«Коли говорять гармати – музи мовчать»... Поширене, однак небезспірне твердження. Маємо чимало прикладів, які спростовують цю максиму. Проте зараз ми поговоримо про інше.
Чи «мовчить» осмислення, чи «мовчить» природнє людське прагнення зрозуміти минуле свого народу й людства (а отже, збагнути і його теперішнє та майбутнє), коли говорять гармати, коли точиться страшна війна на теренах України? Можна стверджувати, що глибокий, ретельний і сумлінний аналіз буття, зокрема, явищ всесвітньої та національної історії, соціальних процесів сьогодення, має одну важливу особливість: в перебігу цієї інтелектуальної праці дедалі відчутніше зникає межа, стирається грань поміж «далеким», «абстрактним», «несуттєвим», «суто академічним» - і близьким, вкрай потрібним та насущно важливим саме тут , тепер і сьогодні.
Не будемо наводити приклади - їх десятки й сотні. Пригадаємо лише один з них, що стосується ідейної спадщини великого німецького вченого-суспільствознавця, «Галілея соціології» Макса Вебера (21.04.1864 – 14.06.1920). Науковий доробок Вебера – історика, економіста, соціолога, релігієзнавця – забезпечив йому світову славу у ХХ столітті (він був названий «буржуазним Марксом»). На цю тему писались і будуть ще , без сумніву, публікуватись величезні томи. Нас же цікавить ось яке питання: що таке «західні цінності», котрі Україна, як офіційно проголошено, поділяє, чим, власне кажучи, є той самий «дух капіталізму», який є дуже важливою складовою, якщо завгодно, навіть ядром цих цінностей, здобутком колективної Європи, до якої тримає курс, незважаючи на всі лихоліття війни та на російську агресію, наша держава? Адже аби обрати правильний курс – щонайменше, треба знати, куди саме слід прямувати!
Отож, дуже коротко поговоримо про Макса Вебера (тим, хто цікавиться біографією цього науковця, а також посмертно опублікованою його фундаментальною працею «Господарство і суспільство», 1922 – на допомогу прийдуть численні дослідження). Над чим розмірковував видатний німецький вчений впродовж цілого життя? Його цікавили культурні (в тому числі релігійні, проте не лише) впливи на європейське, насамперед, північноєвропейське, суспільство ХУІ-ХУІІІ століть, як ключ до виникнення сучасної капіталістичної системи господарювання, більше того, до західного ставлення до світу взагалі.
Вебер був переконаний у тому, що існує безпосередній, якнайтісніший взаємозв`язок між культурними та релігійними чинниками, з одного боку, та формуванням економічних інституцій й систем, з іншого. Він відстоював погляд, згідно з яким «накопичення грошей – за умови, що це робиться у легальний спосіб (! – І.С.) – в рамках сучасного господарського ладу є наслідком і виявом діловитості людини, яка слідує своєму покликанню». Про яке «покликання» тут йдеться (це слово є доволі значущим для Вебера)? Про те покликання, котре вирішальним чином впливало протягом багатьох віків на світобачення людей протестантської конфесії (тобто лютеран, кальвіністів, вірних англіканської церкви, баптистів, гугенотів у Франції). А саме: переконаність у тому, що чесна, сумлінна, завзята, відкрита людям праця (йшлося навіть про культ праці, що в сучасній Україні відкинуть як «совковий» пережиток) є доброю для Бога, угодною Йому і буде оцінена ним обов`язково та неодмінно винагороджена. Це добре поєднувалось із кальвіністською доктриною про заздалегідь визначену (на небесах) долю людини, її призначення – трудівники відправляться у райський простір по смерті, а решта зовсім в іншому напрямку (до речі, мати Вебера була переконаною кальвіністкою).
Важливо підкреслити, що йдеться про ті країни протестантського світу (Нідерланди, північ Німеччини, вся Скандинавія, великою мірою Британія, США, Швейцарія, країни Балтії , крім Литви ), які і зараз посідають чільні місця у таблицях економічного розвитку. Для Вебера це зайвий раз свідчило на користь тієї думки, що розуміння праці як чесноти та заслуги зробило людей більш раціональними у спробах досягти добробуту. Віруючий протестант виявляє відданість Богу ревним виконанням свого світського покликання (Вебер підкреслює, що згодом, під впливом раціоналістичного світогляду і, як він висловлювався, «розчаклування» світу, релігійний чинник певною мірою втратив своє значення, і все ж таки…).
Показово, що у знаменитій праці «Протестантська етика і дух капіталізму» (1905 р.), в якій Вебер систематизував ці тези, чимало місця відведено розлогим цитатам з Бенджамена Франкліна ( 1706 – 1790 р.р.), одного з «батьків-засновників» США – і водночас ревного вірянина-протестанта пурітанського напряму (всі знають, що саме портрет Франкліна прикрашає 100-доларову купюру). Ось що стверджував Франклін, і про це корисно пам`ятати і сьогодні: «Не забувай, що час – це гроші (time is money); той, хто щодня міг би заробляти десять шилінгів, однак півдня гуляє або ледарює вдома, той мусить враховувати не лише те, що він даремно витратив за цей час на себе, але й ті гроші, яких він не здобув через свою недбалість…
Пам`ятай, що гроші мають плодоносну природу і здатні народжувати нові гроші, їх потомство може множитися ще більше і так далі. П`ять шилінгів в обігові принесуть шість , обіг цих, у свою чергу, дасть сім шилінгів і так далі, аж доки не вийде сто фунтів. Отже, чим більше ти маєш, тим більше приносять твої гроші, пущені в обіг, так що прибуток зростає дедалі швидше. Хто ріже поросну свиню, той нищить усе її потомство до тисячного його представника. Хто тратить одну монету вартістю п`ять шилінгів, той вбиває все те, що з неї могло б бути: цілі колони фунтів.
Пам`ятай прислів`я: тому, хто вчасно повертає, відкриті гаманці інших. Людина, яка розраховується у точно обумовлений час, завжди може позичити у своїх друзів гроші, які їм на даний час не потрібні. А це буває дуже вигідно. Поряд зі старанністю і поміркованістю ніщо так не допомагає молодій людині утвердитись у світі, як пунктуальність і справедливість в усіх справах… Слухаючи стукіт твого молотка о п`ятій ранку чи о восьмій вечора, твій кредитор зберігає спокій на півроку; однак досить йому побачити тебе у більярдній чи почути твій голос у шинку в той час, коли ти мав би працювати – як він наступного ранку нагадає тобі про борг і вимагатиме повернути гроші тоді, коли їх у тебе не буде…
Остерігайся вважати за свою власність усе те, що ти маєш, і жити відповідним чином. Такою ілюзією тішиться багато хто з людей, які живуть у кредит. Щоб запобігти цьому, веди точний облік своїх витрат і прибутків».
Цитувати Франкліна (ось де дистильований, неспотворений «дух капіталізму») в контексті теорії Вебера можна ще дуже довго. Зауважимо лише, що саме етичні засади, які пов`язані з економічними , простежуються тут дуже відчутно. Ми проженемо окупанта зі своєї землі, потреба економічного розвитку ще більшою мірою постане як першочергова – і тоді думки Макса Вебера суттєво допоможуть нам у розумінні того, як долати корупцію і як постав сукупний капіталізм на колективному Заході, інтегральною частиною якого ми прагнемо бути. Втім, до цієї справи слід приступити вже зараз, негайно – занадто багато втрачено можливостей !
Ігор Сюндюков, «ДЕНЬ»
