Минулого тижня роман «Англійський пацієнт» канадського письменника Майкла Ондатже здобув спеціальну премію «Золотий Букер», яку присуджують найкращій книжці за останніх 50 років. Спеціальну відзнаку «Золотий Букер» заснували на честь 50-річчя Букерівської премії, яку 1992 р. і отримав канадський автор.
«Англійський пацієнт» (1992 р.) — знаковий роман М.Ондатже (народився у Шри-Ланці 1943 року). В творі зображено світ у момент цивілізаційних змін, пов’язаних із Другою світовою війною і психологічними зсувами людини внаслідок війни. Геополітика воєнних і повоєнних подій накладається на особистісну історію «англійського пацієнта» — британця, який вижив у результаті падіння літака. Отже, перед нами один із найуспішніших у світовій літературі прийомів: поєднання історичної та особистісної сюжетних ліній.
Майкл Ондатже послуговується вальтерскоттівською моделлю роману, яка завжди мала успіх у читачів. На жаль, у вітчизняному літературознавстві цей твір не був об’єктом широкого літературознавчого зацікавлення, за винятком дослідження Н.Овчаренко («Канадський літературний канон на зламі століть», 2006), однієї кандидатської дисертації та кількох статей. 2016 р. роман було перекладено й видано українською мовою у харківському видавництві «Клуб Сімейного Дозвілля» (переклад з англ. Є.Даскал).
Події у романі відбуваються під час Північно-Африканської кампанії, де одне одному протистояли англо-американські та італо-німецькі війська. Перед нами класичний метафікційний роман, у якому реальність переплітається з художністю і де неможливо встановити, що, зрештою, є вигадкою. М.Ондатже настільки точно, психологічно переконливо зобразив своїх героїв, що в них неможливо не закохатися. Читач переживає те, що розповідає «англійський пацієнт», ніби бачачи усе на власні очі. Роману притаманна особлива вітальність, прагнення до боротьби за життя, якого так мало у світовій літературі від часів Гемінґвея.
Роман було написано 1992 р., а за чотири роки знято однойменний фільм (режисер Ентоні Мінгелла), який здобув дев’ять «Оскарів». Поява роману припадає на час карколомних геополітичних зрушень: впала «залізна завіса», відбувся розпад СРСР, світ почав набувати дедалі виразніших мультикультурних рис. Постмодерністські пошуки уже не могли задовольнити естетичний смак тих читачів, які шанують літературу, яка вміє розповідати історії. І ось у цьому криється успіх роману М.Ондатже, що зміг майстерно розповісти історію зустрічі Північної Америки й Індії (Пенджабу) в стилі «Кіма» Р.Кіплінґа або ж «Життя Пі» Я.Мартеля.
«Англійський пацієнт» має властивість «глибокого занурення» читачів. М.Ондатже — майстер «міметичного» письма. Він працював із архівами, щоб максимально точно наблизити топографію роману до конкретних історичних місць і екзотичних локацій. «Екзотизм» — ще одна риса, яка забезпечує успіх. У романі згадано Сахару, а африканський топос має особливу принадність у літературах англо-саксонського світу, згадати хоча б романи Ґ.Ґріна. Реальними є згадані Гільф-ель-Кебір і навколишня пустеля. Автор мав доступ до архівних матеріалів Королівського географічного товариства в Лондоні. Крім того, в романі цитовано фрагмент зі статті 1924 року Гассанейна Бея «Через Куфру до Дарфура» (регіон на заході Судану), присвячений піщаним бурям. М.Ондатже зумів відтворити перед читачами пустелю такою, якою вона була в тридцяті роки. Під час роботи над романом письменник працював зі статтею «Історичні проблеми Лівійської пустелі» Річарда Бeрманна. Усе це дало можливість написати роман, який підкуповує своєю історичною правдоподібністю. Романтизовані локації завше полонили читачів подібних романів.
В «Англійському пацієнті» згадано такі знакові романи, як «Останній із могікан» Ф.Купера або «Кім» Р.Кіплінґа — зразки творів, у яких оспівано волю до життя, боротьбу людини з ідеологією, що спричиняє війни й протистояння між народами. Н.Овчаренко звернула увагу на те, що в обох романах (Ондатже й Кіплінґа) важливу роль відіграє образ географічної мапи. М.Ондатже написав пригодницько-психологічний роман із зануренням у топографію: з одного боку, перед нами часи Другої світової війни, з другого, це роман, який містить шпигунські таємниці, сцени катування людей, а водночас і романтичного балагурства, притаманного пригодницькому роману в стилі Джозефа Конрада. Автор володіє майстерною здатністю естетизувати опис, надаючи йому мистецького забарвлення.
Імена персонажів у романі мають інтертекстуальний зв’язок зі світом мистецтва (Караваджо). Крім того, часто йдеться про опис межових станів, коли людина зустрічається зі смертю: канадській медсестрі, яка опікується англійським пацієнтом, не раз доводилося бачити процес умирання: і солдатів, і генералів. Траплялися різні прикрі випадки, тож тепер вона придивляється, чи з’явилася піна в кутиках роту після того, як один «небіжчик» раптом «ожив». На першій сторінці Хана порівнює «пацієнта» з Христом, а сама медсестра викликає асоціації з грішницею, що омивала ноги Ісуса та змащувала їх ароматною олією (Євангеліє від Луки 7:38). Хана дбає за «пацієнта» подібно до того, як це робили бедуїни у пустелі.
Одним із об’єктів інтертексту у романі постає «Історія» Геродота. Для головного героя вона ключ до різних географічних загадок. У творі в особливий спосіб переосмислено біблійні легенди. Так, «англійський пацієнт» називає архангелом чоловіка, який лікував його у пустелі (мається на увазі архангел Рафаїл). Війна знищує людську сутність, перетворюючи людину на суб’єкта історії, якої не існує. Минуле постає досвідом травматичного переживання, а майбутнє не має обрисів. Отже, «Англійський пацієнт» — це роман, у якому утверджується людський гуманізм у ренесансному розумінні; він виникає навіть за умов розщеплення ідентичностей.
