Окупанти щодня продовжують обстрілювати позиції наших військових. На жаль, і в останньому офіційному повідомленні йдеться: «Упродовж минулої доби, 11 вересня, ситуація в районі проведення операції мала ознаки до загострення на окремих напрямках, проте залишалася цілком контрольованою Об’єднаними силами. Окупанти 33 рази відкривали вогонь по позиціях наших військ. При цьому противник двічі застосував озброєння, заборонене Мінськими домовленостями... У ході бойових дій протягом доби четверо військовослужбовців було поранено, один з них від отриманих важких поранень помер...» Рахунок загиблих захисників уже давно пішов на тисячі. І наші воїни гинуть і в бою, і від поранень, і від накопиченого стресу, який дається взнаки у хворобах і на полі бою, і вже в мирному житті. Війна триває, і ми повинні докладати зусиль, щоб жодне обірване життя не стало статистикою. «День» продовжує розповідати історії наших героїв — сьогодні пишемо про вінничан Михайла Щербанюка, Олександра Шипу та Василя Віняра.
Василь Віняр став першим жителем Михайлівки, що на Вінниччині, чиє серце перестало битися в зоні проведення бойових дій. І хоча, за попередніми даними, він помер від серцевої недостатності, в останню путь односельчани проводжали його як Героя з усіма військовими почестями. «Адже героїзм проявляється не тільки у відкритому бою з ворогом, а й у повсякденній, чесній і професійній роботі в умовах постійної смертельної небезпеки», — сказав під час прощання сільський голова Михайлівки Микола МЕЛЬНИК.
«Неоголошена війна продовжує забирати життя наших земляків. Василь став першим мешканцем нашої невеликої Михайлівки, який віддав життя за Україну. Сумна звістка прийшла у село 7 вересня зранку. З району приїхав воєнком, і ми разом пішли до бійця додому. Багато років він жив з жінкою в цивільному шлюбі. Від першого шлюбу мав дівчинку, вона вже доросла і живе у Києві, а хлопчик Артемчик мешкає з мамою — ще зовсім маленький, ледь виповнилося чотири роки, — розповідає Микола Іванович. — Живуть незаможно, тримають господарство, але грошей не вистачає. Можливо, саме тому Василь і пішов на службу. Взагалі з нашого села воює багато хлопців: шестеро підписали контракт ще торік, двоє — цього року. Але досі втрат не мали — це перша... Усі витрати на поховання героя взяло на себе місцеве сільськогосподарське підприємство, за організацію відповідала сільська рада».
Василь Віняр народився 1979 року в селі Михайлівка, у сім’ї колгоспників. Рано втратив батька, і мати самотужки ростила його та ще двох доньок. Після закінчення школи навчався в Комаргородському професійно-технічному училищі на тракториста. 1996 року був призваний до лав армії, після чого працював трактористом на місцевому сільськогосподарському підприємстві. Коли воно збанкрутувало, «мотався» по заробітках, постійної роботи не мав. Узимку 2017 року підписав військовий контракт і ніс службу на посаді механіка-водія 59-ї окремої мотопіхотної бригади. 7 вересня орієнтовно о 4.30 його знайшли мертвим на місці несення служби. За словами комбата Сергія КОТЕНКА, у Василя зупинилося серце.
«Смерть наступила за невідомих обставин, у той момент нікого поруч з ним не було, але слідів насильницьких дій на тілі не було. За попередніми висновками він помер через серцеву недостатність, можливо, тромб. Що вплинуло? Здогадатися неважко. Бійці щодня перебувають у небезпеці, виконуючи бойові завдання, — розповідає комбат. — Василь служив старшим солдатом. Був відважним бійцем та вірним другом. Відповідально ставився до виконання бойових завдань. Такі, як він, захищають і тілом, і серцем, і душею».
Проводжали Василя Віняра в останню путь усім Ямпільським районом. Як написала на своїй сторінці у Facebook вінницька волонтерка Олена ВЕРЛАН, земляки утворювали живий ланцюг від села до села.
«9 вересня, вдосвіта, тіло бійця доставили додому. Живим ланцюгом зустрічали героя земляки села Клембівки, в Ямполі — хлопці-АТОвці почали супроводжувати побратима до рідної домівки, де зібралися односельці та родичі. Останню шану герою віддавали всім селом. Поховали з усіма військовими почестями», — написала волонтерка.
