Нині «Балтія-Друк» святкує ювілей — 20 років тому все почалося з вітальних листівок: і досі художній рівень їх — приклад для інших. Далі були ошатні туристичні путівники, подарункові альбоми, книжки з мистецтва, народних традицій та історії України. «Балтія-Друк» має основну місію — не просто висвітлювати сторінки спільної історії Литви та України, що тривалий час замовчувалися, а й залучати нас до витворення тяглості, віднаходження себе в глобалізованому світі.
...Чекаючи на початок інтерв’ю з головним редактором видавництва Віргініюсом СТРОЛЯ та директором Рутою МАЛІКЕНАЙТЕ, я захопила закінчення їхніх перемовин із... Гарвардом. Скайп перекинув дугу через Атлантику — історик Ігор Тесленко обговорював із видавцями новий проект.
— Ваша серія про нашу спільну українсько-литовську еліту, зокрема князівські роди Острозьких, Радзивілів вирізняється серед інших видань.
Рута Малікенайте: — Коли з’явився задум серії книжок про еліту, то було бажання передусім самим пізнати більше про неї. А також — нагадати українцям про той період, який досі мало висвітлений у науковій літературі. Щодо літератури популярної, то цей відтинок часу в три століття фактично не відображений. Ми хотіли привернути увагу до співіснування різних народів на території України, починаючи з XIV століття, і спадщини, яку вони тут залишили.
— Газета «День» подає матеріали, які стосуються і згаданого періоду, й пам’яток, що вціліли з тієї доби.
Р. М.: — Так, мандруючи Україною, українці можуть бачити деякі матеріальні пам’ятки, доторкнутися до них. Але загалом інформації й розголосу надзвичайно мало. Тому наша мета — привернути увагу до походження української еліти, показати її «труди і дні». Князі Острозькі, Радзивіли, Вишневецькі залишили значну спадщину по собі. Хочеться, щоб знання про них стали надбанням широкого читача.
— Як саме розвивається задум, як залучаєте до співпраці авторів?
Віргініюс Строля: — Спочатку бачимо факти, як своєрідну мозаїку. Я за фахом історик і розумію, як важливо систематизувати інформацію, побачити за фактами закономірності й тяглість. В Україні добре опрацьований матеріал про козацький період. Наша видавнича ніша — від монгольської навали до часів визвольного руху під керівництвом Хмельницького. В центрі — історичні постаті. Після згаданих князів до кінця року вийде дослідження-альбом про князів Слуцьких.
«МЕТА — ВТІЛЮВАТИ РІЗНІ ФОРМИ ПОПУЛЯРИЗАЦІЇ ТА ПРОСВІТНИЦТВА»
Р. М.: — Прагнемо не просто друкувати книжки, а втілювати різні форми популяризації та просвітництва. Йдеться про цілі проекти.
В. С.: — Мало хто знає, що в Успенському соборі було поховано представників понад тридцяти князівських родів, зокрема й Ольгердовичів та Гедиміновичів. Це — пантеон предків сучасних Литви, України, Білорусі й Польщі. Олельковичі, Вишневецькі, Острозькі, Сангушки, Чарторийські...
Виникла ідея відтворення надгробка Костянтина Острозького в Успенському соборі Києво-Печерської лаври. Він був виконаний у дусі італійського Ренесансу. 3 листопада 1941 року разом із собором був по-варварськи знищений.
Костянтин Острозький був визначним державним і військовим діячем, одним із найвидатніших полководців XVI ст. Сучасники навіть порівнювали його зі стратегами античності: він провів 35 битв, із них 33 — переможні. Чи не найвідоміша його перемога — в битві під Оршею 1514-го, де він завдав нищівного удару 80-тисячному московському війську. Отже, спершу організували міжнародну конференцію істориків, де обговорили, як саме поетапно відновити надгробок.
Р. М.: — До українського проекту приєднався уряд Литви. Надгробна скульптура Острозького мала розмір вісім із половиною на сім метрів. Визначили етапи відбудови. Початковий етап — виконати скульптуру в масштабі 1:15. На другому етапі — в масштабі 1: 5.
В. С.: — Було оголошено конкурс для скульпторів, які б узялися за цю роботу. Його виграли українці Борис Крилов та Олексій Сидорук і литовець Арунас Сакалаускас. Уряд Литви вже долучився до втілення цього проекту.
— Саме як проект можна згадати й роботу над книжкою «Хотинська битва 1621 — битва за Центральну Європу».
Р. М.: — Так. Спершу професійні фотографи зняли місцевість. Потім було відтворено за документами розташування військ, виготовлено макет Хотинської битви. У збільшеному масштабі перенесли на полотно. Цю картину посол Литви разом із нашим видавництвом передав історико-культурному заповіднику в Хотині. Його жителям, присутнім на цій акції, було дуже цікаво «вираховувати» свої сучасні обійстя. Наші проекти — це також белетристика на відповідні теми. Зокрема надрукували два історичні романи литовської авторки Валентини Цайтлер. Перший із них, «Забуті гріхи», вона написала, надихнувшись нашим альбомом про Хотинську битву. Свіжий її твір — «Свидригайло — великий князь Волинської землі».
«МАТЕРІАЛУ БАГАТО — ТОНЕМО В НЬОМУ»
— Як добираєте колектив авторів?
В. С.: — Дуже просто. Наша роль — об’єднати зусилля істориків, які досліджують цю епоху в Литві, Білорусі й Україні.
Р. М.: — Намагаємося об’єктивно дібрати саме тих, хто сміливо, по-новому, міг б висвітлити проблематику. Це — наукові розвідки, але подача матеріалу має бути популярною. Для авторів це буває непросто, бо вони все-таки науковці. Ще маємо наукових редакторів, які працюють над цим.
— Який попит на такі книжки? Це не масові видання, бо вони коштовні в усіх сенсах. Висока поліграфічна культура, багато ілюстрацій.
Р. М.: — Щасливі тим, що три проекти з серії «Еліта» втілено за програмою «Українська книжка» Держкомітету телебачення та радіомовлення України. З нашими книжками можна ознайомитися в найбільших бібліотеках країни.
— Чи знають у Литві видавництво «Балтія-Друк»?
В. С.: — Завжди підкреслюю, що «Балтія-Друк» — українське видавництво. Маємо переклади наших видань литовською — це робота литовських видавництв. На сьогодні перекладено сім книжок. Наше видавництво присутнє щороку на Вільнюському книжковому фестивалі. Цього року там представляли альбом про князів Острозьких, наступного — про князів Вишневецьких.
Р. М.: — Приємно, що наші видання дуже важливі для наукової спільноти й для ширшої аудиторії. На торішньому книжковому фестивалі мали дві презентації проектів. Було чимало істориків і студентів. Розгорнулася справжня наукова дискусія, приводом для якої стало видання про князів Острозьких. Публіку цікавлять і такі речі, як життя жінок у ті епохи, побутова історія: що і як їли, як одягалися.
В. С.: — А починається все з того, що ми з фотографом об’їжджаємо місця, про які збираємо інформацію. Ось у цих руках я тримав Острозьку біблію!
Р. М.: — Щойно приступаємо до нового проекту, з’являється острах, що обмаль матеріалу. А потім виявляється — забагато. Тонемо в ньому. Але, як мовиться, добро не пропаде!
