Ольга АНДРIЄВСЬКА, піар-менеджер:
— Так давно на очі потрапила одна цікава цитата: «Яблуня щедро ділиться плодами з усіма з однієї-єдиної причини: не віддаючи, дерево помре». Вірю, що і з людьми так само. Останнім часом дуже щастить саме на таких, які не тільки «беруть», а й багато віддають. Себе віддають. Іншими словами — зустріла справді хороших, порядних, чуйних людей. Саме такі особистості роблять баланс, дають рівновагу і створюють гармонію у цьому неврівноваженому світі. Від того є віра і дійсно щира радість, що не все так погано і Світ не без добрих людей. Головне — триматися разом, тоді можна зробити більше корисних і добрих справ. А розчарування? Його не може бути від вчинків, думок, від рішень, бо всі вони похідні від людини. Тому найбільше розчарування, знову ж таки, — в людях, яким довіряєш, яких поважаєш, цінуєш, а вони в один момент тебе підло обманюють. Життя на цьому не закінчується і жити можна — обережніше і розважливіше. Тільки от гірчинка залишається, але і її можна запити ковтком гарячої кави.
Антон БУГАЙЧУК, політолог:
— Завершення 2017-го та початок 2018-го, як це завжди буває на новорічно-різдвяні свята, подарували нам можливість поспостерігати за найбільш яскравими формами культу споживання чи навіть стати його учасниками. Дуже популярними у ці дні були жарти про «зубожілих», які стояли у довгих чергах перед касами супермаркетів, змітали із полиць шампанське, делікатеси, святковий декор чи навіть феєрверки. Хоча чимало українців і справді живуть за умовною межею бідності. Де саме знаходиться ця межа — питання суперечливе, проте ми щодня бачимо на вулицях співгромадян, які не можуть забезпечити для себе та своєї сім’ї базових потреб. Проте, хоч як би там було, абсолютна більшість із нас намагається зробити відзначення Нового року та Різдва особливими. І найчастіше ця особливість, цей контраст із буднями виявляється у більших витратах: на особливі страви, особливу поїздку чи особливий простір для свята. Благодатна пора для закладів торгівлі й турагенцій! А ще — для маркетингових підрозділів чи агенцій, які створюють все нові й нові методи, аби стимулювати нас розкошелитися з нагоди свята.
Але для України вже втретє святкування відбуваються із «тінню війни» — гібридної війни, яку Росія продовжує вести проти нашої країни. Що далі від фронту, то для багатьох вона стає менш помітною, проте один із головних тостів за нашими новорічними столами — за мир. Кожен має своє розуміння того, яким мав би бути цей «мир», проте він бажаний не менше, ніж традиційні «щастя, здоров’я». Надто — у родинах, які відправляли своїх синів та дочок на передову. Можливо, чимало з нас втомилися обмежувати себе, «бо в країні війна», але щоденні зведення із фронту постійно нагадують, що наш затишний святковий простір з ялинками, вогниками та святковими наїдками може зникнути, як у 2014-му зник для жителів Криму та східних областей країни. А тому особисто для мене головними позитивними героями цих свят стали волонтери, які повезли чергові, «новорічні» партії подарунків для військових на передову. Вони подарували частинку нашого мирного, «ситого» свята тим, хто його нам забезпечив.
Михайло ІМБЕРОВСЬКИЙ, депутат Волинської обласної ради:
— Ейфорія після повернення з полону та теплих зустрічей по дорозі додому помаленьку проходить, і настають звичайні будні, а з ними і звичайні життєві клопоти.
Знаючи особисто, як важко адаптуватися до життя після тривалої відсутності, а після дворічного перебування у полоні — і поготів, напередодні свят вирішив провідати Володимира Гізуна у Любохинах, що на Старовижівщині.
Адже важливо, що хлопців гарно зустріли, але не менш важливо, щоб про них не забували, і саме тому ми поспілкувалися з Володимиром, його матір’ю, братом про їхні проблеми і потреби, яка потрібна допомога. Звичайно, проблемою номер один є здоров’я — як Володимира, так і його матері Тетяни Євстахівни, адже два роки переживань підірвали її здоров’я, і вона має проблеми із серцем. Володимир наразі відбув у свою військову частину в Запоріжжі, де вирішуватиметься питання подальшого проходження служби та, скоріше за все, демобілізації, а потім лікуватиметься в Києві у військовому госпіталі. А от мамі потрібно організовувати найближчим часом лікування в Луцьку. Також родина потребує проведення в домівку газу, який проходить поруч із хатою, а коштів для документації та технічних робіт катма, от і доводиться, важко працюючи, заготовляти дрова у лісі... Звичайно, я допомагатиму зробити ці найпотрібніші наразі речі й вірю, як сказав Володя, що святий Миколай, якому він молився про своє визволення із полону, допоможе нам і тут — у мирному житті.
