Перший проректор національного університету «Острозька академія», відомий публіцист і автор популярних художніх творів, доктор філософських наук, професор Петро Кралюк є постійним автором «Дня» і співавтором історичних видань із нашої Бібліотеки починаючи з дебютної «Україна Incognita» 2002 року. Попри велике навантаження в університеті, Петро Михайлович постійно дивує своїх шанувальників новинками. Ось і днями на фестивалі «На білому коні» в Тернополі була представлена його свіжа книжка «Марево революції». Ми поцікавились у автора змістом видання з такою актуальною назвою:
— Це наукова публіцистика. У цій книзі я аналізую саме поняття «революція», те, як воно розглядається в західній гуманітаристиці. Бо, якщо говорити відверто, ми звикли швидше до радянського чи марксистського розуміння революції. Що це обов’язково є оновлення, зміна. У сучасній західній гуманітаристиці дивляться дещо інакше: вказують на те, що неконституційні зміни (революція передусім трактується як неконституційні зміни) не обов’язково ведуть до позитивних соціальних змін. Вони можуть вести, якщо для цього є певні умови. У західній науці означені етапи революції: вона започатковується переворотом, другий етап — коли до влади приходять, так би мовити, помірковані революціонери і, умовно назвемо, помірковані колишні — щось подібне ми зараз спостерігаємо в Україні. Третій етап — коли до влади приходять радикали, які руйнують те, що ще недоруйноване. І нарешті четвертий — етап термідору, коли встановлюється своєрідна диктатура і йде певне переформатування, оновлення суспільства. У своїй книзі я показую, які були революції в Україні. На мій погляд, це Хмельниччина (хоча вона не зводилась лише до соціально-революційних змін), так звані визвольні змагання 1917—1920-х років і, умовно, третій етап — розпад Радянського Союзу і революційні події, які відбувались в Україні — це і Помаранчева революція, і нинішня Революція Гідності. Можливо, деякі мої тези виглядатимуть дискусійно, але для цього і писалася книга.
Окрім того, я намагаюся відстежити, як в Україні трактувалося саме поняття революції. Наприклад дехто пише, що Тарас Шевченко — революціонер-демократ. Насправді було не зовсім так. Також я говорю про ставлення до революції Івана Франка, В’ячеслава Липинського та інших відомих українських мислителів.
Враховуючи, що в день розмови із Петром Кралюком якраз відбулися масові акції націоналістичних організацій у центрі Києва, «День» поцікавився його оцінкою таких виступів, і чи не може бути це саме той третій етап, коли «приходять радикали, які руйнують все»?
— Можливо. Хоча я зараз не бачу таких радикальних сил, які б могли взяти владу, за винятком хіба що полку «Азов». Зараз вони створити партію «Національний корпус», свої структури по областях, де діють, треба віддати їм належне, досить грамотно. На мене позитивне враження справили керівник «Азову» Андрій Білецький та один із ідеологів Олег Однороженко, але вожді вождями, а маса може їх завести бозна-куди. Сподіваюся, що їм вистачить розуму. Вони вже не раз вдавалися до радикальних дій, однак це поки що відбувалося у відносно конструктивному руслі. На даний час я ще не бачу того, щоб вони могли взяти владу у свої руки. Хоча, в принципі, все можливо. Щодо інших сил — «Правого сектору» і «Свободи» — я не бачу в них зараз такої сили. Тим паче, що «Свобода» певною мірою вже була при владі після Революції Гідності, де, на жаль, показала себе не найкращим чином, і імідж її значно погіршився.
Ми запитали також Петра Михайловича, як він оцінює у творчому плані свою багаторічну співпрацю з «Днем».
— Це багато для мене означає, — говорить Петро Кралюк. — Передусім вона мене стимулює. Адже Лариса Олексіївна та редакція задає певний тон, ставить проблеми, які змушують замислитися. Без цієї стимуляції з боку «Дня» я б зробив набагато менше...
Сьогодні Петро Михайлович відзначає день народження. Користуючись нагодою, «День» бажає імениннику оптимізму і нових висот!
