Автор «Незаземлених» — американська письменниця українського походження Ірена Коваль. Вона відома нашим читачам своїми драматичними творами, зокрема, «Поганські святі» та «Маринований аристократ», за якими були поставлені вистави у Молодому театрі Станіславом Мойсеєвим.
Новий твір Ірени Коваль (переклад з англійської П. Таращук) — романтична постісторія брата і сестри, які зустрічаються в радянському Києві, щоб нарешті висповідатися і розгрішитися одне перед одним. Така зустріч передбачає суто «профанне» розгрішення, в якому відбувається єднання двох молодих енергій, здатних зберігати чистоту людських стосунків і помислів. Водночас письменниця конструює таку зустріч, коли раціо поволі поступається емоційній пристрасті двох українців, наділених, безумовно, рисами пасіонарності, емоційної та інтелектуальної пристрасності
Історія зустрічі Ірени та Ореста — це постісторія стосовно «історії» Йосипа й Марії, їхніх батьків, жертв комуністичного терору, яким довелося тікати з рідної України до Америки, щоб фізично вижити в умовах імперії зла. Місце зустрічі цієї химерної пари відбувається в постколоніальному часі, порівняно з часом «червоної чуми» 1940-х. Хоча радянський Київ — це особливий постколоніальний наратив, конструюючи який письменниця вдається до численних «антиколоніальних» сюжетів і учинків. Природно, що обожнення убивці, червоного тирана Лєніна, який спочиває в мавзолеї подібно до святого, чиї мощі ніколи не гниють, викликає опір в американських українців, діяспорян, які приїхали на екскурсію до СРСР.
Цнотливо-еротична зустріч Ореста й Ірени у Києві відбувається під пильним оком співробітників КДБ Томенка і Ткаченка, які записують кожне мовлене слово. Шпики — основа нової системи, нової «церкви», в якій ближній ближньому ворог, де кожний може «стукнути» одне на одного. Радянський Київ — світ шпигунів і брехунів, які загалом постають жертвами ідеологічних маніпуляцій вождів-псевдопророків. Ми сміємося з тих бравадних і недолугих промов екскурсоводів, які приховують факти, підтасовують події, оминають неприємні кути історії, але які загалом, немовби зомбі, промовляють завчені мантри...
За принципом дзеркал у романі І. Коваль наявні ультраправі та ультраліві, як у «Мині Мазайлі» Миколи Куліша. Наявність тьоті Моті «гармонійно» поєднана з постаттю дядька Тараса. У «Незаземлених» маємо пані Капустинську та запеклу комуністку пані екскурсоводку, ладну будь-що захищати свою ідеологію від «яструбів Заходу». Тільки-от у М. Куліша жодному з персонажів не було надано переваги, бо кожен — жертва ідеології, який мислить утопічними категоріями. Радянські екскурсоводи — також жертви, раби, які за роки радянської історії стали маріонетками.
Ірена Коваль пише роман про своєрідне продовження ідеї безґрунтянства, наявної в численних статтях і художніх творах українських письменників 1920—1940-х починаючи від Миколи Хвильового і до Юрія Косача чи Ігоря Костецького. Де ґрунт Ірени й Остапа? В радянській Україні, в якій хоча й немає уже трійок НКВД, але так багато фальшувань і брехні? В Америці, яка прихистила стількох українців, але де їм усе одно тоскно від розриву з рідною землею? Можливо, тепер, повернувшись в Україну і з’єднавшись із братом, саме час чинити опір реальності, в якій комунізм має померти?
Твір І. Коваль побачив світ у час декомунізації в Україні. Ідеї, які в романі припадають на 1950-ті роки і пов’язані з викриттям злочинної сутності комунізму, сьогодні нарешті втілено в Україні. «Незаземлені» — це не лише ті, які не в землі, а й ті, в яких струм виходить на поверхню, які, немов розірвані дроти, здатні бути потужною силою перетворення дійсності та усунення перешкод. Роман Ірени Коваль залишає після прочитання відчуття легкості й наповненості, а не спустошеності від марного змагання людини з ідеологією. Можливо, «Незаземлені» цікавий ще й тому, що в ньому представлено український світ діаспори США і світ радянського штибу, показано людське мислення з усіма штампами, стереотипами, забобонами й упередженнями.
