За даними волонтерів, за січень ми втратили 18-х наших захисників, за перші дні лютого загинуло вже п’ятеро українських військових і десятки — поранено. Загинула від ворожого обстрілу і медик — санітарний інструктор Наталія Хоружа, коли намагалася вивезти пораненого воїна з поля бою. Російські окупанти продовжують війну, сіють смерть і лихо. Наше завдання — не піддаватися, боротися за себе і свою країну. Багато наших співвітчизників віддали в цій боротьбі найдорожче — життя. Ми продовжуватимемо розповідати про цих Героїв. Сьогодні — про Дмитра Неумивакіна із 53-ї механізованої бригади та Леоніда Дергача, командира роти 72-ї окремої механізованої бригади.
Високий (майже під два метри зросту) і кремезний кандидат юридичних наук Леонід Дергач, за що, власне, на фронті одержав позивний «Академік», був схожий радше на представника силового виду спорту, ніж на викладача престижного вишу. Та хоча він насправді всерйоз захоплювався пауерліфтингом, а свого часу працював в УБОЗі, майже десять останніх років життя Леонід віддав викладацькій роботі на юридичному факультеті Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича.
«Це була дуже світла сонячна людина, — відгукується про друга заступник декана юрфаку ЧНУ Іван Торончук. — Завжди усміхнений, заражав позитивом інших. Ніхто ніколи не бачив Леоніда не в гуморі чи роздратованим. Він любив людей і приймав їх такими як є. До заснованої Леонідом юридичної клініки, де безоплатно надавали правову допомогу всім потребуючим, приходили різні відвідувачі: бабця, у якої вкрали курку, сусіди, що ладні були повбивати один одного за кілька сантиметрів межі. На всіх йому вистачало терпіння, поради і доброго слова. Дуже сильний фізично, найбільшою силою у світі він вважав добро. Не раз повторював життєве правило свого батька, яке стало і його кредо, що добром зло побороти легше».
«Студенти дуже любили Леоніда Валентиновича, вважали його найкращим викладачем. Він навчав нас не лише юриспруденції, а насамперед — бути Людиною і служив у цьому взірцем. Безкорисливий, відкритий і доброзичливий, він притягував, як магнітом. До нього можна було звернутися у будь-якій життєвій ситуації. Сильний і надійний, він здавався нам безсмертним. Водночас був дуже простим. Хоча це не заведено поміж викладачами, не цурався грати з хлопцями-студентами у футбол, ходив з нами у кіно. Він пам’ятав кожного свого студента, тому приємно було навідатися до нього, розповісти про життєві перемоги чи запитати поради», — не приховуючи сліз, каже випускниця юрфаку 2013 року Сюзанна Шиян.
Успішний викладач і адвокат доцент ЧНУ Леонід Дергач був мобілізований 2014 року в одну з перших хвиль. Як педагог мав право не йти до війська, та ним не скористався. Казав, що на фронті захищає права не однієї людини, а всіх, цілої України. Продовжує покращувати світ, хай тепер і зі зброєю у руках.
З простого гранатометника за два роки Леонід став лейтенантом і командиром роти 72-ї окремої механізованої бригади.
«Служили разом більше року на самому «передку» під Волновахою. Спали в одному бліндажі, спина до спини, — розповідає бойовий побратим «Академіка» Анатолій Лебединський з позивним «Інженер». — Попри те, що весь час було «спекотно», служилося нам спокійно. Все залежить від командира, а в Леоніда був порядок: кожному він чітко ставив завдання, був відважним і справедливим. Взірцевий командир Льоня був завжди попереду і навіть думки не мав ховатися за спини інших».
Бойові друзі пригадують, як їх не раз виручала популярність Леоніда серед його земляків: «Коли по кілька діб не мали води й їжі, буквально голодували, на прохання Льоні волонтери з Буковини привозили нам припасів ледь не на півсела».
Після демобілізації Леонід не повернувся до мирного життя, а пішов служити за контрактом (див. розмову з ним у «Дні» № 2 від 12 січня 2017 року). Земляки не раз пропонували йому балотуватися у депутати, та він відмовлявся, бо, казав, на фронті потрібніший.
Загинув Леонід Дергач рано-вранці 1 лютого під Авдіївкою: просто в серце йому влучив осколок від «Градів». Героя, у якого вдома залишилося двоє неповнолітніх синів, посмертно нагородили орденом Богдана Хмельницького. У понеділок, 6 лютого, Леоніда Дергача поховали у рідному селі Зарожани. Попрощатися з ним у Чернівцях і у селі прийшли тисячі людей.
