Коли я запитав Василя Івановича про популяризацію його творчості у зарубіжжі, то дізнався про плідну діяльність щирого друга та шанувальника — письменниці й перекладача української та російської поезії Світлани Лавочкіної (Гітін). Пані Світлана сама пише прозу англійською, що друкується в літературних журналах та антологіях США і Великобританії. У середині 1990-х рр. вона закінчила Горлівський інститут іноземних мов, а нині, разом із чоловіком, фахівцем у галузі математики, та двома дітьми мешкає у музичній столиці Німеччини, саксонському місті Лейпциг. Пані Світлана за останні п’ять років виборола три нагороди: 2015-го — як фіналістка лондонського конкурсу Tibor&Jones Pageturner prize за найкращий дебютний роман, 2013-го — Паризьку літературну премію (присуджується за нові англомовні повісті, переможців визначає міжнародне журі) та 2010-го — у конкурсі коротких оповідань Million Writers Award. Слід зазначити також, що Світлана Лавочкіна є одним із засновників і колишнім президентом Асоціації англомовних письменників Лейпцига — некомерційної організації, що сприяє розвитку міжнародних літературних проектів. Бесідую з пані Світланою по «Скайпу» (Херсон — Лейпциг).
— Як відкрили для себе творчий світ Василя Голобородька?
— Років п’ять тому редактор-укладач однієї з американських антологій світової поезії запитав у мене, чи не знаю кількох українських поетів, твори яких могли б бути представленими в антології? Я ніколи не думала, що доведеться перекладати саме українських авторів (у сфері моїх фахових інтересів завжди була англомовна література). Розпочала пошуки персоналій і поступово, з радістю для себе відкрила нові художні пласти. Насамперед припали до душі твори чудових поетів — Шевченківських лауреатів Павла Гірника та Дмитра Кременя. Переклала кілька їхніх віршів. Якось на очі потрапив вірш ще одного лауреата Василя Голобородька «Подвійна катастрофа», і мені стало остаточно зрозуміло: ось хто мій поет!
Здається, 2010 року я зателефонувала до Луганської обласної бібліотеки з проханням: як зв’язатися з паном Василем? Мене попередили, що Голобородько дуже неохоче йде на контакти, але номер домашнього телефону все ж дали. І ось я, з певним острахом, виходжу на зв’язок. На моє здивування пан Василь виявився виключно відкритою і доброзичливою людиною і одразу дав дозвіл на переклад своїх творів. Він почав надсилати мені свої нові роботи, які було особливо приємно перекладати. Деякі з цих віршів увійшли до згаданої вище антології. Наша дружба-співтворчість триває вже кілька років. Очно з паном Василем зустрітися ще не вдалося, контактуємо через Інтернет і телефон.
— Що можна сказати про особливості перекладу української поезії на англійську мову?
— Слід зауважити, що українська поезія в багатьох відношеннях є загадковою для іноземних читачів. У ній живуть незрозумілі герої, вона сповнена історичних, культурних і політичних алюзій. Якось мене попросили підготувати добірку поезій українських поетів до антології, авторами якої були б люди, які народилися після Другої світової війни. Протягом кількох тижнів я намагалась віднайти вірші, зрозумілі міжнародній аудиторії, але те, що мені вдалося добути, здавалося, надто залежало від натяків, недомовок і... рими. Відомо, що важливою ознакою українського та російського віршів як поетичних жанрів є їх римованість. Римований вірш ускладнює переклад. Звичайно, якщо постаратися, то риму можна зберегти, але це не головне при сприйнятті твору. Набагато складніші завдання виникають під час донесення до англомовних читачів смислів, закладених авторами. Оскільки я живу в іншомовному середовищі, постійно відслідковую, аналізую літературний процес і сама беру в ньому участь, то можу «змоделювати» вектори інтересів до української поезії. Буває, що твір неможливо повноцінно сприйняти без знання історичних подій різного масштабу, на тлі яких розгортається поетична оповідь.
Що ж до поезії Василя Голобородька, то вона абсолютно універсальна, може бути зрозумілою всюди й усім — чи в Японії, Китаї, чи в Європі, чи в США... Хтось сказав, що будь-який високохудожній образ набуває універсальних рис і стає своєрідним «культурним кодом». Так-от коди пана Василя всеосяжні, універсальні, спокійні, легкі... Його твори завжди приємно перекладати. Сюжети прості, це універсальні життєві ситуації і роздуми на їх тлі про незворотність плину життя: переїзди, прибирання квартири, перше кохання, розмова з сусідою, святковий вечір, дитячі спомини... Однак ця простота оманлива: кожен вірш пана Василя глибоко вкорінений в український епос. Безмежно далека для західного читача українська сільська глибинка, з її повсякденним наповненням, під пером Голобородька стає божественно-сутнісною.
Ніколи не забуду нашу першу телефонну розмову. Тоді пан Василь сказав мені: «Я люблю слова. Моя поезія не вогниста. Вона кишить бджолами та метеликами».
