Продовження. Початок див. у «Дні» № 5 - 6 від 28 січня 2022 року
«КУЛАК»
Але повернемося до празького періоду, коли Марія й Улас жили разом. Для письменника це були напрочуд продуктивні й, певно, можна сказати – щасливі роки. Він продовжує активно публікуватися в «Літературно-науковому віснику». Наприкінці 1931 р. тут з’являється його роман «Кулак». У 30-х роках твір кілька разів перевидавався – у журнальному варіанті, зокрема у 1935 - 1936 рр. передруковувався в чернівецькому часописі «Самостійна думка», а у 1937 р. вийшов окремим виданням у бібліотеці цього часопису.
Пізніше цей твір «затьмарила» Самчукова «Волинь». Хоча його «видавнича історія» в 30-ті роки майже не поступається «видавничій історії» «Волині». Принаймні на той час це був один з найбільш успішних і читабельних творів письменника.
«Кулак» – твір, вартий великої уваги. Тим паче що він демонструє важливі моменти світобачення письменника. Не даремно Олена Теліга ставила на перше місце серед прозових творів Самчука. При першій зустрічі з письменником вона емоційно випалила: «Я думала, ви гігант! «Волинь», «Кулак»… А між іншим «Кулак». Ви для мене не «Волинь», а «Кулак». Читала його два рази…»
До цих слів поетеси варто прислухатись. У романі маємо образ сильного українця, який здатний стати успішним. Не випадково епіграфом твору письменник взяв таку цитату з Фрідріха Ніцше: «Я дуже щасливий, що протиставив проти себе все хоре та добродійне». Такий твір не міг не імпонувати українським націоналістам. Показово, що він уперше побачив світ саме на сторінках «Літературно-наукового вісника».
Писався «Кулак» паралельно з першою частиною «Волині». Але якщо останній твір, бувши значною мірою автобіографічним, зображує Самчука переважно таким, яким він був. То в «Кулаці», де теж є чимало автобіографічного, Самчук, радше, зображує себе таким, яким би він був чи хотів би бути. Потім подібні речі не раз зустрічатимуться у його творах.
Дія «Кулака» відбувається на теренах міжвоєнної Польщі й розповідає про селянського сина Лева Бойчука. Як і Самчук, герой намагається перейти польсько-радянський кордон. Він вимріяв собі «ідеальну» країну. І такою є Радянський Союз. Це, на думку героя, «країна вільної праці, країна панування слабих, малих, бідняків, гнаних, обдертих, переслідуваних, чорних мозолястих рук, обмитих кривавим потом облич, країна щирих сердець, що їм людський добробут, добробут загальний дорожчий рідних батька й матері, дорожче традицій, батьківщини, рідної землі й усього святого». У цих словах відчувається іронія й осуд автором «ідеальної» радянської країни. До того ж цей ідеал суперечить ніцшеанському епіграфу роману й протистоїть традиціям, рідній землі, всьому святому, що для Самчука в той час дуже багато важило.
Однак перехід кордону не є успішним. Герой опиняється у польській в’язниці, де відбувається дія першої частини твору. Герой зустрічається з низкою персонажів, що, зазнавши «щасливого життя» в радянському «раю», вирішили звідти втікати. Це – купець Йорданов, український селянин Шабелян, молодий талановитий художник Павловський. Усіх цих різних людей радянська влада «чавила» «залізним невидимим кулаком». Усі вони стали її жертвами. І, не витримавши, вирішили емігрувати.
Проте Самчук у «Кулаці» засуджує не лише радянську владу, більшовиків-комуністів. У творі зустрічається думка, що основне зло в Радянському Союзі все ж не вони. Так, у творі підприємець Терентій Йорданов, який є росіянином, дає свою характеристику радянської влади, вважає, що нова економічна політика (НЕП) – це обман. Але втікає він не від комуністів, а від… Росії. Зокрема, говорить: «Я… зовсім не від комуністів тікав. З комуністами можна ще таки «дєлішкі обтяпувать», що тільки полюбуйся. Утік я від… Росії. Від русского православного народу… Ви… не розумієте, що значить слово Расея». Власне, перша частина «Кулака» – це розвінчання радянського «раю», витоки якого, наскільки можна зрозуміти, у ментальності «російського православного народу». Дещо пізніше на сторінках «Літературно-наукового вісника» Арсен Річинський у своїй роботі «Проблеми української релігійної свідомості» дуже чітко обґрунтує цю думку. А вже після нього це зробить відомий російський філософ Микола Бердяєв, який походив з України.
Друга частина «Кулак» – це вже, власне, історія успіху Лева Бойчука. Вийшовши з в’язниці й розпрощавшись з радянофільськими ілюзіями, головний герой роману вирішує покинути своє село, перебратися в місто й робити тут бізнесову кар’єру. Так, він любить село, свою землю, але тут йому тісно. «От хати, – читаємо в творі. – Малі вікна. Дядьки, їх невеликі турботи. А що він? Куди йому вдатися? Що почати? Він любить землю свою, він любить небо своє, він любить людей, але все-таки тут тісно, вузько. Йти в поле, лізти в шлею, тягнути плуга, копатися в землі від світання до смеркання, не бачити просвітку, бути забитим, не знати нічого, крім праці, праці і ще раз праці без розмаху, без кращого будучого». Лев сподівається, що для нього майбутнє – це місто: він «кидає своє село. Кидає на віки. Його тягне місто. Він бачить там свою будучину. Йти на місто. В похід на місто. Перемогти його й підпорядкувати своїй волі. Він син села й землі. Син неволі і ганьби. Вперед до могутності, до слави!» Як бачимо, тут проводиться ідея, що українці, яких вважають «сільським народом», мають «завойовувати» міста на своїй землі. Цю ідею пізніше, в 1941 р., Самчук чітко висловив у публіцистичній статті «Завойовуймо міста», що була опублікована в першому числі газети «Волинь», яку він редагував. Там читаємо: «Передусім мусимо завоювати і психологічно освоїти наше місто. Місто – це розум народу, і той розум мусить бути наш». Ті ж ідеї про «завоювання міст» зустрічаємо і в ідеологів українського націоналізму, зокрема Донцова.
І хай місто, в яке потрапляє Бойчук після в’язниці, не таке й велике, провінційне. Це, власне, Кременець. Але ж воно дає більше можливостей, аніж село. Герой «Кулака» спочатку працює прикажчиком у непоказній крамниці тканин, перетворює її на ательє модельного одягу з серйозною клієнтурою. Тим часом Йорданов, який разом з Бойчуком сидів у в’язниці, започатковує лісопильний бізнес. Цей невтомний підприємець робить своєю правою рукою саме Бойчука. І не помиляється. Той, активізувавши внутрішню енергію, перетворюється на діяльного й підприємливого фабриканта. При бажанні в його особі можна побачити такий собі ніцшеанський тип «надлюдини», щоправда, проукраїнської, національно свідомої.
Не будемо вдаватися до сюжетних ліній роману. Є тут і любовні історії, які (й не дивно) нагадують інтимні пригоди Самчука, й «мистецька лінія», пов’язана з художником Павловським. Загалом «Кулак» є багатоплановим твором, який потребує вдумливого читання й аналізу.
Звернемося до основної, господарської лінії роману. Отже, лісопильний бізнес, започаткований Йордановим з допомогою Бойчука, процвітає. Він виходить на міжнародний рівень. Бойчук, полагоджуючи бізнесові справи, їде до Бойтена, Бреслау, Берліна, Кракова. Словом, пізнає Європу – і не лише господарську, а й культурну.
Здавалося, все добре. Однак на зміну стрімкого злету приходить не менш стрімкий спад. Насувається криза. Її причиною є та сама радянська влада, яка руками тисяч виселених до Сибіру куркулів наводнює європейські ринки лісом та обвалює ціни. Йорданов дає дуже точний аналіз ситуації, говорячи про більшовиків: «Вони… поки що знаходяться на стадії, коли на ціни не дивляться. Вони більше думають за світову революцію, ніж за ціни. Колись це буде інакше, але не тепер. Тепер їм треба замовити в Німеччині на триста мільйонів машин і продати безліч тонн пшениці нижче собівартості, бо там є п'ять мільйонів комуністів, що потрібні їм для світової революції. З такими тяжко вести розумну торгівлю… вони не будуть вибирати ринків де дешевше, а де це треба».
Це передбачення збувається. «…На біржі, – читаємо у творі, – зчинився сполох. Фірми тріскали, як мильні бульбашки і не було спасіння… димарі все більше й більше вгасали, число безробітних усе збільшувалось, а прихильники прав людини й громадянина тішились, що криза, що капіталісти гинуть, що прийде революція».
Проблеми почалися й на підприємстві Йорданова. Кілька новоприйнятих робітників підбурюють працівників до страйку, вимагаючи підвищення заробітної плати. Бойчук зі страйкарями розбирається просто – звільняє їх. Але, в результаті цього, проти фірми «Йорданов і спілка» починається наклепницька кампанія в пресі, що шкідливо відбилося на бізнесі. До того ж на лісопильному підприємстві зчинилася пожежа, а його власник Йорданов гине. Тут не обійшлося без довгорукої радянської влади. Здавалось би, крах. Та все ж Бойчук не здається. Він буде далі займатися бізнесом. Тому говорить наприкінці твору: «Тепер поїдемо і пічнемо наново. Дерево горить, але не моя сила. На цьому місці виросте вже не дерево, а щось ліпше. Золото. Золото виросте. Тут під землею – поклади, скарби. Тільки вритись у неї і винести!»
Роман «Кулак» написаний у дусі модернізму, поширеному в тогочасній Західній Європі. Водночас це твір ідеологічний. Тут і заперечення радянського устрою, і певні «національні фантазії», які виражалися в створенні образу свідомого українця, що став успішним бізнесменом. Звісно, серед українців траплялися й трапляються успішні бізнесмени. Однак чи багато з них були і є свідомими українцями? Тому «Кулак» важко назвати реалістичним твором. Це, радше, бажання видати вимріяне за дійсне. Але на таке вимріяне був запит – зокрема в українському націоналістичному середовищі. Тому твір і побачив світ на шпальтах «Літературно-наукового вісника», а Олена Теліга була в захваті від нього.
Далі буде
