У видавництві Meridian Czernowitz з’явилася друком велика книжка відомого російськомовного письменника й вихідця з українських Чернівців Ігоря Померанцева «Вы меня слышите?». Це збірка дуже різножанрових речей — від абсурдних п’єс до коротеньких радіоесеїв і радіоновин. Власне, радіо їх і поєднує: в деяких із них присутня тема радіожурналістики, інші були створені на радіо та прозвучали свого часу в ефірі, адже Ігор Померанцев після еміграції на Захід наприкінці сімдесятих років двадцятого століття багато працював на радіо Бі-Бі-Сі та «Радіо Свобода».
Але загалом у, сказати б, тематичному фокусі текстів Померанцева, що ввійшли до книжки «Вы меня слышите?» — культура і мистецтво в якнайширшому розумінні. Тобто це може бути питання «археології вигнання» в есеї, присвяченому подорожі до спорожнілих кварталів Кіпру, що утворилися внаслідок поділу острову на дві держави та подальшого «обміну» грецьким і турецьким населенням (раніше ці народи там жили впереміш). Або роздуми про долю і місію поета в наші дні та в інші епохи в різних країнах — тут Померанцев, здається, досить однозначно підтримує концепцію літератури, поезії як передусім естетичної діяльності, а не публіцистичної чи моральної проповіді. Саме таке художнє письмо, за Померанцевим, є автентичним і справжнім, хоча, звісно, завжди привертає меншу суспільну увагу, ніж заангажовані твори тих, хто перебуває на вістрі громадських проблем.
Інше надважливе для автора книжки «Вы меня слышите?» питання — взаємини освіченого, розвинутого прошарку суспільства і влади. Не дивно, що ним переймається людина, яка встигла побути радянським дисидентом і якій довелося з Радянського Союзу «евакуюватися» (принагідно зазначу, що сьогодні Померанцев чітко окреслює свою «проукраїнську» позицію). Ця тема знаходить своє втілення і в п’єсі про те, як КГБ поступово скеровує шляхом компромісів не дуже вольового інтелігента, і, наприклад, у маленьких замальовках про становище «винної культури» в ісламських клерикальних диктатурах, і в історії про розвинуту, недурну людину, яка працювала нацистським дипломатом і навіть кількадесят років потому була переконана, що «просто робила свою роботу». Звичайно, займається Ігор Померанцев і «вужчими», суто естетичними питаннями — наприклад, мотивом вина і його споживання в російській поезії дев’ятнадцятого-двадцятого століть.
Саме ця строкатість сюжетів і реалій, як на мене, робить доволі доступною і читабельною книжку «Вы меня слышите?», насправді при цьому непросту, вишукану та з точки зору стилістики вкрай далеку від масовості. Померанцев взагалі віртуоз у плані стилістики, що особливо засвідчують деякі його на перший погляд далекі від чистої літератури репортажі, новини та інтерв’ю — себто матеріали, в яких далеко не кожен автор подужає продемонструвати тонке володіння формою. Книжка, до речі, має виявитися цікавою не лише поціновувачам літератури та «культурної тематики», а й прихильникам радіо. Адже значну частину цього грубого тому присвячено особливому виміру чи навіть світу радіо (мається на увазі якісне, інтелектуальне радіо з розмовами, монологами, з різною, а не лише модною станом на сьогодні чи на вчора, музикою), його видатним персонажам, його характерним матеріальним реаліям (як-от уже антикварні магнітофонні плівки), його звуковій стихії. Таке перехрестя радіо і літератури виявилося для Ігоря Померанцева вдалою і родючою місциною.
