«Жодна людина ніколи не була великим поетом, не ставши одночасно одним із глибоких філософів», — казав якось англійський поет і літературний критик Семюел Тейлор Колрідж. Складно підібрати точніші слова, бо справжня, висока поезія спонукає задуматися над ключовими питаннями, осмислюючи й переосмислюючи дійсність. Зокрема, такою нагодою разом з поетами задуматися над важливими темами став літературний вечір Людмили та Бориса Херсонських.
Вірші, обрані Борисом Херсонським для літературноговечора з книги «Будемо теп лом та попелом» (видавництво «Дух і Літера» зараз якраз готує її до друку), вирізняються особливим сприйняттям дійсності, що сповнене незвичних метафор, які водночас апелюють до іншого, сказати б, вічного виміру, де минуле та сучасність ніби співіснують. Наприклад, цитата з віршу «Ще про рецепт фаршированої риби» (ця страва в єврейській кухні має ще назву гефилте фиш):
«Приготовить гефилте фиш
нелегко — знаете сами.
Ее готовят веками, а не часами.
Ее фаршируют невзгодами,
смертью, слезами,
бедностью и богатством
в соотношении постоянном,
приправляют чертой
оседлости, присыпают серым
пеплом Освенцима. Кстати,
размером
этой рыбы могли б позавидовать
кит с Левиафаном...»
Водночас присутнє й іронічне осмислення дійсності, як у вірші «Бежать, но с оглядкой»: «Сказано: истинное богатство приходит к тому еврею, кто бежит от богатства, не стараясь бежать как можно быстрее...».
Вірші Людмили Херсонської слушно схарактеризувала літературний критик Ольга Балла-Гертман: «Херсонська виконує роботу, з якою зазвичай, на великих дистанціях і повільних швидкостях, справляється проза. Вона розглядає і проговорює внутрішнє життя людини в його постійній взаємодії із зовнішнім, у складності його різноспрямованих, конфліктних рухів. Тільки стрімко — спалахами». Це добре помітно, наприклад, у цьому фрагменті з прочитаного Людмилою Херсонською вірша про війну: «Сегодня каждый умеет ответить на вопрос: «Видели вы машину, из которой вам стреляли в спину. Опишите, что видели, куда падали люди или как они падали, как будто бы их убили, как будто бы они споткнулись на каблуках смерти, как скошенная трава, хотите — верьте, хотите — не верьте. Как падает дерево от грозы — тяжело и больно, как вниз шагают с балкона». Спасибо, довольно. Итак, вы слышали очевидцев, теперь о погоде: в Европе — ветер, на коврике у двери — Welcome».
Попри цю різноманітність, є дещо спільне для поезії подружжя Херсонських — глибоке осмислення дійсності.
