Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

«Троянди й виноград»

Історія українки, яка втілила «американську мрію»
20 липня, 2018 - 14:36

Максим Рильський — автор цієї поетичної формули: «У щастя людського два рідних є крила: троянди й виноград, красиве і корисне». Ця оповідь про долання обставин, біди й самої себе. Майже зразкова історія успіху — втілена українкою «американська мрія». Мова про Галину Воскобійник — бізнесвумен і благодійницю, багатодітну матір, громадську діячку та її книжку «Свобода і далі: шлях української жінки до нового життя в Америці», що побачила світ у видавництві «Піраміда».

«Я ЗМОЖУ. Я ДОСЯГНУ. Я ЗРОБЛЮ ЦЕ!»

Розповідь цієї яскравої жінки про своє життя спонукає до роздумів і зіставлень. Опинившись у роки війни у вимушеному вигнанні разом зі своєю сім’єю, долаючи постійний страх і криваві воєнні дороги, Галина Воскобійник після перебування в таборах для переміщених осіб оселилася в далекій Канаді. Сильний характер, прагнення не виживати, а жити повноцінно, міцна воля дали їй можливість утілити в житті те, про що й не мріяла в юні роки.

Знайома начебто історія: спершу — тяжка примітивна робота в чужій країні, згодом — усе складніша. Зростає віра в свої сили, і ще більше утверджується життєве кредо «Я зможу. Я досягну. Я зроблю це!». Не обов’язково, що така настанова — саме американська. Таке враження, що вона дрімала в характері Галини змалку. Чого вартує історія про те, як сільське дошкільнятко (народилася Галина Дробот, таке її дівоче прізвище, в селі Зоря на Дніпропетровщині) саму себе записала до школи. Здається, активний дієвий характер вона успадкувала саме від батька, якого шанували в рідному селі за працелюбність і чесність, але який був змушений тікати від переслідувань радянського режиму ще до початку Другої світової.

Читаючи, мимоволі порівнюю долю моєї мами (народилася так само 1930-го, як і пані Галина) з долею останньої. Що бачила, де бувала моя мама, які можливості відкрилися їй на рідній землі? Наскільки була реалізованою в житті? Риторичні запитання...

ДОПИТЛИВІСТЬ, ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ І ПРАЦЕЛЮБНІСТЬ

Що ж до Галини Воскобійник, то в її історії особливо приваблює сюжет — не акцентований, але прописаний — про те, як із помічниці свого чоловіка, бізнесмена-будівельника, вона стала рівноправною партнеркою. У наших широтах і досі підноситься на патріархальні висоти настанова, що жінка має знати своє місце: вірно служити чоловікові й не більше. Тут же бачимо, як допитливість, відповідальність і працелюбність жінки долає ґендерні стереотипи. Наполегливість і цілеспрямованість Галини Воскобійник викликають захоплення. Але не забуваймо й про можливості, які людям бізнесу надає країна, де після Канади оселилися Воскобійники.

Галина Воскобійник перша очолила фундацію імені Івана Багряного, яка заснована 1975 року. Її діяльність не обкладається податками, бо є доброчинною неприбутковою організацією, що поширює інформацію про Україну в США, а в Україні пропагує спадок видатного українського письменника, ім’я якого вона носить.

Пані Галина розповідає про свої перші (ще за радянського режиму) і наступні відвідини рідної землі. Наголошує: за часів незалежності стало легше працювати в Україні. Діяльність Фонду Воскобійників стала розгалуженішою. Особливо активно розвивається співпраця факультету сільського господарства Університету штату Пенсільванія та Національного університету біоресурсів та природокористування України за програмою родини Воскобійників WIRA (Woskob International Research in Agriculture).

Як наголошує оповідачка, «Україна щедра на подяку за все, що ми для неї робимо». Галина Воскобійник нагороджена орденом «За заслуги» ІІІ ступеня, орденом святого Володимира ІІІ ступеня, орденом святої великомучениці Варвари (від патріарха Філарета), орденом княгині Ольги.

ПРАЦЮВАТИ БАГАТО Й НАПОЛЕГЛИВО

Та, власне, про особистісні моменти. Докладно описано ситуації, за яких Галина Воскобійник не просто долала труднощі, а обрала лідерство як спосіб особистісного зростання. Самовдосконалення. Маємо яскравий приклад, як людина свідомо вибудовує своє життя: «Легко здатися, поступитися, важче працювати багато й наполегливо всупереч несприятливим обставинам». За цією узагальненою сентенцією — конкретні приклади (як, скажімо, із відкриттям меблевої крамниці чи приватної галереї, де експонуються твори Олександра Архипенка, Миколи Глущенка, Якова Гніздовського, Віктора Зарецького тощо). Також ідеться про складніші проекти — будівельні, де Галина Воскобійник відіграла значну роль щодо розширення родинного бізнесу. Цікаві й повчальні історії про те, як жінка оволодівала комп’ютером, як освоювала непросту будівельну бухгалтерію.

А крім того, сильний характер, який зміцнів у випробуваннях. Втрата двох синів, перенесений рак і його рецидив, інсульт — Галина Воскобійник не боїться розповісти про свої переживання. Варто вчитатися, як саме вона долала життєві труднощі й біди. 

Багато промовистих деталей розсипано в цій автобіографічній розповіді. Наприклад, про те, як під час першого приїзду в Україну, ще до незалежності (та й не тільки тоді!), Галина Воскобійник відчувала постійне принизливе стеження за собою. Або як не раз вимагали в неї хабар за її... благодійність. Або епізод, коли кияни, які дивувалися з української мови розкішно зодягненої пані з Америки, дякували їй, що не забула. До речі, університет Пен Стейт став першим університетом США, у навчальній програмі якого є курс з української культури англійською мовою, і першим закладом, який запропонував своїм студентам онлайн-курс української культури.

САМОПОЖЕРТВА ЯК ПОВНА ПРИСВЯТА СЕБЕ СПРАВІ

Головне ж у її житті, на чому наголошує в своїй автобіографічній оповіді Галина Воскобійник, — це свобода. Саме вона дала їй можливість самореалізації. А за свободою — самопожертва, що мислиться не як жертва, а саме як повна присвята себе справі. Бізнес — як високопрофесійність, відповідальність, надійність і чесність із людьми і з самою собою.

Для мене ця книжка дуже повчальна. Що українська жінка може у США? Що українська жінка може в Україні? «Троянди й виноград...» Насправді кожен із нас прагне прожити своє життя. І — найповніше.

Людмила ТАРАН
Газета: