За час неоголошеної війни Україна втратила вже понад 2260 військовослужбовців. І в ці дні позиції наших захисників — під ворожим обстрілам з мінометів, гранатометів та інших видів зброї. Війна триває і обриває життя людям, які люблять і боронять свою країну. Наш моральний обов’язок — залишати живими у пам’яті чоловіків і жінок, які полягли за всіх нас. «День» продовжує публікувати історії загиблих військових. Сьогодні розповідаємо про воїна 24-тої окремої механізованої бригади Олександра Шолудька, бійця полку особливого призначення «Азов» Дмитра Коряка та воїна 13-го мотопіхотного батальйону Валерія Бочарнікова.
В останні дні січня на кладовищі села Рудня Ігнатпільської сільської ради Овруцького району прощалися з 42-річним воїном Валерієм Бочарніковим. Боєць загинув у зоні АТО, коли обороняв укріплення підрозділу. Рідні, близькі, земляки військового зібралися на церемонію прощання. На траурному мітингу виступив перший заступник голови Овруцької райдержадміністрації Юрій Дивинський. «Кожен з нас має жити і нести світлу пам’ять про тих, хто, як і Валерій, загинув з іменем України на вустах і з любов’ю до рідних у серці», — виголосив Юрій Дивинський.
Валерій Бочарніков народився 10 грудня 1973 року у селі Ігнатпіль Овруцького району, закінчив місцеву загальноосвітню школу, а затим залишив рідне село. Доля закинула його у Кіровоград, де він навчався у вищому професійному училищі №9. У Кіровограді Валерій створив сім’ю, жив і працював. Майже 20 років служив в органах внутрішніх справ. У березні 2015 року його мобілізували до 13-го мотопіхотного батальйону (спочатку — батальйон територіальної оборони «Чернігів-1»).
20 січня 2016 року при зіткненні з ворогом Валерій Бочарніков загинув від кульового поранення. 26 січня з героєм прощалися у Кіровограді, а вже наступного дня його привезли на рідну Овруччину до матері Валентини Миколаївни Кольцової. Не дочекалася вона живого сина додому...
