На продовження огляду хронології та фактів про російську армію у XVIII ст. варто подивитися на те, що відбувалося протягом наступного ХІХ ст. Стислий перелік дат свідчить сам за себе, розкриває справжнє обличчя «армії-захисниці» всіх «стражденних і поневолених народів».
1801 р. мав відбутися Індійський поход російської армії. Авантюра імператора Павла І, який вирішив направити великий загін донських казаків на війну супроти Великої Британії, що мала відбутися на теренах Індії. Отаман Платов дійшов до Кавказу, коли його наздогнала вістка про смерть імператора (як відомо, від гвардійського шалика). Хоча похід і не досяг поставленої мети, він позначив глобальність претензій російської армії на євразійському континенті. Через певний час настала черга логічного продовження таких авантюр.
Російсько-перська війна 1804 — 1813 рр. Фактично то була війна за Грузію, яка перебувала упродовж попередніх століть під владою Персії (Ірану). Бойові дії відбувалися в Закавказзі; результатом війни стала російська окупація території практично всієї Грузії, хоча Сванетія, Абхазія, Батумі та Артвин було остаточно завойовано в другій половині ХІХ століття.
Російсько-австрійсько-французька війна, або війни Третьої антифранцузької коаліції 1805 р. Військові дії точилися в Центральній Європі, російсько-австрійська армія зазнала нищівного розгрому під Аустерліцем.
Російсько-пруссько-французька війна, або війна четвертої коаліції (1806 — 1807). Бої відбувалися на теренах Польщі. Внаслідок важких боїв біля Пултуска, Прайсіш-Ейлау та ін. російська армія не спромоглася одержати перемогу й після поразки під Фрідландом остаточно відійшла. Було укладено Тільзитський мир з Наполеоном.
Російсько-турецька війна 1806 — 1812 рр. Бойові дії точилися на морі й на теренах Бессарабії, Молдови, в дунайських провінціях Османської імперії з перемінним успіхом, але зрештою головнокомандувач російської армії М. Кутузов завдав кілька поразок турецьким військам, після чого було укладено Бухарестський мир 1812 р., який закріпив завоювання Бессарабії.
Російсько-англійсько-шведська війна 1807 — 1812 рр., частиною якої була російсько-шведська, або фінська, війна (1808 — 1809 рр.). У неї вступила Росія після підписання Тільзитського миру з Наполеоном. Російські війська окупували південну Фінляндію і примусили Швецію вийти із війни. В результаті Фінляндію було остаточно захоплено Росією. Бойові дії проти британців зводилися до коротких зіткнень в Атлантичному океані, Середземному, Адріатичному, Баренцовому, Балтійському морях, причому переважна більшість таких акцій закінчилася не на користь російського флоту.
1812 р. — російсько-французька війна (Вітчизняна війна 1812 р.), підготовлена майже трирічним суперництвом у Центрально-Східній Європі. Вперше за більш ніж 100 років російській армії довелося воювати, крім теренів Литви та Білорусі, на власне російській території, оскільки основні сили Наполеона наступали на Москву. Бойові дії тривали з червня до грудня 1812 року. Після остаточної поразки й загибелі армії Наполеона російська армія перейшла кордони імперії і продовжувала воювати на теренах Німеччини та Франції. Внаслідок війни Росія окупувала значну частину Польщі.
Війна Росії на Кавказі, яка розпочалася ще минулого століття, мала наступну активну фазу 1817 — 1864 рр. Упродовж майже півстоліття було завойовано держави, створені чеченцями, дагестанцями, адигейцями, Північно-кавказький імамат Шаміля. Вся територія Кавказу відійшла до Росії, хоча фактично спротив тривав ще довго. Протягом 1826 — 1828 років тривала війна з Персією за Кавказ, унаслідок якої Росія закріпилася в Закавказзі й захопила Східну Вірменію. Російський генерал М. Єрмолов уславився терором і жорстоким поводженням з народами Кавказу.
1824 — 1832, 1837 — 1841, 1843 — 1847, 1850 — 1858, 1860 рр.: придушення численних повстань казахів проти російських загарбників. Визвольна боротьба не мала сталих успіхів головним чином через внутрішній розбрат між казахськими племенами, відсутність допомоги сусідніх держав і народів (Хіва, Коканд, киргизи). Російські вояки грабували, відбирали худобу, виселяли із родючих земель, вбивали казахів.
Російсько-турецька війна 1828 — 1829 рр. — друга із серії війн з Османською імперією, які точилися впродовж ХІХ ст. Бойові дії відбувалися в Дунайських князівствах, Болгарії, Закавказзі, навіть на теренах самої Туреччини (Адріанополь). Унаслідок війни до Росії відійшло чорноморське узбережжя до Батумі, посилився російський вплив у Греції, яка здобула незалежність, у Сербії, Молдові та Волощині.
Придушення Листопадового повстання (1830 — 1831 рр.), яке здійнялося на теренах Польщі, Литви, Білорусі та Правобережної України. Повстанці й місцеве населення зазнали жорстких репресій, повністю було скасовано автономію Королівства Польського.
Хівинський похід російської армії 1839 — 1840 рр. Початок війн за підкорення держав Середньої Азії.
1848 р. — похід російської армії в Угорщину для приборкання революції в Австрійській імперії. Жорстокі розправи з угорцями.
1851 — 1876 рр. — постійні військові експедиції проти Кокандського ханства, розгром його міст, винищення населення (узбеків, киргизів, кипчаків).
Кримська (Східна) війна 1853 — 1856 рр. була унікальною, адже проти Росії, яка знову спробувала розгромити турок, об’єдналися три держави Європи: Велика Британія, Франція, Сардинське королівство. Основні бойові дії тривали в Криму, але частково зачепили також Кавказ, Подунав’я, Одесу. Все розпочалося з окупації Росією Молдови та Волощини. Війна довела цілковиту відсталість російської армії, що нездатна була протистояти сучасним європейським військам. Застарілий флот було затоплено в Севастопольській бухті, Севастополь після 349-денної осади здано. Імператор Микола І раптово помер (не виключають самогубства), а його наступник припинив війну. Росія відмовилася від претензій на дунайські князівства, південну Бессарабію, а чорноморський військовий флот було ліквідовано.
1863 — 1864 рр. — придушення Січневого повстання на теренах Правобережної України, Литви й Білорусі. Тисячі повстанців було вбито, репресовано, виселено до Сибіру.
1866 — 1868 рр. — розгром Бухарського емірату, який став залежною від Росії автономією. Російська адміністрація на власний розсуд кроїла кордони володінь поставлених у повну залежність від неї середньоазійських правителів.
1873 р. — Хівинська експедиція генерала Кауфмана, взяття Хіви, підкорення туркменів.
Російсько-турецька війна 1877 — 1878 рр. Цього разу російська армія проголосила себе «визволителем слов’ян» на Балканах та християн на Кавказі. Там розгорнулися основні бойові дії. За чотири-п'ять тижнів російська армія планувала дійти до Стамбула і примусити султана укласти мир на умовах Росії. Насправді війна тривала майже сім місяців з перемінним успіхом. Зрештою російська армія на початку 1878 р. окупувала Болгарію, а за мирною угодою повернула собі північну Бессарабію, захопила Карс на Кавказі, відновила військовий Чорноморський флот.
1881 р. — Ахал-Текінська експедиція генерала Скобелева. Остаточне «умиротворення» всього Туркестану.
1898 — 1901 рр. — участь російської армії у придушенні в Китаї повстання іхетуанів (Боксерського повстання). Повстання китайських патріотів було спрямоване проти засилля європейських держав, їхнього впливу на центральний уряд, монополій на китайському ринку. Російські підрозділи входили до складу міжнародних сил разом з британськими, французькими та японськими частинами. Внаслідок поразки повсталих Росія остаточно захопила Маньчжурію, а увесь Китай тоді було поділено між європейськими державами та Японією на зони впливу.
Підсумки: у ХІХ ст. Росії вперше довелося воювати на власній території (шість місяців війни з Французькою імперією). До й після того ареною численних війн були або раніше завойовані землі, або нові території, які згодом відійшли до Російської імперії. Російська армія переможно (але не завжди) воювала проти слабшого противника (кавказьких та азійських народів), повстанців. Але в зіткненнях із сильними сучасними арміями, як правило, зазнавала поразки. Навіть турки, які мали слабке військо, але в останній війні — модерну зброю англійського та американського виробництва, завдавали російській армії дошкульних ударів. Дещо збільшилися періоди відносного миру (наприкінці століття — майже 17 мирних років), натомість російська армія часом вела одночасно кілька війн задля загарбання нових територій на Заході, Півдні, Сході.
Георгій ПАПАКІН, директор Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського НАН України
