців Анатолія Паламаренка, Бориса Чернова, Сурена Кочаряна, Володимира Ларіонова, Олександра Лєсникова, Тамару Малишевську, Ростислава Івицького, Людмилу Джигуль, Петра Кисельова, В’ячеслава Сомова. З погляду зафіксованого фактажу, цікавою видається стаття «Від міського огляду-конкурсу до заслуженого визнання», де автор подає розлогу картину часів діяльності самодіяльних столичних театральних колективів та митців аматорського розмовного жанру.
Зразки фотоархіву В. Калашникова презентують цінні моменти його режисерської та виконавської творчості, фотографії дитинства, батьків-акторів. Зміст світлин перегукується з об’ємним розділом книжки — листами до матері, актриси Віри Федорівни Калашникової. Листи, за думкою автора, — «ніби звіт про зроблене, і водночас у них відверто про себе, своє особисте життя й долю, своє покликання і творчість, про стосунки митця і влади, мистецтво інших. Листи — це історичні документи минулого, вони висвітлюють різні якості автора й доби, у якій він жив і творив. У листах я постаю відвертим, несподіваним, різноманітним». Особистісний зміст листів, втім, дає відчуття тодішньої епохи. Те, як спілкувались представники інтелігенції, дає можливість дізнатися про справжні запити людей, їхні інтереси, ставлення до того, що відбувалось тоді у навколишньому житті. Тут присутній той особливий присмак теми «людина-час», яка сприймається плідним моментом фіксації означених суспільних процесів, що ілюструють розвиток української культури та мистецтва так, як його побачив певний митець.
Книжка Вадима Калашникова демонструє, що через долю однієї людини можна впізнати риси часу, відчути подих епохи, яскравий колорит визначеного періоду історії мистецтва та країни.
