Буквально щодня у містах, містечках і селах прощаються з українськими військовими, які загинули на сході нашої країни. Хтось із них втратив життя нещодавно, а когось лише зараз вдалося знайти та ідентифікувати після довгих місяців пошуків і надій на диво... На жаль, часто, коли скорочується список зниклих безвісти бійців, список загиблих збільшується...
«День» вже понад рік публікує історії Героїв, і, на жаль, ще довго їх публікуватиме. Сьогодні — ще шість історій. 26-річного Дмитра Пацина, який загинув в Іловайську майже рік тому, 26-річного Сергія Грібенніка, який вважався зниклим безвісти, але нещодавно експертиза підтвердила — хлопець загинув 3 вересня 2014 року на Луганщині, 24-річного Михайла Григоришина, загиблого 31 січня, 25-річного Романа Атаманюка, який ціною власного життя врятував товариша, 35-річного Андрія Мельника, який теж вважався зниклим безвісти, але загинув, і 47-річного Василя Баранівського, якого поховали після кількох місяців пошуків...
Вічна пам’ять!
В останню путь провели загиблого в зоні АТО Андрія Мельника. Його поховали у селі Олександрія. Попрощатися з бійцем вийшли чи не всі жителі, адже, кажуть, у селі не було таких, із ким Андрій не товаришував. Приїхали й бойові побратими.
Андрій Мельник зник безвісти під час бою за місто Вуглегірськ, яке стало початком Дебальцівського котла. Його шукали упродовж п’яти місяців. Рідні до останнього вірили, що Андрій живий. Бо в родині вже був випадок, коли воїн, який зник безвісти, повернувся додому. Це був дідусь Андрія. Його тоді поранили, але він вижив.
Бойові побратими називали Андрія Мельника героєм. Він був танкістом 13-ї мотопіхотної бригади. Коли прийшла повістка, не шукав приводів, щоб залишитися. Вважав, що повинен захищати Україну. Потрапив на передову. Свій танк, який був без внутрішнього зв’язку, назвав «Малюсінький». Доглядав за ним дуже дбайливо. На такій техніці воювати було складно. Але Андрій ніколи не нарікав.
Побратими називали його Американцем. Усе через військову форму, яку привезли із США. А ще він завжди був охайним, із начищеними берцями, навіть у тих умовах. А друзі згадують його енергійність. Кажуть, був добряком. І хоч би що сталося, у відчай не впадав.
Востаннє звістку від Андрія рідні отримали наприкінці січня. У бою за місто Вуглегірськ бійці отримали завдання прикривати позиції військових. Андрій Мельник виїхав на ту позицію самостійно, кажуть бойові побратими. Він усвідомлював усю небезпеку, бачив, що сили ворога переважають. Його танк «Малюсінький» підірвався.
Останки воїна поховали в Дніпропетровську в безіменній могилі. Лише завдяки ДНК-експертизі рідним вдалося знайти його. Із Дніпропетровська труну бійця віз його племінник. Він військовий, зараз також служить в АТО. Чоловік був вражений бюрократичною тяганиною і цинізмом — щоб забрати тіло загиблого бійця, потрібно було сплатити чотири тисячі гривень... У той же час він вдячний волонтерам, які допомагали спорядити воїнів, а потім підтримували і в пошуках.
На малу батьківщину Андрія Мельника привезли рано-вранці. Односельці зустрічали його, стоячи на колінах. Кажуть, пам’ятають, як 30 років тому Олександрія була у жалобі, бо проводила в останню путь загиблого в Афганістані. Він був родичем і хресним батьком Андрія Мельника. Героя АТО поховали на тому ж кладовищі.
Андрієві Мельнику було 35. У нього залишилася донька, батьки та сестра. Тепер жителі Олександрії хочуть назвати одну з вулиць іменем героя АТО. У селі вже є вулиця імені Мельника — хресного батька Андрія.