Ця книжка вийшла за підтримки Держкомтелерадіо в межах бюджетної програми «Українська книга». Вона містить поезію, поетичні переклади, матеріали наукової діяльності, щоденник 1920-х і листування Драй-Хмари, літературознавчі праці та рецензії.
— З більшістю документів український читач знайомиться вперше, — розповідає упорядник видання літературознавець, заступник директора Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України Сергій ГАЛЬЧЕНКО. — Щоденник письменника, листи, які він писав родині після ув’язнення, передали із США в Україну на початку 1990-х його вдова Ніна Драй-Хмара та донька — дослідниця творчості батька Оксана Ашер. Зараз ці літературні пам’ятки зберігаються у відділі рукописів Інституту літератури НАН України.
Усі тексти й документи подано з примітками укладача. Також творам Драй-Хмари передують дві передмови — академіка Івана Дзюби, в якій досліджено літературний процес 1920 — 1930-х, творчість неокласиків та Михайла Драй-Хмари зокрема, і стаття односельчанина поета, народного депутата Миколи Томенка, котрий багато робить для увічнення імені великого земляка в Україні та повернення його творчої спадщини широкому загалу читачів.
1928 року Михайло Драй-Хмара присвятив своїм друзям-неокласикам вірш «Лебеді»: «Дерзайте, лебеді: з неволі, з небуття веде вас у світи ясне сузір’я Ліри, де пінить океан кипучого життя...» Вірш здійняв тоді хвилю літературних дискусій, які згодом були використані для звинувачень неокласиків у відірваності від радянської дійсності та служінні буржуазним ідеалам.
Чи здогадувався тоді хтось із його друзів — Максим Рильський, Микола Зеров, Павло Филипович чи Освальд Бургардт, що слова про неволю та небуття дуже скоро виявляться пророчими?
1933 року, після першого нетривалого арешту за звинуваченням у контрреволюційній націоналістичній діяльності Михайла Драй-Хмару позбавляють роботи в Інституті мовознавства, не дозволяють читати лекції в навчальних закладах, виключають зі Спілки наукових співробітників, забороняють друкуватися і навіть вилучають його книжки з бібліотек.
5 вересня 1935 року Драй-Хмару заарештовують вдруге. Особлива нарада в Москві ухвалює рішення ув’язнити поета на п’ять років у північно-східних концтаборах.
Останній вірш, який дійшов до нас із «кам’яного мішку» Нереги та який є чи не єдиним відлунням його страждань, датовано 27 травням 1937 року:
І знов обвугленими сірниками
На сірих мурах сірі дні значу,
І без кінця топчу тюремний камінь,
І туги напиваюсь досхочу.
Помер Михайло Драй-Хмара 19 січня 1939 року «від ослаблення серцевої діяльності», як зазначено в документах. За іншою версією, у квітні 1939-го письменник добровільно зголосився стати на місце смертника під час чергового «вибіркового» розстрілу кожного п’ятого, рятуючи тим самим життя молодої людини...
«Неокласики кликали нас до джерел, — пише в передмові до книжки Іван Дзюба. — Сьогодні вони, їхня творчість — одне з таких чистих і цілющих джерел для нас. Нам ще йти і йти до цих джерел, ще пити і пити з них. Ще осмислювати й осмислювати, що ми мали, що втратили і що можемо мати в них — для сьогоднішньої нашої потреби і для потреби вічної нашої культури, нашого народу».
